5. Система уваги в мозку людини. Теорія м. Познера.

Більш детальне вивчення дозволяє спеціалізувати увагу, виділивши його модально-специфічні види. Як відносно самостійні виділяють такі види уваги: сенсорна, рухва, емоційна, інтелектуальна. Клініка осередкових пошкоджень показує, що ці види уваги можуть страждати незалжено один від одного, а в їх забезпеченні беруть участь різні відділи мозку. В підтримці модально-специфічних видів уваги беруть участь зони кори, безпосередньо пов'язані із забезпеченням відповідних психічних функцій.

Відповідно до теорії М. Познера, у мозку людини існує самостійна система уваги, яка анатомічно ізольована від систем обробки інформації, що надходить. Увага підтримується за рахунок роботи різних анатомічних зон, що утворюють сітьову структуру, і ці зони виконують різні функції, які можна описати в когнітивних термінах. При цьому виділяється ряд функціональних підсистем уваги. Вони забезпечують три головні функції: орієнтацію на сенсорні події, виявлення сигналу для фокальної (свідомої) обробки і підтримка пильності, чи стану бадьорості. У забезпеченні першої функції істотну роль відіграє задня тім’яна ділянка і деякі ядра таламуса, другої – латеральні і медіальні відділи фронтальної кори. Підтримка пильності забезпечується за рахунок діяльності правої півкулі.

Різні півкулі ГМ вносять різних внесок в забезпечення не тільки сприйняття, але і вибіркової уваги. Так, права півкуля забезпечує загальну мобілізаційну готовність людини, підтримує необхідний рівень стану бадьорості та порівняно мало пов'язана з особливостями конкретної діяльності. Ліва півкуля в більшій мірі відповідає за спеціалізовану організацію уваги у відповідності з особливостями задачі.

6. Методи дослідження та діагностики уваги.

Експериментальне вивчення фізіологічних корелятів та механізмів уваги відбувається на різних рівнях, починаючи від нейрону і закінчуючи біоелектичною активністю мозку в цілому. Наприклад, в 60-ті рр. Г. Джаспер під час нейрохірургічних операцій виділив в таламусі людини особливі нейрони – «детектори» новизни (або уваги), що реагували не перші пред'явлення стимулів.

Електроенцефалографічні кореляти уваги. При пред'явленні стимулу в енцефалограмі спостерігається придушення (блокада) альфа-ритму, її змінює реакція активації. Дослідження сумарної електричної активності під час мобілізації інтелектуальної уваги виявило закономірні зміни в характері сумісної діяльності різних зон кори. Так, в передніх зонах лівої півкулі сильно в порівнянні з фоном збільшується рівень просторовї синхронізації. В ситуації очікування стимулу незалежно від його модальності спостерігається ріст когерентності в полосі альфа-ритму переважно в передніх (премоторних) зонах кори. Ці дані свідчать, наскільки тісно взаємодіють зони кори, в першу чергу передніх відділів лівої півкулі, в процесі забезпечення довільної уваги.

Вивчення уваги за допомогою ВП. Перші дослідження уваги методом викликаних потенціалів використовували прості поведінкові моделі, наприклад, рахунок стимулів. При цьому було встановлено, що звернення уваги досліджуваних на стимул супроводжується збільшенням амплітуди компонентів ВП та скороченням їх латентності. Навпаки, відволікання уваги від стимулу супроводжується зниженням амплітуди ВП та збільшенням латентності.

Часові характеристики уваги.

За допомогою методу ВП можна оцінити динаміку розвитку процесів уваги в реальном часі. Питання полягає в тому, на якому етапі обробки інформації включаються процеси уваги. Було встановлено, що в слуховій та соматосенсорній системах довільна регуляція процесів обробки інформації ззовні включається не пізніше, ніж через 20-30 сек. після пред'явлення стимулу. Ефекти уваги в зоровій системі починаються з 60 мс. Не виключено, що ці часові межі будуть уточнюватися по мірі вдосконалення психофізіологічних методів дослідження.