Інструментальне господарство

Інструментальне господарство - сукупність загальнозаводських та цехових підрозділів, зайнятих виготовленням, відновленням і ремонтом інструменту та технологічного оснащення, їх обліком, зберіганням та розподілом між цехами та робочими місцями (ДСТУ 2960-94).

До складу інструментального господарства входять:

• відділ або бюро інструментального господарства (ВІГ або БІГ);

• інструментальний цех (або цехи);

• центральний інструментальний склад (ЦІС);

• інструментально-роздавальні комори в цехах (ІРК) із заточувальними ділянками;

• загальнозаводські або цехові ділянки ремонту і відновлення інструмента.

Структура і матеріальна база інструментального господарства визначаються масштабом, характером і організаційним типом основного виробництва, а також ступенем застосування стандартизованого інструмента.

Загальне керівництво, організацію і планування інструментального господарства здійснюють:

а) на великих підприємствах – ВІГ, підлеглі головному інженерові;

б) на невеликих – БІГ у складі планово-виробничого відділу.

Від організації інструментального господарства багато в чому залежать ступінь використання виробничих потужностей, ритмічність роботи підприємства, якість і трудомісткість продукції.

Однією з основних задач інструментального господарства є організація раціонального використання інструмента.

З цією метою на підприємствах здійснюється:

• нормалізація інструменту і скорочення на цій основі номенклатури виготовленого інструменту;

• підвищення його зносостійкості шляхом застосування прогресивних матеріалів, удосконалення конструкції і технології його виготовлення;

• виготовлення інструменту, що зношується;

• організація планово-попереджувального ремонту оснащення і дорогого інструменту;

• налагодження і нагляд за інструментом при експлуатації, дотримання раціональних режимів роботи;

• організація раціонального зберігання, обліку і контролю за витратою інструменту.

Організація ціс

Основними функціями ЦІС є приймання, зберігання, облік і видача інструменту цехам. Увесь інструмент, що надходить, приймається по супровідних документах і перевіряється по кількості працівником ЦІС, а по якості – майстром відділу технічного контролю у ЦІС.

Інструмент зберігається в сухому опалювальному приміщенні, розділеному на відділення, у кожному з яких знаходиться інструмент певного класу (ріжучий, вимірювальний, слюсарно-монтажний, абразивний і т. ін.). Інструмент складують на стелажах (у шафах, чарунках) по індексах у порядку зростання або по номерах замовлень, виробів.

На кожен типорозмір інструменту має бути заведена облікова картка з вказівкою в ній місця зберігання (по номерах) і припустимого мінімуму-максимуму запасу даної позиції.

Організація роботи ірк

Основними функціями ІРК є такі: одержання інструмента з ЦІС, його зберігання і облік, видача на робочі місця, приймання з робочих місць, відправлення на переточування, ремонт, списання зношеного інструменту. Порядок зберігання й обліку такий же, як у ЦІС. Видача інструменту на робочі місця проводиться з використанням різних систем. Безпосередньо до ІРК має примикати заточувальне відділення, що спрощує передачу інструменту на в переточування з подальшим його прийманням.

Інструментальне господарство – дорогий і відповідальний підрозділ на будь-якому підприємстві. Тому необхідно щомісяця проводити комплексний аналіз ефективності його роботи за схемою:

а) витрати на інструмент, що припадають на 1000 грн валового випуску продукції;

б) частка витрат на інструмент у собівартості одиниці продукції;

в) величина запасів технологічного оснащення у відсотках до місячної витрати.

Ремонтне господарство

Ремонт – це комплекс операцій для відновлення справного стану чи працездатності об'єкта та відновлення ресурсів об'єктів чи їх складових частин (ДСТУ 2860-94 «Надійність техніки. Терміни та визначення»).

Для систематичного проведення ремонтів на промислових підприємствах створюється ремонтне господарство, що являє собою сукупність загальнозаводських та цехових підрозділів, що здійснюють комплекс заходів з технічного догляду за устаткуванням, нагляду за його станом та з ремонту (ДСТУ 2960-94).

