11.6. Юридична відповідальність у галузі екології

Юридична відповідальність за екологічні правопорушення с важливим засобом забезпечення законності в екологічній сфері. Вона виступає різновидом юридичної відповідальності в цілому, а тому їі властиві всі ознаки останньої.

Водночас стосовно екологічної сфери юридична відповідальність має і специфіку, зумовлену особливостями екологічного правопорушення як обов’язкової підстави для застосування санкцій до порушників екологічного законодавства. Такі особливості випливають зі специфіки екологічної сфери. Це стало приводом для виділення деякими правознавцями еколого-правової відповідальності як самостійного виду поряд з адміністративною, кримінальною, цивільно-правовою та дисциплінарною.

В екологічній сфері домінуючими є заходи адміністративної, кримінальної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності як інтегрованого метода галузі екологічного законодавства. Дія комплексного інституту юридичної відповідальності у цій сфері має екологічний відтінок, але в цілому вона (дія) підпорядкована загальним закономірностям дії зазначених видів юридичної відповідальності та в інших сферах суспільних відносин.

Екологічний відтінок юридичної відповідальності конкретне виявляється в екологічному правопорушенні.

Екологічне правопорушення – протиправне діяння (дія або бездіяльність), що порушує встановлений екологічний правопорядок і за вчинення якого законом передбачена юридична відповідальність.

Екологічні правопорушення мають кілька спільних юридичних ознак, через які можна розкрити зміст екологічного правопорушення як підстави для застосування екологічних санкцій. Ця сукупність ознак формує склад екологічного правопорушення. До них належать об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона правопорушення.

У широкому значенні під об’єктом (предметом) екологічного правопорушення розуміють комплекс суспільних: правовідносин екологічного характеру, які складають екологічний правопорядок у країні.

У складі цього комплексу – загальний і спеціальні об’єкти екологічних правопорушень. Загальний об’єкт стосується правовідносин, пов’язаних з охороною навколишнього природного середовища в цілому. Про цей об’єкт, наприклад, йдеться у ст. 253 КК України, якою встановлена кримінальна відповідальність за порушення правил проектування й експлуатації споруд без систем захисту довкілля.

Предметом екологічного правопорушення є природне середовище в цілому і його окремі компоненти.

Детально предмет екологічних правопорушень визначає ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»; у ній встановлено, що державній охороні й регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і не використовувані в народному господарстві в цей період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

З екологічним правопорядком, тобто порядком, врегульованим нормами екологічного права, пов’язана об’єктивна сторона екологічних правопорушень. Вона характеризується:

а) протиправністю дій (бездіяльності), що спричинило порушення екологічного правопорядку;

б) заподіянням чи загрозою заподіяння екологічної шкоди;

в) причинним зв’язком між протиправним діянням (діями чи бездіяльністю) та його наслідками (екологічною шкодою); способами та іншими обставинами вчинення екологічного правопорушення.

Потреба встановлення причинного зв’язку між протиправною поведінкою та її наслідками – екологічною шкодою є обов’язковою передумовою притягнення до юридичної відповідальності в тих випадках, коли нормою права передбачені матеріально виражені наслідки як елемент об’єктивної сторони складу екологічного правопорушення, так звані матеріальні склади правопорушення (наприклад, знищення або пошкодження лісових масивів – ст. 245 КК України, незаконне полювання – ст. 248 КК України, пошкодження лісу стічними водами, хімічними речовинами, нафтою і нафтопродуктами, шкідливими викидами, відходами – ст. 72 КпАП).

Водночас значна кількість екологічних правопорушень базується на формальних складах. У цих випадках немає погреби у встановленні причинного зв’язку, оскільки відповідальність настає за сам факт вчинення правопорушення незалежно від настання суспільно небезпечних наслідків (наприклад, порушення вимог пожежної безпеки в лісах – ст. 77 КпАП, приховування або перекручення відомостей про екологічний стан або захворюваність населення – ст. 238 КК України).

Суб’єктом екологічного правопорушення можуть бути як фізичні, гак і юридичні особи. Повного мірою це стосується цивільно-правової відповідальності. У галузі дії кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності суб’єктами екологічних правопорушень є тільки фізичні особи – громадяни і посадовці.

При цьому слід зазначити, що суб’єктами кримінальної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності можуть бути тільки фізичні особи – громадяни та посадові особи, а суб’єктами адміністративної та цивільно-правової (майнової) відповідальності – і фізичні, і юридичні особи.

Суб’єктивною стороною екологічних правопорушень є вина у формі умислу чи необережності. Вина є відображенням психічного ставлення правопорушника до дій та їх наслідків. Правопорушення визнається вчиненим умисно, якщо особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своїх дій чи бездіяльності, передбачала його шкідливі наслідки, бажала чи свідомо допускала настання цих наслідків.

За чинним законодавством екологічні правопорушення вважаються такими за наявності: а) тільки умислу (незаконне полювання, ст. 248 КК України); б) тільки необережності (знищення або пошкодження лісу внаслідок необережного поводження з вогнем, ст. 77 КпАП); в) як умислу, так і необережності, залежно від конкретних обставин (забруднення атмосферного повітря – ст. 241 КК України; порушення правил охорони вод – ст. 242 КК У країни).

Тільки в окремих випадках вина не є обов’язковим елементом екологічних правопорушень. Це стосується цивільно-правового відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (ст. 1187 та 1188 ЦК України).

Мотив і мета можуть мати значення як для юридичної кваліфікації екологічного правопорушення, так і для індивідуалізації застосування засобів відповідальності (покарання, стягнення).

Якщо фактично підставою юридичної відповідальності в галузі охорони навколишнього природного середовища є екологічне правопорушення у всій повноті його складових елементів, то підставою правової відповідальності – КпАП, КК України, ЦК України та деякі інші нормативно-правові акти. Нормами цих актів передбачені конкретні заборони тих або інших дій та санкції за їх порушення. У юридичних заборонах виражена вимога належної поведінки, а в санкціях – спосіб державного примусу до виконання (додержання) відповідної вимоги.

Таким чином: юридичною відповідальністю за екологічні правопорушення є застосування до фізичних та юридичних осіб, які їх вчинили, передбачених законодавством санкцій, виконання яких за потреби забезпечується силою державного примусу.

Специфіка юридичної відповідальності за екологічні правопорушення проявляється у функціях, які вона виконує. Можна виділити такі функції юридичної відповідальності за екологічні правопорушення:

• забезпечувальна – забезпечує охорону і збереження належного стану навколишнього природного середовища, окремих його компонентів;

• превентивна – проявляється в запобіганні новим правопорушенням, їх профілактиці;

• компенсаційна – спрямована на поновлення порушеного стану природного середовища, відшкодування шкоди, завданої відповідним природним ресурсам, об’єктам чи умовам;

• стимулювальна – заохочує виконання і додержання вимог екологічного законодавства всіма громадянами та юридичними особами незалежно від форм власності;

• виховна – засіб виховання людей, підвищення їх екологічної культури, формує у громадян упевненість у стабільності існуючого правопорядку, у захищеності їх екологічних прав та інтересів;

• каральна – полягає в обмеженні прав і свобод правопорушника або покладенні на нього додаткових обов’язків, настанні негативних наслідків.