6.6. Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування

Розділ XIV Загальної частини КК України передбачає два види примусових заходів:

1. примусові заходи медичного характеру (ст. 92–05);

2. примусове лікування (ст. 96).

За своєю природою ці два види є заходами лікування і застосовують лише до осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння, передбачені кримінальним законодавством, і страждають на певні захворювання. Відповідно, їх призначає суд, для обов’язкового лікування, а також запобігання вчиненню ними нових суспільно небезпечних діянь.

Примусові заходи медичного характеру

Примусовими заходами медичного характеру є надати амбулаторної психіатричної допомоги, влаштування особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, передбаченого Особливою частиною КК України, у спеціальному лікувальному закладі (ст. 92).

Підставою для застосування примусових заходів медичного характеру є:

1. вчинення суспільно небезпечного діяння, ознаки якого передбачені в статтях Особливої частини КК України (п. 2 і 3 ст. 93), або злочину (п. 2 ст. 93);

2. наявність у особи психічного захворювання;

3. визнання судом особи такою, що становить небезпеку для себе або інших людей.

Крім того, ст. 93 визначає примусові заходи медичного характеру, що суд застосовує лише до осіб:

1. які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння;

2. які вчинили у стані обмеженої осудності злочини;

3. які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання.

Ст. 94 передбачає вичерпний перелік примусових заходів медичного характеру:

1. надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку (суд застосовує щодо особи, яка за станом свого психічного здоров’я не потребує госпіталізації до психіатричного закладу);

2. госпіталізація до психіатричного закладу зі звичайним наглядом (суд застосовує щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння потребує тримання у психіатричному закладі і лікування у примусовому порядку);

3. госпіталізація до психіатричного закладу із посиленим наглядом (суд застосовує щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, не пов’язане з посяганням на життя інших осіб, і за своїм психічним станом не становить загрози для суспільства, але потребує гримання у психіатричному закладі та лікування в умовах посиленого нагляду);

4. госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом (суд застосовує щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, пов’язане з посяганням на життя інших осіб, а також щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах суворого нагляду).

Вибір конкретного заходу визначає суд, залежно від:

а) характеру і тяжкості захворювання;

б) тяжкості вчинено то діяння;

в) ступеня загрози психічно хворого для себе або інших осіб.

Аналіз видів примусових заходів медичного характеру і зіставлення їх з категоріями осіб, до яких вони можуть застосовуватися (ст. 93), дає змогу зробити висновок про те, що за змістом закону до осіб, визнаний обмежено осудними, може застосовуватися лише такий захід, як надання амбулаторної психіатричної допомоги, оскільки спеціальні психіатричні заклади призначені для осіб, які не можуть усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними.

Якщо суд не визнає за необхідне застосування примусового заходу медичного характеру, а також у разі припинення застосування таких заходів» то він може передати особу на піклування родичам або опікунам з обов’язковим лікарським наглядом (частина шоста ст. 94).

Примусові заходи медичного характеру застосовують без вказівки на тривалість перебуванням психіатричних закладах. Таке лікування триватиме до видужання або зміни ступеня тяжкості захворювання, коли особу не вважатимуть, небезпечною для себе або інших.

Оскільки примусові заходи медичного характеру застосовують до осіб, які страждають на психічні захворювання різного ступеня тяжкості, то очевидно, що з часом, під впливом різних обставин, зокрема лікування, психічний стан може змінюватися, аж до видужання. Тому ст. 95 КК України передбачає умови, за яких примусові заходи медичного характеру можуть бути продовжені, змінені або взагалі припинені. Ці питання вирішує тільки суд за заявою представника психіатричного закладу (лікаря-психіатра), який надає звинуваченому психіатричну допомогу. До заяви додається висновок комісії лікарів-психіатрів, яким обґрунтовується необхідність продовження, зміни або припинення застосування конкретного примусового заходу медичного характеру. Цей висновок дається на основі обов’язкового, не рідше одного разу на 6 міс.» огляду особи, до якої застосовані примусові заходи медичного характеру.

Якщо підстави для припинення або зміни цих заходів відсутні, то представник психіатричного закладу (лікар-психіатр) направляє до суду заяву про потребу продовжити застосування примусового заходу медичного характеру на термін, який кожного разу не може перевищувати 6 міс. Остаточне рішення про продовження, зміну або скасування примусових заходів медичного характеру ухвалює суд.

Якщо суд вирішить припинити застосування цих заходів у зв’язку з поліпшенням психічного стану особи, він може передати її на піклування родичам або опікунам з обов’язковим лікарським наглядом.

Примусове лікування

Примусове лікування суд застосовує, незалежно від призначеного покарання, до осіб, які скоїли злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров’я інших (ст. 96). Підставою примусового лікування є: засудження особи і наявність у неї хвороби, небезпечної для здоров’я навколишніх (алкоголізм, туберкульоз, венеричні хвороби та ін.).

У разі призначення покарання у вигляді позбавлення або обмеження волі, примусове лікування здійснюється за місцем відбування покарання. У разі призначення інших видів покарань, примусове лікування здійснюється у спеціальних лікувальних закладах.