10.4. Приватна медична практика як вид спеціальної медичної діяльності
Господарська діяльність суб’єктів господарювання з медичної практики, відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», підлягає обов’язковому ліцензуванню. Такими суб’єктами господарювання є: зареєстрована в установленому законодавством порядку юридична особа незалежно від їд організаційно-правової форми та форми власності, яка провадить господарську діяльність; органи державної влади ж органи місцевого самоврядування; фізична особа – суб’єкт підприємницької діяльності (порядок державної реєстрації юридичних і «фізичних осіб – підприємців регламентується Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», який набув чинності 1 липня 2004 p.).
Порядок отримання; ліцензії регламентовано ст. 10 зазначеного закону, а документи, які подають до органу ліцензування для отримання ліцензії, визначено Постановою Кабінету Міністрів України від 4 липня 2001 р. № 756 «Про затвердження переліку документів, які додаються до заяви: про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності». Відповідно до п. 12 цієї постанови для отримання ліцензії на провадження господарської діяльності з медичної практики слід подати засвідчені в установленому порядку копії документів, що підтверджують відповідність кваліфікації персоналу вимогам, необхідним для здійснення медичної практики. Такими документами можуть бути диплом державного зразка про медичну освіту або сертифікат лікаря-спеціаліста, ви: даний вищим медичним навчальним закладом III–IV рівнів акредитації, закладом післядипломної освіти; посвідчення про присвоєння (підтвердження) відповідної кваліфікаційної категорії за спеціальністю; свідоцтво про проходження підвищення кваліфікації та перепідготовки молодших медичних і фармацевтичних працівників, видане вищим медичним навчальним закладом, закладом післядипломної освіти І–III рівнів акредитації.
Окрім вищевикладеного, розділом 2.2 цих Ліцензійних умов встановлюють такі кваліфікаційні вимоги до суб’єктів господарювання, що здійснюють медичну практику: відповідно до ст. 74 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» медичною діяльністю можуть займатися особи, які мають відповідну спеціальну освіту та відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам. Ці вимоги викладені в Наказі Міністерства охорони здоров’я України від 19 грудня 1997 р. N» 359 «Про подальше вдосконалення атестації лікарів», зареєстрованому Міністерством юстиції України 14 січня 1998 р. за № 14/2454 (зі змінами та доповненнями), та переліку вищих навчальних закладів I–IV рівнів акредитації, який затверджує Міністерство охорони здоров’я України.
Таку відповідність спеціальним освітнім і кваліфікаційним вимогам може засвідчувати наявність:
1) диплома державного зразка про медичну освіту;
2) сертифіката лікаря-спеціаліста, виданого вищими медичними навчальними закладами, закладами післядипломної освіти III–IV рівнів акредитації відповідно до Положення про порядок проведення атестації лікарів, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 19 грудня 1997 р. № 359 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 січня 1998 р. за №14/2454;
3) посвідчення про присвоєння (підтвердження) відповідної кваліфікаційної категорії за спеціальністю, виданого згідно з Положенням про порядок проведення атестації лікарів, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 19 грудня 1997 р. № 359 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 січня 1998 р. за № 14/2454;
4) свідоцтва про проходження підвищення кваліфікації та перепідготовки молодших медичних і фармацевтичних працівників, виданого вищими медичними навчальними закладами (закладами післядипломної освіти) І–III рівнів акредитації відповідно до Положення про Свідоцтво про проходження підвищення кваліфікації та перепідготовки молодших медичних і фармацевтичних спеціалістів, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 7 вересня 1993 р. № 198 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31 грудня 1993 р. за № 208;
5) документа, що підтверджує стаж роботи за спеціальністю на момент подання заяви (копія трудової книжки з даними за останні п’ять років або виписка з неї).
Лікарів, які не працюють понад три роки за конкретною лікарською спеціальністю, допускають до медичної практики після проходження стажування відповідно до Наказу Міністерства охорони здоров’я України від 17 березня 1993 р. № 48 «Про порядок направлення на стажування лікарів і їх наступного допуску до лікарської діяльності», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 1 квітня 1993 р. за № 19.
Фахівців, що закінчили медичні навчальні заклади за кордоном, допускають до професійної діяльності в Україні після перевірки їхньої кваліфікації згідно з Порядком допуску до медичної та. фармацевтичної діяльності в Україні громадян, які пройшли медичну або фармацевтичну підготовку в навчальних закладах: іноземних країн, затвердженим Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 19 серпня 1994 р. № 118с (зі змінами та доповненнями) та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 12 вересня 1994 р. за № 218/428.
Суб’єктам господарювання заборонено допускати до медичної практики осіб, які не відповідають цим кваліфікаційним вимогам.
