1.3. Відмінності держави від соціальної організації первісного суспільства

Розподіл населення за територіальною ознакою (на відміну від первісного суспільства, в якому люди об’єднувались на основі кровних зв’язків). Тобто люди, незалежно від їх походження і бажання, є підданими держави, на території якої вони проживають.

Особливий апарат управління і примусу, підвладний державі, який fie бере участі у продуктивній праці, а забезпечує розвиток суспільних відносин згідно з інтересами і потребами панівних класів.

Кошти, необхідні для утримання державного механізму управління суспільством (публічної влади), держава отримує з населення шляхом відповідної системи податків.

Права (правила поведінки), необхідні для упорядкування суспільних відносин, держава формує або санкціонує за допомогою системи нормативно-правових актів, зокрема у законах.

1.4. Держава: поняття, ознаки та функції

Складність і багатогранність держави як соціального явища зумовили те, що в різні часи її поняття визначали по-різному. Так, Арістотель розглядав державу як зосередження всіх розумових і моральних інтересів громадян, а Цицерон – як союз людей, об’єднаний ідеями загальної корисності і справедливості. У вітчизняному правознавстві тривалий час панував виключно класовий підхід до оцінки і визначення всіх соціальних явищ. Згідно з ним держава як знаряддя в руках панівного класу для приборкання і забезпечення покори всіх інших класів.

Сьогодні головне призначення держави полягає у забезпеченні впорядкування відносин у суспільстві.

Держава – особлива політико-територіальна організація, що володіє суверенітетом, спеціальним апаратом управління та примусу і здатна надавати своїм велінням загальнообов’язкової сили для всього населення країни.

З цього визначення видно, що головні ознаки, які відрізняють державу від інших соціальних організацій, такі:

а) держава має політичний характер, тобто основним її призначенням є здійснення владних, управлінських функцій у суспільстві;

б) держава об’єднує людей за територіальною ознакою;

в) держава володіє суверенітетом, під яким розуміють верховенство, незалежність і єдність державної влади.

Верховенство державної влади означає, що в межах країни немає і не може існувати суб’єктів та організацій, які могли б якимось чином обмежувати чи впливати на здійснення повноважень держави.

Незалежність державної влади означає її самостійність і незалежність від інших держав під час прийняття рішень як всередині країни, так і на міжнародній арені.

Єдність державної влади означає, що єдиним джерелом влади у державі є народ, і лише народ може визначати питання про організаційні форми і межі її здійснення.

Функції держави – це основні напрямки її діяльності, в яких зна- ходять свій вираз сутність та соціальне призначення держави.

Функції держави не слід ототожнювати з функціями її окремих органів, які говорять про соціальне призначення не держави в щілому, а лише окремого її органу (наприклад, парламенту) як особливої частини механізму держави і знаходить своє вираження у компетенції відповідного органу.

На схемі 1.3 подано види функцій держави.

За соціальним призначенням функції держави ділять на:

а) основні характеризують найважливіші напрямки державної діяльності і здійснюються не одним органом держави, а багатьма ланками державного апарату. Тобто до цієї групи належать функції, без здійснення яких держава практично не могла б існувати (функції оборони країни, забезпечення законності, охорони прав громадян тощо);

б) додаткові (неосновні) – складові елементи основних функцій і самі по собі не визначають сутності держави. Наприклад, у складі такої основної функції як оборона країни, можна виділити кілька складових: укріплення збройних сил, розвиток промислового виробництва сучасного озброєння та ін.

Схема. 1.3. Функції держави

За сферами діяльності держави її основні функції ділять на:

а) внутрішні здійснюються в межах цієї держави; у них виявляється її внутрішня політика (наприклад, функції регулювання економічннх відносин, охорони правопорядку, соціального обслуговування населення та ін.);

б) зовнішні здійснюються в процесі дипломатичних відносин з інпіижи державами та міжнародними організаціями; у них виявляється її зовнішня політика (наприклад, функції оборони країни, підтримання міжнародного миру, міжнародне економічне співробітництво).