4. Структура та основні поля кори головного мозку.
Кора великих півкуль головного мозку – шар сірої речовини товщиною 1-5 мм, що покриває півкулі великого мозку ссавців тварин і людини. Ця частина головного мозку, що розвинулася на пізніх етапах еволюції тваринного світу, грає виключно важливу роль в здійсненні психічної, або вищої нервової діяльності, хоча ця діяльність є результатом роботи мозку як єдиного цілого. Завдяки двостороннім зв'язкам з нижчими відділами НС, кора може брати участь в регуляції і координації всіх функцій організму. У людини кора складає в середньому 44% від об'єму всієї півкулі в цілому. Її поверхня досягає 1468-1670 см2.
Будова кори. Характерною особливістю будови кори є орієнтований, горизонтально-вертикальний розподіл складових її нервових клітин по шарах і колонках. Кіркова структура відрізняється просторово впорядкованим розташуванням функціонуючих одиниць і зв'язків між ними. Простір між тілами і відростками нервових клітин кори заповнений нейроглією і судинною мережею (капілярами). Нейрони кори підрозділяються на 3 основних типа: пірамідні (80—90% всіх клітин кори), зірчасті і веретеноподібні. Основний функціональний елемент кори – аферентно-еферентний (тобто що сприймає доцентрові і що посилає відцентрові стимул-реакції) довгоаксонний пірамідний нейрон.
Зірчасті клітини відрізняються слабким розвитком дендритів і потужним розвитком аксонів, які не виходять за межі поперечника кори і охоплюють своїми розгалуженнями групи пірамідних клітин. Зірчасті клітини виконують роль сприймаючих і синхронізуючих елементів, здатних координувати (одночасно гальмувати або збуджувати) просторово близькі групи пірамідних нейронів. Кірковий нейрон характеризується складною субмікроскопічною будовою. Різні за топографією ділянки кори відрізняються щільністю розташування клітин, їх величиною і іншими характеристиками шарової і колончатої структури. Всі ці показники визначають архітектуру кори, або її цитоархитектонику.
Найбільш великі підрозділи території кори – стародавня (палеокортекс), стара (архікортекс), нова (неокортекс) і проміжна кора. Поверхня нової кори у людини займає 95,6%, старої – 2,2%, стародавньої – 0,6%, проміжної – 1,6%.
Якщо уявити собі кору мозку у вигляді єдиного покриву (плаща), що одягає поверхню півкуль, то її центральну частину складе нова кора, тоді як стародавня, стара і проміжна займуть місце на периферії, тобто по краях цього плаща. Стародавня кора у людини і вищих ссавців складається з одного клітинного шару, нечітко відокремленого від підкіркових ядер, що пролягають нижче; стара кора повністю відокремлена від останніх і представлена 2-3 шарами; нова кора складається, як правило, з 6-7 шарів клітин; проміжні формації – перехідні структури між полями старої і нової кори, а також стародавньої і нової кори – з 4-5 шарів кліток. Неокортекс поділяється на наступні області: прецентральну, постцентральну, скроневу, нижньотім'яну, верхньотім'яну, скронево-тім'яно-потиличну, потиличну, острівкову та лімбічну. Області, у свою чергу, підрозділяються на підобласті і поля. Основний тип прямих і зворотних зв'язків нової кори – вертикальні пучки волокон, що приносять інформацію з підкіркових структур до кори і що посилають її від кори в ці ж підкіркові утворення. Поряд з вертикальними зв'язками є внутрішньокортикальні – горизонтальні – пучки асоціативних волокон, що проходять на різних рівнях кори і в білій речовині під корою. Горизонтальні пучки найбільш характерні для I і III шарів кори, а в деяких полях і для V шару. Горизонтальні пучки забезпечують обмін інформацією як між полями, розташованими на сусідній звивині, так і між віддаленими ділянками кори (наприклад, лобною і потиличною).