Не слід забувати, що, відповідаю до ст. 17 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», із моменту отримання ліцензії ліцензіат зобов’язаний впродовж 10 днів повідомити орган, який видав ліцензію, про всі зміни даних, зазначених у документах, що додавалися до заяви про видачу ліцензії.
Видана ліцензія має адресний характер. Тобто, відповідно до ст. 14 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», ліцензіат не може передавати ліцензію або її копію іншій юридичній чи фізичній особі для провадження господарської діяльності, зазначеної в ліцензії.
Після отримання ліцензії слід пам’ятати, що під час здійснення медичної практики варяга керуватися Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з медичної практики, затвердженими спільним Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва та Міністерства охорони здоров’я України від 16 лютого 2001 р. № 38/63, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 2 березня 2001 р. за № 1 £9/5380 (зі змінами, внесеними згідно з Наказом Держпідприємництва та Міністерства охорони здоров’я України від 15 лютого 2002 р. № 23/57).
Види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, встановлені Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 p. № 1775-ІІІ зі змінами і доповненнями.
На схемі 10.1 вміщено перелік окремих видів медичної практики.
Постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2000 р. № 1698 затверджено Перелік органів ліцензування (тих, хто має право видавати ліцензію на певний вид господарської діяльності). Зокрема, дозвіл (ліцензію) на провадження медичної практики видає Міністерство охорони здоров’я. У наказі Міністерства охорони здоров’я України від 10 серпня 2000 р. № 195 (зареєстрованому у Міністерстві юстиції України 28 лютого 2001 р. за № 150/5541) яким затверджена Інструкція про порядок надання Комітетом з питань народної і нетрадиційної медицини при Міністерстві охорони здоров’я спеціального дозволу (ліцензії) для провадження медичної діяльності в галузі народної і нетрадиційної медицини, наведено визначення «народної медицини».
Народна медицина – це сума всіх знань і практичних методів, що застосовують для діагностики, профілактики і ліквідації порушень фізичної і психічної рівноваги. Ці методи спираються винятково на практичний досвід та спостереження, що передаються з покоління в покоління, як в усній, так і в письмовій формі.
Пунктом 1.2. Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики (затверджених спільним наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва і Міністерства охорони здоров’я України від 16 лютого 2001 p. № 38/63 і зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 2 березня 2001 р. за № 189/5380) визначено, що медична практика – це діяльність, пов’язана з комплексом спеціальних заходів, спрямованих на поліпшення здоров’я, підвищення санітарної культури, запобігання захворюванням та інвалідності, на діагностику, допомогу особам з гострими і хронічними захворюваннями й реабілітацією хворих та інвалідів, що здійснюють особи, які мають спеціальну освіту.
Варто знати, що особа, яка планує займатися медичною практикою (народною медициною), обов’язково реєструється як суб’єкт підприємницької діяльності. А вже цей приватний підприємець зобов’язаний вести книгу обліку доходів та витрат ф.10, в якій вказують прізвище, ім’я та по батькові хворого, дата приймання, назва послуги та сума плати, яку вніс хворий за надану послугу. Крім цього, колений приватний лікар (народний лікар), що практикує, незалежно від тога, в якій медичній сфері надає послуги, згідно зі Стандартами акредитації лікувально-профілактичних закладів і підрозділів, в яких надається первинна лікувально-профілактична допомога, зобов’язаний вести такі форми обліку:
Талон амбулаторного пацієнта (ф. № 025–2/0, ф. № 025– 6/0, ф. № 025–7/0);
Облікова форма роботи лікаря, амбулаторії і поліклініки (ф. № 039/0);
Журнал реєстрації амбулаторних хворих (ф. № 074/0). У цьому журналі записують прізвище, ім’я та по батькові хворого, його адресу, діагноз хвороби, призначене лікування.
Якщо приватний лікар ігнорує зазначені форми обліку, про це повідомляється Мінохорони здоров’я; воно може вилучити у такого лікаря ліцензію на здійснення медичної практики.
До витрат, які підлягають виключенню з валового прибутку приватного лікаря (народного цілителя), зокрема належать: орендна плата за приміщення (якщо приміщення орендується), сплата за комунальні послуги, закупівля медикаментів, лікарських трав, інструментарію й інші витрати, що безпосередньо пов’язані зі здійсненням медичного обслуговування населення та перелічені у додатку № 7 до Інструкції «Про прибутковий податок з громадян».
Варто зазначити, що приватний лікар (народний цілитель) на кожний вид лікування (послуги), яку він надає, має скласти приблизну калькуляцію витрат медикаментів та інших матеріалів, на підставі якої в «подальшій практиці, включаючи такі ліки (напої, мазі, трави) у витрати, використані на лікування фактично прийнятих хворих, які звернулися за допомогою».