2.8. Визначення поняття «пацієнт». Права пацієнта

У ст. 3 Конституції України зазначено: «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю.» А в ст. 49 – «кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування».

Ці положення докладніше витлумачені в Книзі другій Цивільного кодексу (ЦК) та в Законі України «Основи законодавства України про охорону здоров’я». Саме в «Основах...» визначені правові, організаційні та інші засади у сфері охорони здоров’я, серед яких є права пацієнтів в Україні.

Пацієнт – це особа, що звернулась у будь-який лікувальний заклад, будь-якої форми власності, до лікаря за отриманням діагностичної, лікувальної, профілактичної допомоги незалежно від того, хворий він чи здоровий.

Це відносини (правовідносини) пацієнта з лікувально-профілактичним закладом незалежно від його форми власності (державна, приватна, комунальна), які ґрунтуються на зверненні пацієнта до цього закладу за медичною допомогою.

Аналізуючи розвиток прав пацієнтів, слід зазначити, що вперше 1980 р. права пацієнтів стали лобіювати саме лікарі, бо кожен лікар колись сам стає пацієнтом, прагне отримати як найякіснішу допомогу. Тому після досліджень та обговорень були прийняті Лісабонська декларація щодо прав пацієнтів та Положення « Про захист прав та конфіденційності пацієнта». І саме на лікаря було покладено обов’язок тлумачити пацієнту його права (лат. ciocere – «навчати»).

Відповідно до положень чинного законодавства, зокрема Законів України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 19 листопада 1992 p. № 2801-ХІІ, «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 p. № 1023-ХІІ (нова редакція від 1 грудня 2005 p.), Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р., кожен пацієнт (споживач медичних послуг) наділений певними правами та обов’язками.

Права пацієнтів

1. Право на кваліфіковану, ефективну та своєчасну медичну допомогу (послуги).

2. Право на вибір лікаря, медичного закладу, метод лікування (обстеження).

3. Право надавати інформовану згоду на будь-яке медичне втручання.

4. Право на інформацію про стан здоров’я та поставлений діагноз.

5. Право на інформацію про метод лікування.

6. Право на ознайомлення з медичною документацією.

7. Право на збереження медичної таємниці.

8. Право на відмову від лікування.

9. Право на допуск членів сім’ї, опіку, піклування.

10. Право на допуск нотаріуса та адвоката.

11. Право на допуск до нього священнослужителя для відправлення богослужіння та релігійного обряду.

12. Право на штучне запліднення та імплантацію ембріона.

13. Право на застосування методів стерилізації.

14. Право на добровільне штучне переривання вагітності.

Обов’язки пацієнтів:

1. Піклуватися про своє здоров’я та здоров’я своїх дітей, не шкодити здоров’ю інших громадян.

2. Виконувати рекомендації та поради лікаря, що лікує.

3. У передбачених законом випадках проходити профілактичні огляди.

4. Виконувати правила внутрішнього розпорядку медичного закладу.

5. Дотримуватися спеціальних договірних обов’язків з медичним закладом.

6. Сплачувати за медичні послуги, за які передбачена оплата.

У правовідносинах між лікувальними закладами і пацієнтом можуть порушуватися права і обов’язки останнього, тому нормативно-правову базу системи захисту прав пацієнта складають: Конституція України, Кримінальний кодекс України, Цивільний кодекс України, Закони України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», «Про захист прав споживачів».

Захист прав пацієнта може відбуватися в неюрисдикційній (самозахист своїх прав) і юрисдикційній (судовому і адміністративному порядку) «формах.

Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» визначає право пацієнта на відшкодування заподіяної здоров’ю шкоди та право на оскарження неправомірних рішень і дій медичними працівниками, закладів та органів охорони здоров’я.

Захищаючи свої права, пацієнт має право звернутися:

• до керівника лікувальної установи;

• до органу управління охорони здоров’я;

• до громадських організацій та засобів масової інформації;

• із скаргою в органи прокуратури;

• у ліцензійно-акредитаційну комісію (ЛАК);

• до судових органів.

Найважливішою гарантією забезпечення виконання прав пацієнта с власне відповідний напрям діяльності держави, який полягає у формуванні державної політики охорони здоров’я, створенні системи охорони здоров’я (національної служби охорони здоров’я), забезпеченні її діяльності, розробці й прийнятті відповідних законодавчих та інших правових актів, у професійній підготовці медичних і фармацевтичних працівників усіх категорій, у розвитку мєдичнеої науки і впровадженні її досягнень у практичну діяльність закладів охорони здоров’я. Практична діяльність закладів охорони здоров’я всіх форм власності, медичних і фармацевтичних працівників і є найважливішою організаційною гарантією захисту прав пацієнта.