До ремонтного господарства входять:

• система ремонтних засобів, що знаходяться в розпорядженні основних робітників і чергового ремонтного персоналу (інструментальні сумки, дрібні деталі, мастильні матеріали і т.д.);

• ремонтні ділянки в складі виробничих цехів, що мають у своєму користуванні невелику кількість універсальних, а іноді й спеціальних верстатів;

• ремонтні цехи (бази) або майстерні (ремонтно-механічні, ремонтно-будівельні, електроцех);

• складські приміщення (склади і комори) для збереження запасних деталей, інструменту, дрібного устаткування, мастильних і обтиральних матеріалів.

Крім того, до складу ремонтного господарства належать:

а) конструкторсько-технологічне бюро, що виконує роботи, пов’язані з ремонтом і модернізацією устаткування;

б) планово-виробниче бюро, що планує роботу виробничих цехів;

в) бюро планово-попереджувальних ремонтів, що планують ремонтні роботи.

Основними задачами ремонтного господарства є:

• попередження передчасного зносу основних виробничих фондів;

• підтримка їх у постійній експлуатаційній готовності;

• збільшення терміну їхнього використання без ремонту;

• максимальне скорочення простоїв основних фондів у ремонті;

• нагляд за станом основних фондів;

• відновлення та модернізація основних фондів;

• удосконалення організації і якості ремонту, зменшення витрат на його проведення.

Організація і планування ремонту й експлуатації основних фондів на промислових підприємствах здійснюється:

а) по технічному устаткуванню – службами головного механіка;

б) по енергетичному устаткуванню й енергопостачанню – службами головного енергетика;

в) по промислових та інших будинках і спорудах – службами по їхньому ремонту й експлуатації (відділ капітального будівництва).

Ремонт технологічного устаткування організується відповідно до положень системи планово-попереджувального ремонту (ППР).

Системою ППР називають сукупність запланованих технічних і організаційних заходів щодо обслуговування, нагляду і ремонту устаткування, проведених по заздалегідь складеному плану з метою попередження прогресивного зносу, раптових виходів устаткування з ладу і підтримки його в працездатному стані.

Система ППР передбачає такі роботи:

• догляд за устаткуванням;

• міжремонтне обслуговування;

• огляди, перевірку на точність, промивання устаткування і заміни мастильних матеріалів;

• періодичні планові ремонти – малі, середні, капітальні.

Основна технологічна документація, що використовується під час організації ремонту, така:

1. альбоми креслень змінних деталей і механізмів;

2. проекти модернізації устаткування;

3. дефектна відомість;

4. паспорти й інструкції з експлуатації устаткування.

При здійсненні планування ремонтних робіт визначають загальний обсяг робіт і розробку планів-графіків ремонту. Планування виконують за допомогою річних і оперативних (місячних) планів-графіків ремонту.

До річного плану-графіка входять усі дані, необхідні для визначення термінів і видів ремонту (найменування основних засобів, інвентарний номер, категорія складності ремонту і т.д.).

У місячних графіках указуються: дати зупинки устаткування або початку ремонту, введення устаткування в експлуатацію, уточнена трудомісткість ремонту, необхідна кількість ремонтного персоналу. На основі такого графіка розробляються планові завдання ремонтним цехам і бригадам, ведеться технічна й організаційна підготовка до ремонту (підготовка технічної документації, необхідних матеріалів і покупних деталей, запасних частин, формування ремонтних бригад, підготовка необхідного обладнання і т.д.).

Техніко-економічними показниками ремонтного господарства є:

а) час простою устаткування в ремонті;

б) число ремонтних одиниць встановленого устаткування, що припадає на одного ремонтника ;

в) собівартість ремонту однієї ремонтної одиниці;

г) кількість аварій, поломок і раптових ремонтів на одиницю устаткування.

Енергетичне господарство

Енергетичне господарство - комплекс технічних засобів та спеціалізованих підрозділів, що забезпечують підприємство всіма необхідними видами енергії та енергоносіїв відповідних параметрів (ДСТУ 2960-94).

Енергетичне господарство промислового підприємства - це комплекс взаємопов'язаних енергетичних установок для вироблення чи одержання від інших джерел, перетворення, зберігання, розподілу та використання на підприємстві енергоресурсів усіх видів (ДСТУ 2804-94 «Енергобаланс промислового підприємства. Загальні положення, терміни та визначення»).

