1.12. Правопорушення та юридична відповідальність
Правопорушення – це поведінка суб’єкта, яка порушує правові норми. Правопорушення – це суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність), тобто діяння, яке призводить або може призвести до шкідливих наслідків.
Ознаками правопорушення як особливого різновиду поведінки людей е:
а) протиправність діянь;
б) його скоює винний і деліктоспроможний суб’єкт.
Для того щоб те чи інше конкретне діяння було визнано правопорушенням необхідно, щоб воно відповідало певним, вказаним у законі, ознакам, сукупність яких називається складом правопорушення.
Склад правопорушення містить об’єкт, суб’єкт, об’єктивну та суб’єктивну сторони правопорушення (схема 1.8).
Об’єкт правопорушення – це ті суспільні відносини, які охороняються правом і на які це правопорушення посягає.
Суб’єкт правопорушення – це суб’єкт, який скоїв правопорушення.
Необхідною умовою визнання особи суб’єктом правопорушення є наявність у неї деліктоспроможності, тобто закріпленої у законі здатності нести юридичну відповідальність за скоєне. Так повністю неделіктоспроможними є душевнохворі, неповнолітні та ін. Слід зазначити, що суб’єктами деяких правопорушень можуть бути не тільки фізичні особи (люди), а й державні й громадські органи та організації, але вони не можуть бути суб’єктами злочинів.
Схема 1.8. Елементи складу правопорушення
Об’єктивна сторона правопорушення – зовнішнє вираження протиправного діяння. Вона може знаходити свій вираз як в активній: (вчинення заборонених правом дій), так і в пасивній (невиконання правових обов’язків) поведінці суб’єктів правопорушення .
Важливим елементом об’єктивної сторони правопорушення є причинний зв’язок між скоєним діянням і шкідливими його наслідками.
Суб’єктивна сторона правопорушення – внутрішнє психологічне ставлення суб’єкта до скоєного протиправного діяння та його наслідків. Це ставлення знаходить свій прояв у понятті вини, яка може виявлятись у формах прямого чи непрямого умислу, протиправної самовпевненості і протиправної недбалості.
Правопорушення поділяють на злочинні проступки.
Злочини – це суспільно небезпечні, протиправні, винні і карні діяння, які скоюють чи можуть скоїти суттєву шкоду певним суспільним відносинам, які охороняються кримінальним законом. Таким чином, злочини – лише ті діяння, що порушують заборони, встановлені Кримінальним кодексом. Виокремлюють такі види злочинів:
невеликої тяжкості;
середньої тяжкості;
тяжкі;
особливо тяжкі.
Проступки – правопорушення, які порушують приписи норм права, але не досягають рівня суспільної небезпеки, притаманної злочинам. Існують такі види:
адміністративні проступки – правопорушення, які посягають на суспільні відносини, пов’язані зі здійсненням державного управління;
дисциплінарні проступки – правопорушення, які здійснюються у сфері трудових, службових відносин. Вони шкодять порядку діяльності трудових колективів, порушують трудову дисципліну, а тому утруднюють виконання їх виробничих функцій;
цивільно-правові проступки – правопорушення, які здійснюються у сфері майнових і певних немайнових відносин. Отримана шкода знаходить своє вираження у майнових збитках потерпілої сторони.
Причини правопорушень – це фактори, які спричинюють скоєння злочинів. У науковій літературі розрізняють:
а) об’єктивні причини правопорушень, під якими розуміють конкретні протиріччя у суспільному і державному житті. Наприклад, економічні та політичні кризи, недоліки в оплаті праці, зберіганні і розподілі матеріальних благ, прорахунки в організації та здійсненні охорони громадського порядку тощо;
б) суб’єктивні причини правопорушень. До них належать, наприклад, низький рівень правової свідомості і правової культури населення, соціально-психологічні особливості людей, їх фізичні та психічні вади тощо.
Слід зазначити, що українськими кримінологами розроблена гіпотеза, згідно з якою основною причиною правопорушень є формування у людини за певних обставин надзвичайно розвинутої сваволі, що розглядається як особливий стан волі. Всі інші об’єктивні та суб’єктивні чинники мають значення причини; правопорушень лише за наявності вказаного стану волі (сваволі). Виходячи з цього, головним у боротьбі з правопорушеннями стає необхідність формування такого способу життя, який протидіяв би формуванню сваволі у людей.
Юридична відповідальність
У сучасній юридичній науці розрізняють перспективну і ретроспективну юридичну відповідальність.
Перспективна (позитивна) юридична відповідальність – це сумлінне виконання суб’єктом усіх правових приписів.
Ретроспективна (негативна) юридична відповідальність – це зазначений у законі обов’язок правопорушника прийняти з боку держави певні санкції за скоєне правопорушення. Саме цей вид юридичної відповідальності докладно регламентований правом і його враховують, коли без відповідних застережень застосовують термін «юридична відповідальність». Саме про це йтиметься далі.
До основних ознак юридичної відповідальності слід віднести *е, що вона:
а) за своєю сутністю є негативною реакцією держави на скоєне правопорушення;
б) забезпечується застосуванням державних заходів примусу;
в) застосовується лише до суб’єктів, які винні у скоєнні конкретного правопорушення;
г) тягне застосування до правопорушника певних санкцій майнового, особистого чи організаційного характеру.
Юридична відповідальність виконує у суспільстві певні функції, серед яких основними є:
а) попереджувальна (вплив на свідомість осіб, схильних до скоєння правопорушень, у напрямку утримання їх від протиправної діяльності);
б) репресивна (покарання правопорушників);
в) компенсаційна (поновлення, у меж;ах можливого, порушених прав потерпілих від правопорушення).
Юридичну відповідальність накладають на основі таких принципів:
а) притягнення суб’єкта до відповідальності відбувається тільки за скоєне правопорушення, а не за виявлення наміру його скоїти;
б) детальна правова регламентація підстав і процедури притягнення до юридичної відповідальності;
в) законність, невідворотність, справедливість і гуманність Юридичної відповідальності.
Підставою притягнення суб’єкта до юридичної відповідальності є наявність у його діях складу правопорушення.
Види юридичної відповідальності:
а) кримінальна відповідальність – накладають за скоєння злочину: до винної особи застосовують вид і міру покарання, передбачені Кримінальним кодексом. Так, до фізичних осіб застосовують жорсткі санкції (аж до позбавлення волі), і можуть застосовувати виключно у судовому порядку;
б) адміністративна відповідальність фізичних осіб, які скоїли адміністративне (у сфері управлінських відносин) правопорушення, полягає у накладанні санкцій особистого, майнового чи морального характеру. Такими санкціями можуть бути, наприклад, позбавлення спеціальних прав (на керування автомобілем, займатися певним видом діяльності тощо), штрафи, попередження тощо. Цей вид юридичної відповідальності накладають органи державного управління на осіб, які не підпорядковані їм у своїй службовій діяльності (наприклад, штраф ДАІ за порушення правил дорожнього руху);
в) цивільно-правова відповідальність – накладають на фізичну чи юридичну особу при невиконанні договірних зобов’язань або завданні майнової шкоди чи порушенні особистих немайнових прав (посягання на честь і гідність особи). Тобто винні зобов’язуються відшкодувати завдані збитки. Цей вид юридичної відповідальності застосовують суди, арбітражні суди, а інколи й органи державного управління;
г) дисциплінарна відповідальність за порушення дисципліни у сфері трудових відносин – передбачає накладання на винних мір дисциплінарного характеру: зауваження, догани, переведення на іншу роботу, звільнення з посади тощо.