Функціональні особливості кори обумовлюються згаданим вище розподілом нервових клітин і їх зв'язків по шарах і колонках. На кіркові нейрони можлива конвергенція (сходження) імпульсів від різних органів чуття. Подібна конвергенція різнорідних збуджень – нейрофізіологічний механізм інтеграційної діяльності головного мозку.
Другий комплекс кліток нової кори орієнтований в горизонтальній площині (шар). Вважають, що дрібноклітинні шари II і IV складаються в основному із сприймаючих елементів і є «входами» в кору. Крупноклітинний шар V – вихід з кори в підкірку, а середньоклітинний шар III – асоціативний, пов'язуючий між собою різні кіркові зони.
Прийнято виділяти в зоні того або іншого аналізатора проекційні, або первинні, і вторинні, поля, а також третинні поля, або асоціативні зони. Первинні поля отримують інформацію, опосередковану через найменшу кількість перемикань в підкірці (у зоровому горбі, або таламусі, проміжного мозку). На цих полях як би спроектована поверхня периферичних рецепторів. У цих зонах відбувається сприйняття певних параметрів об'єктів, тобто створюються (інтегруються) образи, оскільки дані ділянки мозку відповідають на певні зміни об'єктів, на їх форму, орієнтацію, швидкість руху іт. п. Крім того, локалізація функцій в первинних зонах багато разів дублюється по механізму, що нагадує голографію, коли кожна найменша ділянка пристрою, що запам'ятовує містить відомості про весь об'єкт. Тому досить збереження невеликої ділянки первинного сенсорного поля, щоб здібність до сприйняття майже повністю збереглася.
Вторинні поля отримують проекції від органів чуття через додаткові перемикання в підкірці, що дозволяє виробляти складніший аналіз того або іншого образу.
Третинні поля, або асоціативні зони, отримують інформацію від неспецифічних підкіркових ядер, в яких підсумовується інформація від декількох органів чуття, що дозволяє аналізувати і інтегрувати той або інший об'єкт в ще абстрагованішій і узагальненій формі. Ці області називаються також зонами перекриття аналізаторів.
Первинні і частково вторинні поля – можливий субстрат першої сигнальної системи, а третинні зони (асоціативні) – другої сигнальної системи, специфічної для людини. Ці структури визначають складні форми мозкової діяльності, включаючи і професійні навички (нижньотім'яна область), і мислення, планування і цілеспрямованість дій (лобова область), і письмову і усну мову (нижня лобова підобласть, скронева, скронево-тім'яно-потилична і ніжньотім'яна області).
Карта цитоархітектонічних полів кори ГМ
Основні представники первинних зон потиличної області – поле 17, де спроектована сітківка, в скроневій – поле 41, де спроектований Кортієв орган, в прецентральной області – поле 4, де здійснюється проекція пропріорецепторів відповідно до розташування мускулатури, в постцентральній – поля 3 і 1, де спроектовані екстерорецепції відповідно до їх розподілу в шкірі. Вторинні зони представлені полями 8 і 6 (руховий аналізатор), 5 і 7 (шкірний аналізатор), 18 і 19 (зоровий аналізатор), 22 (слуховий аналізатор). Третинні зони представлені обширними ділянками лобної області (поля 9, 10, 45, 44 і 46), нижньотім'яної (поля 40 і 39), скронево-тім'яно-потиличної (поле 37).
Кіркові структури грають первинну роль у навчанні тварин і людини. Проте утворення деяких простих умовних рефлексів, головним чином з внутрішніх органів, може бути забезпечено підкірковими механізмами. Ці рефлекси можуть утворюватися і на нижчих рівнях розвитку, коли ще немає кори. Складні умовні рефлекси, що лежать в основі цілісних актів поведінки, вимагають збереження кіркових структур і участі не лише первинних зон кіркових кінців аналізаторів, але і асоціативних – третинних зон. Кіркові структури мають пряме відношення і до механізмів пам'яті. Електроподразнення окремих областей кори (наприклад, скроневої) викликає у людей складні картини спогадів.
(http://vseslova.com.ua/word/Кора_великих_півкуль_головного_мозку-50788u)