5.12. Охорона праці в закладах охорони здоров’я
Кожний громадянин має конституційне право на охорону життя і здоров’я в процесі трудової діяльності. Ці питання регулюються відповідними нормами КЗпП, Законом України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 p., іншим законодавством України та колективним договором. Зокрема, КЗпП (ст. 153), передбачає, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях мають створюватися безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення таких умов є обов’язком роботодавця.
Ст. 5 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» зобов’язує державні, громадські та інші органи, підприємства, установи, організації, посадових осіб і громадян забезпечувати пріоритетність охорони здоров’я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров’ю населення й окремих осіб. А вже наступна, ст. 6, закріплює право на охорону здоров’я, що передбачає серед інших право на безпечні і здорові умови праці.
Правове регулювання охорони праці охоплює: розроблення і прийняття загальних норм охорони праці, правил техніки безпеки і виробничої санітарії; проведення профілактичних заходів, спрямованих на створення сприятливих умов праці, що запобігають виникненню виробничих травмувань та розвитку професійних захворювань, на створення сприятливих умов праці і забезпечення її охорони на підприємствах, в установах, закладах; у процесі виконання працівниками своїх трудових обов’язків; систематичне поліпшення і оздоровлення умов праці безпосередньо за участю самих трудових колективів.
Подальшому вдосконаленню законодавства з охорони праці, розробленню науково обґрунтованих державних стандартів і регламентів, будівельних та санітарних норм і правил сприяє діяльність низки науково-дослідних інститутів, кафедр та науково-дослідних центрів вищих навчальних закладів, серед яких провідну роль відіграють Національний науково-дослідний інститут охорони праці, Інститут медицини праці, Інститут гігієни та медичної екології, Науковий центр радіаційної медицини, Інститут держави і права, Інститут економіки тощо.
Розглядаючи систему управління охороною праці в медицині, варто зазначити, що вона, маючи відповідну державну структуру, характеризується наявністю певних структурних особливостей у кожному конкретному лікувально-профілактичному закладі (схема 5.1),
Зрозуміло, що викладена структура є досить умовною, адже міністерства., вдосконалюючи роботу, змінюють свої окремі відділи та підрозділи, причому як їх назву, так і головні напрями роботи. Однак у будь-якому разі як у самих органах державного управління, так і в окремих їх закладах завжди знаходить місце функціонування відповідних структур з охорони праці.
Схема 5.1. Структура управління охороною праці у медичній галузі
Розглядаючи основні положення Закону України «Повноваження міністерств та інших центральних органів Державної виконавчої влади у галузі охорони праці», слід зауважити, що міністерства і відповідно Міністерство охорони здоров’я України:
проводять єдину науково-технічну політику в галузі охорони праці;
розробляють і реалізують комплексні заходи щодо поліпшення гігієнічних умов праці та дотримання її безпеки, гігієни праці і виробничого середовища в галузі в цілому;
здійснюють методичне керівництво діяльністю підприємств (установ, закладів) галузі з охорони праці;
укладають з галузевою профспілкою медичних працівників угоди з питань поліпшення умов і безпеки праці;
фінансують опрацювання і перегляд нормативних актів з охорони праці;
організовують навчання та контроль знань норм і правил з охорони праці для керівників, працівників та спеціалістів галузі;
здійснюють внутрішньовідомчий контроль за станом охорони праці;
створюють для координації та вдосконалення діяльності з охорони праці управління (відділи, служби) охорони праці на місцях.
Крім того, більшість цих положень поширюються і на управління охорони здоров’я обласних державних адміністрацій та їх відповідні відділи з охорони праці (відділи з технічного нагляду та охорони праці).
Очевидно, з розвитком місцевого самоврядування чіткіше місце у структурі управління охорони праці отримають відділи з охорони праці при міських управліннях охорони здоров’я, територіальних медичних об’єднаннях міських та сільський районів тощо.
На схемі 5.2 зображено орієнтовну структурну схему здійснення адміністративного контролю з охорони праці в лікувально-профілактичному закладі.
Схема 5.2. Орієнтовна структурна схема здійснення адміністративного контролюй проведенням заходів з охорони праці в лікувально-профілактичному закладі
У сучасних умовах гострою є проблема охорони пражці, впровадження комфортних санітарно-гігієнічних умов на робочих місцях та. профілактики професійних захворювань не лише на підприємствах, а й у лікувально-профілактичних закладах. А це понад 1 млн 100 тис. працівників (без урахування медичних: закладів недержавних форм власності).
Законодавчі і нормативно-правові акти, що регламентують питання охорони і безпеки праці в галузі охорони здоров’я, не на повні 2% охоплюють необхідну кількість робочих місць, професій та медичної техніки. Це зумовлює значну кількість захворювань, у тому числі професійних, а також виробничих травм у працівників галузі. Відсутність фінансування значно скоротила змогу контролювати охорону праці на місцях – безпосередньо в лікувально-профілактичних закладах.