Енергетичне господарство задовольняє виробничі і господарсько-побутові потреби у всіх видах енергії (електроенергія, теплова енергія, пара, гаряча вода) і енергоносіях (пара, зріджене повітря, гаряча вода).

Найбільш досконалою й економною системою енергопостачання є централізована, коли підприємство одержує енергоносії сторонніх організацій. Її ефективність забезпечується надійністю і безперебійністю джерел живлення, а також зниженням витрат виробництва і капітальних витрат, пов’язаних з одержанням необхідних підприємству видів енергії.

Склад і структура енергетичного господарства залежать від розмірів основного виробництва, його енергоємності, місця розташування підприємства. До енергетичного господарства входять:

• теплосилове господарство (котельні, бойлерні);

• водопостачання і каналізація (насосні станції);

• газове господарство (газогенераторні, компресорні, кисневі й ацетиленові станції; промислова вентиляція, холодильні установки, кондиціонери);

• електросилове господарство (заводська теплоенергоцентраль (ТЕЦ), понижуючі і підвищувальні електричні підстанції, силові і зварювальні трансформатори, акумуляторні ділянки);

• промислові нагрівальні печі й установки усіх видів;

• слабкострумове господарство (АТС, комутаторні установки, радіотрансляційна мережа з відповідною апаратурою, зарядні станції, установки промислового телебачення);

• цехові і загальнозаводські споживачі енергії;

• ділянка контрольно-вимірювальних приладів і автоматики;

• електроремонтний цех і ділянки в основних цехах;

• складське господарство (комори в цехах, сховища для палива).

Планування, організацію і керівництво енергогосподарством на великих підприємствах здійснює відділ головного енергетика (ВГЕ). На невеликих підприємствах енергетичне господарство значно простіше і підпорядковується головному механіку.

До складу ВГЕ входять групи енерговикористання (експлуатації), енергоустаткування, електрична і теплова лабораторії. Вони розробляють заходи щодо поліпшення режимів роботи устаткування, зниження витрат палива й енергії, основні норми споживання енергії та контролюють їхнє виконання.

У енергетичних цехах створюються бригади змінного чергового персоналу, що здійснює експлуатацію устаткування і комунікацій, а також ремонтно-монтажні бригади.

Основні задачі енергетичного господарства визначаються специфічністю енергопостачання, безперебійним процесом, обмеженими можливостями збереження енергії, одночасністю її виробництва і споживання, що зводиться до наступного:

• одержання основних видів енергії загальнопромислового призначення від сторонніх організацій;

• організація виробництва власними силами тих видів енергоресурсів, передача яких на великі відстані не раціональна або недостатня для задоволення потреб підприємства;

• перетворення енергії і підготовка її до використання (зміна напруги, тиску, насиченості);

• своєчасний і правильний розподіл енергії між підрозділами і передача її до робочих місць;

• організація споживання, раціонального використання й економії енергії та палива;

• спостереження за суворим виконанням правил експлуатації енергетичного устаткування;

• організація і проведення планово-попереджувальних ремонтних робіт;

• забезпечення надійного зв’язку між підрозділами;

• організація збереження палива й енергії.

На кожному підприємстві ведеться облік витрати енергії на технологічні потреби й опалювальні цілі. Розробляються й затверджуються норми витрати енергії та палива на одиницю продукції або на одиницю часу роботи устаткування (на 1 т виплавки сталі, на 1 виріб, на 1 годину роботи устаткування та ін.).

На підприємстві розробляється енергетичний баланс, що являє собою систему показників, що відображають кількісну відповідність між надходженням та витратою всіх видів енергетичних ресурсів на промислових об'єктах (ДСТУ 2804-94).

Основною задачею планової частини балансу є обґрунтування потреби підприємства в паливі й енергії для виконання виробничої програми по випуску продукції (видаткова частина балансу), а також обґрунтування раціональних способів покриття цієї потреби за рахунок вироблення енергії на власних установках, одержання палива й енергії ззовні, використання вторинних енергоресурсів (прибуткова частина балансу).