5. Психофізіологічні аспекти розвитку емоційної сфери в дошкільному, молодшому шкільному, підлітковому та ранньому юнацькому віці.

В дошкільному віці (3-7 років) розвиток мотиваційно-емоційної сфери протікає відносно спокійно. Цей період характеризується відсутністю сильних афективних спалахів та конфліктів за незначними приводами. Емоційні процеси стають більш врівноваженими. Проте емоційне життя дитини досить насичене. Так, виникає феномен емоційного передбачення: якщо в ранньому дитинстві дитина ще прогностично не оцінює ні своїх вчинків, ні їх результатів, а керується лише заохоченнями та покаранням, то в дошкільному віці вона вже будує попередній емоційний образ, що відображає і очікуваний результат, і оцінку дорослими. Якщо очікуваний результат оцінюється емоційно негативно, то в поведінці дитини з'являються риси тривожності, що може загальмувати поведінку, і навпаки. В цей період змінюється структура емоційних процесів: окрім вегетативних та моторних компонентів, залучаються і складні форми сприйняття, образного мислення та уяви. Змінюється змість афектів, з'являється співчуття іншим, співпереживання, що сприяє ускладненню та поглибленню спілкування дітей. Вся діяльність дитини стає емоційно насиченою. В той же час дитина вчиться стримувати небажані прояви емоцій.

В молодшому шкільному віці (7-11 років) емоційна сфера спрямовується на задоволення потреб, пов'язаних із специфічними мотиваціями, що інтенсивно розвиваються: мотивація досгнення успіху у навчанні, престижна мотивація, мотивація уникнення невдач, компенсаторна мотивація. У віці 10-12 років набувають ведучого значення вищі емоції, формування яких завершується лише до 20-22 років, тобто до часу завершення формування вищих відділів НС.

В підлітковому віці (11-15 років) особливе місце займає криза пубертатного періоду, що характеризується підвищеною вразливістю, емоційною нестабільністю, яку посилює сексуальне збудження. В цей час формується новий образ фізичного «Я», із-за гіпертрофованої значущості якого у підлітка часто розвивається «комплекс неповноцінності», що призводить до домінуваня негативної емоційності.

В перехідному період між підлітковим та юнацьким віком (14-16 років) та в ранньому юнацькому віці (15-17 років) емоційна напруженість дружби поступається емоційності кохання (або закоханості). Не дивлячись на це, можна говорити про загальну емоційну стабілізацію. У юнаків зростає контроль за проявом емоцій, настрій стає більш стійким та усвідомленим, незалежно від темперамента. В 17 років емоційна сфре досягає стабільності дорослої людини, і подальший її стан буде залежати від ряду додактових ситуаційних чинників у взаємодії з чинниками внутрішнього світу людини.

6. Роль лобних зон кори головного мозку в регуляції емоційних станів.

З усіх відділів кори мозку у найбільшій мірі пов’язані з виникненням і усвідомленням емоційних переживань лобові частки. До них йдуть прямі нейронні шляхи від таламуса, ретикулярної формації й інших структур лімбічної системи. Різні травматичні ушкодження лобових часток мозку часто призводять до зміни в людини настрою (від ейфорії до депресії), порушення орієнтації в навколишньому середовищі, пов’язаної з втратою здатності до планування. Іноді зміни поведінки нагадують психопатичну поведінку (нестриманість у поведінці і мові, відсутність сприйнятливості до соціальних сигналів).

З активністю тім’яноскроневих відділів правої півкулі пов’язують інтенсивність емоційної напруги (безвідносно до її знаку), що надалі виявляється вже у вегетативних зрушеннях.