4. Фізіологічні теорії пам'яті.

Відповідно до теорії Д. Хебба, короткочасна пам’ять являє собою процес, зумовлений повторним збудженням імпульсної активності в замкнутих ланцюгах нейронів, що не супроводжується морфологічними змінами. А довгострокова пам’ять ґрунтується на структурних змінах, що виникають у результаті зміни синапсів і появі ревербераційних кіл збудження (замкнутих нейронних ланцюгів). У цих колах нейрони утворюють клітинний ансамбль, і будь-яке збудження хоча б одного його нейрона призводить до збудження усього ансамблю, що являє собою нейрональний механізм збереження і видобування інформації з пам’яті.

Згідно із синаптичною теорією, при проходженні імпульсу через певну групу нейронів у межах певного нейронного ансамблю виникають стійкі зміни синаптичної провідності.

Згідно із гіпотезою Г. Лінч і М. Бодри повторна імпульсація у нейроні, яка пов’язана з процесом запам’ятовування, супроводжується збільшенням концентрації кальцію у постсинаптичній мембрані, що призводить до розщеплення одного з її білків. У результаті цього звільняються раніше неактивні білкові рецептори (глутаматрецептори), за рахунок збільшення числа яких виникає стан підвищеної провідності синапсу, здатний зберігатися до 5–6 діб.

Відповідно до ревербераційної теорії Л. де Но унаслідок наявної структури нервових контактів (аксони нервових клітин зістиковуються не тільки з дендритами інших клітин, а й можуть повертатися назад до тіла своєї ж клітини) з’являється можливість циркуляції нервового імпульсу за ревербераційними (поступово загасаючими) колами збудження різної складності. У результаті розряд, що виникає в клітині, повертається до неї або відразу, або через проміжний ланцюг нейронів і підтримує в ній збудження. Ці стійкі кола ревербераційного збудження не виходять за межі певної сукупності нервових клітин і розглядаються як фізіологічний субстрат збереження енграм. Саме у ревербераційному колі збудження відбувається перехід з короткочасної в довгострокову пам’ять.

5. Біохімічні чинники роботи пам'яті.

«Молекули пам'яті». З дослідів Г. Хідена відомо, що утворення слідів пам'яті супроводжується змінами властивостей РНК і білка в нейронах. Подразнення нервової клітини збільшує в ній зміст РНК та залишає доготривалі біохімічні сліди, що дають клітині можливість резонувати у відповідь на повторні дії одних і тих же подразників. РНК грає важливу роль в механізмах формування та збереження слідів пам'яті.

Пізніше стало відомо, що в консолідації енграм пам'яті ведучу роль відіграє ДНК, яка може служити хранителем не тільки генетичної, але і набутої інформації, а РНК забезпечує передачу специфічного інформаційного коду.

Але не дивлячись на те, що встановлена суттєва роль нуклеїнових кислот та білків в механізмах навчання і пам'яті, припускається, що РНК та білки, що беруть участь в формуванні нового асоціативного зв'язку, специфічні лише по відношенню до функціональної зміни синапсів, що стосуються цього процесу, і неспецифічні по відношенюю до самої інформації.

Медіаторні системи. Основні медіаторні системи головного мозку – холінергічна та моноаміноергічна – беруть участь в навчанні та формуванні енграм пам'яті. Доведено, що зменшення кількості норадреналіна сповільнює навчання, викликає амнезію та порушує формування слідів з пам'яті. Припускається, що холінергічна система мозку забезпечує інформаційну складову процеса навчання. Моноамінергічні системи мозку в більшій мірі пов'язані із забезпеченням підкріплюючих та мотиваційних складових процесів навчання та пам'яті.

Відомо, що під впливом навчання збільшується кількість холінорецепторів, тобто рецепторів, розміщених на тілі нейрона та відповідальних за реагування на медіатор ацетилхолін. В процесі утоврення умовного рефлексу підвищується чутливість відповідних нейронів до ацетілхоліну, що полегшує навчання, прискорює запам'ятовування та сприяє більш швидкомій актуалізації сліду пам'яті.

Пам'ять не можна розглядати як дещо статичне, щось таке, що знаходиться в одному місці в невеликій групі клітин. Пам'ять існує в динамічній та відносно розподіленій формі. При цьому мозок діє як функціональна система, насичена різноманітними зв'язками, які лежать в основі регуляції процесів пам'яті.