2. Реєстрація психофізіологічних показників.

а. Реєстрація електичної активності шкіри

Існують два основних способи дослідження електричної активності шкіри (ЕАШ). У методі Фере використовується зовнішнє джерело струму – вимірюється електричний опір шкіри при пропущенні через неї слабкого струму; тобто, вимірюється провідність шкіри (ПрШ). У методі Тарханова зовнішнє джерело струму не застосовується – вимірюється різниця потенціалів між різними ділянками шкіри – електричний потенціал самої шкіри (ПШ).

Раніше обидва ці показники ЕАШ називали загальним терміном – шкірно-гальванічна реакція (ШГР). Нині до ЕАШ відносять такі показники: рівень потенціалу шкіри, реакція потенціалу шкіри, спонтанна реакція потенціалу шкіри, рівень опору шкіри, реакція опору шкіри, спонтанна реакція опору шкіри.

Виникнення електричної активності шкіри зумовлено, головним чином, активністю потових залоз у шкірі людини, які знаходяться під контролем симпатичної нервової системи. У психофізіологічних дослідженнях показники електричної активності шкіри переважно використовували як індикатор психічної (емоційної) напруги («емоційне потовиділення») – у результаті виникнення такої напруги посилювалося потовиділення, що приводило до зміни ЕАШ. Її реєструють з кінчиків пальців або долоні, хоча можна вимірювати із підошв ніг та з лобу.

Існує два типи потових залоз: апокринні та еккринні.

Апокринні розміщені в під пахвами та в паху, визначають запах тіл та реагують на подразники, що викликають стрес. Вони безпосередньо не пов'язані з регуляцією температури тіла.

Еккринні розміщені по всій поверхні тіла та виділяють звичайний піт, головними компонентами якого є вода та хлористий натрій. Їх головна функція – терморегуляція, тобто підтрика постійної температури тіла.

Окремим напрямком досліджень можна вважати реєстрацію ЕАШ у біологічно активних точках (БАТ). На основі подібного підходу були розроблені численні методи оцінки, контролю та прогнозу психофізіологічного стану (ПФС) людини. Вибір БАТ для діагностики ПФС обґрунтовується тим, що БАТ у значній мірі являє собою відображення біоенергетичного рівня функціональної системи ПФС. У дослідженнях було підтверджено взаємозв’язок біофізичних параметрів БАТ з різними психічними процесами та станами: втомою, ступенем оптимальності мобілізаційного стану, тривалою психічною діяльністю в умовах монотонії та з різними типами інтелектуальної активності.

b. Реєстрація показників серцево-судинної системи.

Серцево-судинна система виконує вітальні функції, забезпечуючи сталість життєвого середовища організму.

Індикатори активності серцево-судинної системи:

• ритм серця (РС) – частота серцевих скорочень (ЧСС);

• сила скорочень серця – сила, з якою серце накачує кров;

• хвилинний об'єм серця – кількість крові, що проштовхується серцем за 1 хв.; артеріальний тиск (АТ);

• регіональний кровоток – показник локального розподілу крові. Для виміру мозкового кровотоку отримали розповсюдження методи томографії та реографії.

Артеріальний тиск – загальновідомий показник роботи серцево-судинної системи. Він характеризує силу напору крові в артеріях. АТ змінюється протягом серцевого циклу: він досягає максимуму під час систоли (скорочення серця) та падає до мінімуму в діастолі, коли серце розслабляється перед наступним скороченням. Нормальний тиск здорової людини – 130 / 70 мм рт. ст., де 130 – систолічний тиск, а 70 – діастолічний. Пульсовий тиск – різниця між систолічним та діастолічним тиском, і в нормі складає – 60 мм рт. ст.

Ритм серця – показник, що використовується для діагностики функціонального стану людини та залежить від взаємодії симпатичних та парасимпатичних впливів із вегетативної НС.

Електрокардіограма (ЕКГ) – запис електричних процесів, пов'язаних зі скороченням серцевого м'язу. За допомогою декількох пар електродів реєструють різницю потенціалів між двома сторонами серця.

Дослідження нейрогуморальної регуляції ритму серця є одним з головних підходів до оцінки стану адаптаційних можливостей організму людини. Наприклад, для дослідження вегетативного тонусу широко використовуються записи ЕКГ або кардіоінтервалограми (КІГ).

Плетізмографія – метод реєстрації судинних реакцій організму. Він відображає зміни в об'ємі кінцівки або органу, що викликані змінами кількості крові, що знаходиться в них. В плетизмограмі можна виділити два типи змін: фазичні та тонічні. Фазичні зміни обумовлені динамікою пульсового об'єму від одного скорочення серця до іншого. Тонічні зміни кровоток – це зміни об'єму крові в кінцівці. Обидва показники вказують на звуження судин при дії психічних подразників. Плетізмограма – досить чутливий індикатор вегетативних зрушень в організмі.

с. Реєстрація показників м'язової системи.

Електроміографія – метод дослідження функціонального стану органів руху шляхом реєстрації біопотенціалів м'язів. М'яз є масою тканини, що складається з множини окремих м'язових волокон, поєднаних разом та працюючих узгоджено. Під час стимуляції електричним потенціалом дії, що надходить до волокна від мотонейрона, це волокно скорочуються приблизно до половини своєї початкової довжини.

Поверхнева електроміограма сумарно відображає електричні розряди рухових одиниць, що викликають скорочення. Реєстрація ЕМГ дозволяє виявити намір почати рух за декілька секунд до його реального початку.

d. Реєстрація показників дихальної системи.

Дихальна система складається з дихальних шляхів та легень. Основний руховий апарат цієї системи складають міжреберні м'язи, діафрагма та м'язи живота. Повітря, що надходить до легень під час вдиху, постачає крові, що протікаї по легеневим капілярам, киснем. Одночасно з крові виходить двоокис вуглецю та інші шкідливі продукти метаболізму.

Для виміру інтенсивності (амплітуди та частоти) дихання використовують пневмограф. За записом з пневмографу можна аналізувати кількість вдохів за хвилину, а також амплітуду дихальних рухів в різних умовах.

е. Реєстрація рухів очей.

За допомогою пупілометрії (вивчення реакцій зіниць) можна вивчати суб’єктивне ставлення людей до тих чи інших зовнішніх подразників. Це пов’язано з тим, що діаметр зіниці людини може змінюватися не тільки в залежності від кількості світла, що падає на око, а й при емоційній реакції досліджуваного на подразник.

У психофізіологічних дослідженнях можна також використовувати реєстрацію частоти моргання, що може змінюватися в залежності від зміни психічного стану людини.

І за допомогою реєстрації руху очей можна відслідковуватизображення, що найбільш цікавить людину, яке фіксується в зоні найвищої гостроти зору – центрі сітківки.