3. Психофізіологічні основи емоцій.
Виникнення і протікання емоцій тісно пов’язане з діяльністю різних модулюючих систем мозку. Вважається, що основну роль у цьому відіграє лімбічна система.
Лімбічна система – комплекс функціонально пов'язаних між собою філогенетично давніх глибинних структур головного мозку, що беруть участь в регуляції вегетативно-вісцеральних функцій та поведінкових реакцій організму. Термін «лімбічна система» ввів в 1952 р. Мак Лін.
Основу лімбічної системи складає так зване «кільце Папеца». Ідея про існування в мозку особливої системи, відповідальної за емоції, була висловлена в 1937 р. американським невропатологом Дж. Папецом. Він припустив, що єдину систему керування емоціями у певній послідовності утворюють такі структури мозку: (1) гіпоталамус – (2) звід – (3) мамілярні тіла – (4) переднє ядро таламуса – (5) поясна звивина – (1) гіпокамп.
На думку Дж. Папеца, будь-яка аферентація, що надходить у таламус, поділяється на три потоки: рухи, думки і почуття. Потік «почуттів» циркулює по вищевказаному «емоційному кільцю», створюючи фізіологічну основу емоційних переживань. Так, гіпоталамус забезпечує вираз емоцій і паралельно передає інформацію в таламус. Звідтіля вона надходить у поясну звивину, що є механізмом усвідомлення емоційних переживань. Гіпокамп, одержуючи сигнали від поясної звивини, здійснює інтеграцію цих та інших сигналів і далі передає інформацію до мамілярних тілець й гіпоталамуса. Результатом замикання цього кола є інтеграція суб’єктивно пережитої емоції на рівні кори мозку з «емоційними» керуючими командами гіпоталамуса.
До лімбічної системи, крім кола Папеца, також відносяться: мигдалеподібне тіло, нюхова луковиця, тракт і горбок, переднє і неспецифічне ядра таламуса, ретикулярна формація стовбура мозку. Її центральною частиною є гіпокамп.
Лімбічна система бере участь у запуску переважно тих емоційних реакцій, що вже апробовані в ході життєвого досвіду. Нервові сигнали, що надходять від усіх органів чуття, передаються по нервових шляхах стовбура мозку в кору, проходять через одну чи декілька лімбічних структур – мигдалину, гіпокамп чи частину гіпоталамуса. Сигнали, що виходять від кори, теж проходять через ці структури. Різні відділи лімбічної системи по-різному відповідають за формування емоцій. Їх виникнення залежить в більшій мірі від активності мигдалеподібного комплексу та поясної звивини. Лімбічна система бере участь переважно у запуску тих емоційних реакцій, які вже апробовані в ході життєвого досвіду. Є свідчення, що ряд фундаментальних людських емоцій має еволюційну основу. Ці емоції виявляються наслідково закріпленими в лімбічній системі.
Важливу роль у забезпеченні емоцій відіграє ретикулярна формація, волокна від нейронів якої йдуть у різні області кори великих півкуль. Більшість цих нейронів неспецифічні (можуть відповідати на різні за модальністю види стимулів) і передають сигнали від усіх органів чуття до структур лімбічної системи і кори великих півкуль. Деякі ділянки ретикулярної формації мають більш спеціалізовані функції. Наприклад, така частина ретикулярної формації, як «блакитна пляма» (в якості медіатора використовує норадреналін) пов’язується із пробудженням емоцій. Від «блакитної плями» до таламусу, гіпоталамусу та багатьом областям кори йдуть нервові шляхи, по яким пробуджена емоційна реакція набуває широкого розповсюдження по всім структурам мозку. Недостатня кількість норадреналіну в мозку призводить до депресії. Результати дослідження мозку хворих, що закінчили життя самогубством, показали, що їх головний мозок збіднений норадреналіном та серотоніном. Можливо, норадреналін грає роль у виникненні реакцій, що суб'єктивно сприймаються як задоволення. Дефіцит норадреналіна проявляється у виникненні депресивних станів, пов'язаних із смутком, а недостатня кількість адреналіна пов'язується з депресіями тривоги.
Інша частина РФ – «чорна субстанція» пов’язана з виділенням дофаміну, що сприяє виникненню приємних відчуттів. Не виключено, що він бере участь у виникненні особливого психічного стану – ейфорії.
З усіх відділів кори мозку у найбільшій мірі пов’язані з виникненням і усвідомленням емоційних переживань лобові частки. До них йдуть прямі нейронні шляхи від таламуса, ретикулярної формації й інших структур лімбічної системи. Різні травматичні ушкодження лобових часток мозку часто призводять до зміни в людини настрою (від ейфорії до депресії), порушення орієнтації в навколишньому середовищі, пов’язаної з втратою здатності до планування. Іноді зміни поведінки нагадують психопатичну поведінку (нестриманість у поведінці і мові, відсутність сприйнятливості до соціальних сигналів).
З активністю тім’яноскроневих відділів правої півкулі пов’язують інтенсивність емоційної напруги (безвідносно до її знаку), що надалі виявляється вже у вегетативних зрушеннях.
Система позитивного підкріплення (задоволення), згідно із сучасними уявленнями, включає ядра септума, глибокі шари мозочка і дорзо-латеральні області мигдалини. А система негативного підкріплення (покарання) – гіпокамп, медіальні ядра мигдалини, ядра глибоких шарів мозочка (в області палеоцеребелума) області покришки середнього мозку і поясну кору.
Формування і прояв емоцій також пов’язані із функціональною асиметрією головного мозку. Емоційний стан людини сильніше відбивається на міміці лівої половини обличчя, що говорить про переважну активність правої півкулі. Сприйняття емоційних сигналів переважно знаходиться під контролем правої півкулі (її центральної скроневої області). Вважається, що ліва половина обличчя в більшій мірі відбиває негативні, права – позитивні емоції.
Права фронтальна кора переважно пов’язана з прагматичною інформацією, необхідною для задоволення потреби (яка здобута раніше і зберігається в пам’яті), а ліва фронтальна кора – з інформацією, наявною на даний момент (такою, що надійшла нещодавно). Більш емоціогенною є права півкуля. Вона переважно пов’язана із проявом негативних емоцій. Прояв позитивних емоцій більше пов’язаний із роботою лівої півкулі.