Та нерідко й самі працівники не надають цьому особливого значення. Якщо в питаннях охорони праці трохи більше інформований медичний персонал радіологічних, протитуберкульозних та інфекційних відділень, диспансерів, то значно менше – терапевтичних відділень міських, обласних і особливо районних лікарень. А тим часом на організм працівників впливають і такі чинники, як забруднення лікарськими речовинами повітря робочих приміщень, висока вологість, погана вентиляція, використання ультразвукової апаратури.
Медичні працівники посідають п’яте місце за поширеністю професійної захворюваності, випереджаючи працівників хімічної промисловості, і останніми роками майже на 20% перевищує загальну захворюваність в Україні. Захворюваність на туберкульоз серед тих, хто працює в протитуберкульозних відділеннях, у 5–10 разів перевищує захворюваність медичних працівників. Саме туберкульоз органів дихання посідає перше місце в структурі професійних захворювань, по галузі, далі – алергійні захворювання, захворювання шкіри.
Оскільки медичні заклади поповнюються новою медичною технікою, потрібні нормативні акти, інструкції щодо безпечного користування нею. Важливим є поліпшення умов праці на робочих місцях, особливо в хірургічних, акушерсько-гінекологічних, радіологічних, інфекційних: відділеннях, у протитуберкульозних диспансерах, шкірно-венеричних диспансерах, спеціалізованих центрах профілактики та лікування хворих на СНІД.
Пропаганді безпечних та нешкідливих умов праці, на думку багатьох керівників лікувально-профілактичних закладів, сприяла б реанімація загальнодержавної системи охорони: праці за моделлю радянських часів на рівні Міністерства охорони здоров’я та ЦК галузевої профспілки.
До речі, цими питаннями займається галузева профспілка медичних працівників. У профспілкових структурах можуть бути створені відділи з охорони праці та засновані посади штатних інспекторів, громадських контролерів, відповідальних за охорону праці на місцях (у відділенні лікарні, у лабораторії, у господарчій або допоміжній структурі (котельна, пральня, автоклавна) тощо).
Для виконання Закону України «Про охорону праці» Державним комітетом України з нагляду за охороною праці згідно з наказом № 72 від 3 серпня 1993 р. затверджено «Типове положення про комісію з питань охорони праці» та відповідно до наказу №135 від 28 грудня 1993 р. – «Типове положення про роботу уповноважених трудових колективів з питань охорони праці».
Згідно з цими документами, комісію з питань охорони праці організують у колективах (лікарнях) з кількістю працівників понад 50 осіб за рішенням зборів співробітників. Вона є постійно діючим консультативно-дорадчим органом трудового колективу, що створюється для залучення до співробітництва у сфері управління охороною праці відповідної галузі та формується на. засадах рівного представництва від роботодавця та працівників.
Комісія з питань охорони праці:
а) захищає права та інтереси медичних працівників у сфері охорони праці;
б) аналізує стан безпеки та умов праці на виробництві (у лікарні) і надає відповідні рекомендації роботодавцеві;
в) має право: звертатися до керівника (головного лікаря) з пропозиціями щодо регулювання відносин у сфері охорони праці, встановлювати ступінь вини потерпілого, здійснювати контроль за дотриманням вимог законодавства з питань охорони праці (забезпечення засобами колективного та індивідуального захисту, профілактичним харчуванням), браги; участь у вирішенні конфліктних ситуацій у справі охорони праці тощо;
г) очолюється головою, якого обирають на її засіданні.
Члени комісії з питань охорони праці виконують обов’язки на громадських засадах, засідання (рішення) оформлюють вигляді протоколів, один раз на рік звітують про свою роботу на загальних зборах та беруть участь у розробленні колективного договору між адміністрацією та працівником (розділ «Охорона праці»)», у роботі постійно діючих комісій з питань атестації робочих місць, у розслідуванні нещасних випадків та інших конфліктних ситуацій з питань охорони праці тощо.
Члени комісії з питань охорони праці мають право:
безпосередньо перевіряти став безпеки і гігієни праці, дотримання медичними працівниками нормативних актів з охороні праці;
вносити пропозиції щодо усунення недоліків у сфері охорони праці;
вимагати у керівника виробничого (лікарняного) підрозділу припинення роботи у разі створення загрози життю або здоров’ю працівників;
вносити пропозиції щодо притягнення до відповідальності працівників, які порушують нормативні акти з охорони праці;
бути обраними до складу комісії з охорони праці та бути представниками в судах, де слухаються питання щодо порушень охорони праці.
Питання звільнення або заміни членів комісії вирішують тільки на зборах колективу. Особи, які створюють перешкоди для їх діяльності, несуть відповідальність у порядку, встановленому законодавством.