1.13. Зв’язок лікарської етики та медичної деонтології з правовою культурою

Медицина у сучасному світі відіграє особливу роль у житті людини і суспільства. Відносини між лікарем і пацієнтом вимагають від медичних працівників професійних знань, належної правової бази у сфері охорони здоров’я, а також дотримання морально-етичних норм.

Охорона здоров’я і медицина тісно пов’язані з моральністю, професійною етикою. Недаремна в усіх нормативних документах, де зазначаються вимоги до лікаря, переліковуються його кваліфікаційні характеристики, на першому місці стоїть вимога дотримуватися норм медичної етики.

У країні, де охорона здоров’я і медична допомога визнані за Закон, не може бути недовіри і протиріч між пацієнтом і лікарем. Звертаючись до лікаря, людина має право сподіватися на щире бажання медика допомогти позбутися страждань, професійну майстерність, чуйність, співчуття і поєднання глибоких знань із високою моральністю.

У теорії розрізняють два поняття – медична етика і лікарська етика. Перше поняття є ширшим, оскільки розкриває принципи і правила поведінки не лише лікарів, а й медичних сестер, лаборантів, молодшого медичного персоналу та інших медичних працівників.

В Україні питання правового забезпечення та етичної сторони професійної діяльності медсестер практично не вирішені, існує також проблема регламентації діяльності медичних сестер з вищою освітою, межі їх компетенції.

Саме лікар визначає і скеровує весь процес лікування, безпосередньо впливає на хворого, його психологічне і фізичне видужання.

Складовою частиною медичної етики є медична деонтологія, тобто наука про належне виконання професійних обов’язків медичними працівниками.

Існує чимало документів щодо лікарської етики і медичної деонтології. Упродовж тривалого часу етичні положення не кодифікували, вони існували або у вигляді окремих положень і висловів, або у вигляді перекладених і адаптованих праць Гіппократа (460–370 pp. до н. е.). У сучасній медицині великого значення набула його етика, основними положеннями якої є:

1. Повага до життя.

2. Заборона на заподіяння шкоди хворому.

3. Повага до особистості хворого.

4. Лікарська таємниця.

5. Повага до професії.

Лікарська етика є конкретизацією загальних принципів моралі стосовно професії лікаря. Вона є нормою поведінки лікаря не лише під час виконання службових обов’язків, вона виражає його професійну честь і гідність.

Лікарська деонтологія – норми поведінки медичних працівників, що зобов’язують їх підвищувати якість лікування й усувати наслідки неповноцінне! медичної роботи.

Лікарська деонтологія є частиною лікарської етики. Завдання підвищити культуру медичного обслуговування вимагає від працівників охорони здоров’я зразкового виконання трудових і професійних обов’язків, уважного, дбайливого ставлення до хворих, їх близьких та родичів, суворого дотримання законів і правил надання медичної і лікарської допомоги.

Правова культура – це глибоке знання і розуміння правових приписів, поєднане зі свідомим виконанням його вимог у повсякденній практичній діяльності суб’єкта.

Лікарська етика, медична деонтологія і правова культура тісно пов’язані м;іж собою. Вони виражають систему норм права і моралі та взаємодіють у процесі регулювання конкретних суспільних і медичних відносин.

Слід зазначити, що за своєю зрозумілістю норми моралі не можуть служити єдиним результатом лікарської поведінки. Правова культура – це загальний спосіб існування та об’єктивний результат цієї діяльності. Продуктами культури є уявлення про добро і зло, звичаї, знаряддя праці, засоби комунікації. Правова культура – соціально-нормативна, а її норми – історично первинні, основа всіх інших нормативних систем (релігії, моральності, естетики, медицини, права).

Право, як і мораль, є інститутом медичної культури, визначається її змістом. Усі юридичні норми є нормами культури, однак не всі норми культури перетворюються на юридичні норми.

Не можуть перетворюватися на медичне право ті правила поведінки, що не стали нормою правової культури.

Тому формування правової культури не є відокремленим процесом від розвитку лікарської етики та медичної деонтології. Це комплексний процес. їх поєднує спільність завдання – створення морально-правового клімату в системі практичної медицини. Будь-які порушення законності, ігнорування законних інтересів пацієнта завжди розглядаються як аморальні явища. У свою чергу правова культура справляє зворотний вплив на лікарську етику і медичну деонтологію. Вона є необхідною умовою формування високих моральних якостей медичного працівника.

Отже, правова культура, лікарська етика та медична деонтологія – це не лише знання, розуміння і психологічне сприйняття чинного права, а й поведінка медичного працівника в межах чинної правової моделі.