Тема 2. Функціональні стани мозку.

1. Поняття «функціональний стан» [2].

2. Загальна характеристика функціонального стану мозку [2].

   1. структура функціонального стану;

   2. інтегративні механізми формування функціонального стану мозку;

   3. нейрофізіологічні механізми стану активної притомності.

3. Стани активації головного мозку [2].

   1. дві системи активації за А. Роутенбергом (лімбічна та РФ стовбура);

   2. емоційна та неемоційна субсистеми активації мозку.

4. Нейрофізіологічні кореляти функціонального стану мозку [2].

5. Біохімічні компоненти функціонального стану мозку [2].

1. Поняття «функціональний стан».

Поняття «функціональний стан» (ФС) широко використовується у психології, фізіології, ергономіці, кібернетиці тощо. Це пояснюється тим, що в різноманітних сферах діяльності людини успішність її праці, навчання, творчості, фізичне і психічне здоров’я в значній мірі залежать від ФС. Термін «функціональний стан» використовується також для характеристики діяльності окремих органів, фізіологічних систем та організму у цілому.

ФС мозку визначають як фонову активність ЦНС, в умовах якої

здійснюється певна діяльність (Данилова Н.Н.). Дане визначення ФС вимагає конкретизації, що виражається у 2-х підходах.

1. ФС визначається через комплекс взаємопов’язаних фізіологічних реакцій. Іншими словами, зміни ФС – це зміна одного комплексу реакцій іншим. В рамках цього підходу діагностика та ідентифікація ФС розглядаються як розв’язання завдання розпізнання багатомірного вектора, компонентами якого є різні фізіологічні показники чи реакції.

2. Другий підхід полягає в тому, що ФС оцінюється по результатах трудової діяльності людини. ФС розглядають як цілостну багатокомпонентну характеристику зовнішніх поведінкових та внутрішніх функцій організму людини, що дозволяють оцінити притаманний їй у даний момент рівень активності вищих психічних функцій та фізіологічних систем, що обумовлюють виконання трудової діяльності. ФС розглядається як система регуляції функцій і його зміни пов’язані не з розбалансуванням всередині одного рівня, а з перебудовою структури у цілому. Дальший розвиток цього підходу виявився у створенні психометричних тестів, які включають розв’язання різних когнітивних завдань.

Функціональний стан людини – це тимчасово утворений організмом стан для виконання певної функції (мети), який змінюється іншим після виконання поточної функції та необхідністю виконання іншої.

Прояви різних ФС залежить від різних систем активації мозку. На сьогоднішній день зміни ФС пов'язують з модулюючою системою мозку, до якої належать стовбурно-таламо-кортикальна система (РФ, неспецифічні ядра таламусу), базальна холінергічна система переднього мозку (базальне ядро Мейнерта), каудо-таламо-кортикальна система (інша назва – стріопалідарна система; представлена базальними ганліями ГМ). Таким чином, в основі ФС лежить ретикулярна формація (РФ), неспецифічні ядра таламусу і лімбічної системи мозку, лобна кора, а також бульбарний гальмівний механізм (ядра шва). ФС, що регулюються модулюючою системою мозку – необхідна складова будь-якої діяльності людини.

Неспецифічна активуюча система

Класифікації ФС. Перші спроби класифікації ФС були зроблені у 60-70-і роки. Саме тоді В. Блок запропонував розглядати рівень притомності як певний континуум окремих ФС: сон, дифузна притомність, активна притомність, емоції, понадподразливість. Основним критерієм для цієї класифікації була інтенсивність поведінкових реакцій

В. О. Ілюхіна виділяє такі рівні ФС: спокійна притомність, оперативний спокій, активна притомність. При цьому останні 2 рівні поділяються на оптимальний, підвищений та знижений стани. У здорової людини при підвищеному рівні активної притомності утруднюється навчання, виникає емоційна напруженість з тимчасовими афективними станами. При зниженому рівні активної притомності спостерігається швидка виснажливість поведінкових реакцій, емоційна лабільність та кореговані афективні стани. При оптимальному рівні активної притомності тривалий час зберігається висока працездатність з адаптивним характером афективних емоційних станів.

Загальна характеристика ФС людини будується на основі критерію адекватності відповідної реакції вимогам діяльності, що виконується. Виходячи з цього, всі ФС поділяють на 2 групи: стани адекватної мобілізації і стани динамічного неузгодження (А. Б. Леонова). Адекватна мобілізація характеризується повним узгодженням ступеня напруження функціональних можливостей людини вимогам, що пред’являються конкретними умовами. Динамічне неузгодження – це такий стан, коли реакція неадекватна навантаженню чи необхідні психофізіологічні витрати перевищують можливості людини. Через це всі ФС поділяють ще на 2 класи - припустимі та неприпустимі (дозволені або заборонені).

За швидкістю перебудови ФС виділяють два крайніх типи людей: стійкий (інертний, гомеостатичний), який намагається зберегти властивий для нього рівень функціонування, та лабільний (пластичний, гомеокінетичний), що пристосовується до навколишнього середовища шляхом змін параметрів свого гомеостазу.