Тема 7. Психофізіологія розумової діяльності.

1. Перша та друга сигнальна система за І. П. Павловим [9].

2. Загальна характеристика мислення як психічного процесу [7].

3. Нейронні кореляти мислення [9].

4. Електроенцефалографічні кореляти мислення [9].

5. Психофізіологічний підхід до інтелекту [9].

1. Перша та друга сигнальна система за і. П. Павловим.

Для розрізнення вищої нервової діяльності тварин та людини І. П. Павлов ввів поняття першої та другої сигнальної системи, що виражають різні способи психічного відображення дійсності. Єдина сигнальна система у тварин і перша у людини забезпечує відображення дійсності у вигляді безпосередніх чуттєвих образів. Специфічні особливості ВНД людини представлені другою сигнальною системою, яка виникла в результаті розвитку мови як засіб спілкування між людьми в процесі праці.

Друга сигнальна система являє собою новий принцип сигналізації. Вона зробила можливим абстрагування та узагальнення значної кількості сигналів першої сигнальної системи. Друга сигнальна система оперує знаковими утвореннями («сигналами сигналів») та відображає дійсність в узагальненому та символічному вигляді. Центральне місце в другій сигнальній системі займає мовна діяльність, або мовномисленнєві процеси. Слово, хоча і є реальним фізичним подразником принципово відрізняється від першосигнальних подразників тим, що в ньому відбиваються не конкретні, а найбільш суттєві, важливі властивості предметів та явищ, забезпечуючи, таким чином, можливість узагальненого та абстрактного відображення дійсності.

Друга сигнальна система охоплює усі види символізації: мовні знаки, музичні звуки, малюнки, математичні символи, художні образни, міміко-жестикуляційні та емоційні голосові реакції, узагальнені образи, що виникають на основі абстрактних понять.

Зв'язок двох сигнальних систем можна позначити як «мовний подразник – безпосередня реакція». Інша важлива форма взаємовідношень двох сигнальних систем має вигляд «безпосередній подразник – словесна реакція» та складає основу функції називання.

2. Загальна характеристика мислення як психічного процесу.

Мислення являє собою найбільш узагальнену й опосередковану форму психічного відображення, що встановлює зв’язки і відносини між об’єктами, які пізнаються, і дозволяє одержувати знання про такі об’єкти, властивості і відносини реального світу, що не можуть бути безпосередньо сприйняті на почуттєвому ступені пізнання. Мислення є найскладнішою формою психічної діяльності людини, вершиною її еволюційного розвитку.

Розумовий процес здійснюється за допомогою таких розумових операцій як аналіз, синтез, порівняння, узагальнення абстрагування. Його результатом є поняття, судження й умовиводи.

Виділяють такі форми мислення:

• наочно-дієве – ґрунтується на безпосередньому сприйнятті предметів у процесі дій з ними;

• наочно-образне – ґрунтується на уявленнях і образах;

• абстрактно-логічне (вербальне): 1) індуктивне (ґрунтується на логічному висновку «від часткового до загального» (побудова аналогій); 2) дедуктивне (ґрунтується на логічному висновку «від загального до часткового» чи «від часткового до часткового», зробленому відповідно до правил логіки).

Вербальне мислення являє собою найбільш складну форму мислення людини, яка нерозривно пов’язана з мовленням, що дозволяє кодувати інформацію за допомогою абстрактних символів. Завдяки мовленню мислення людини в процесі еволюції стало узагальненим і опосередкованим. Слово виступає не тільки як засіб вираження думки, а й перебудовує мислення людини, оскільки сама думка відбувається і формується за допомогою слова.

Образне мислення пов’язане з скронево-тім’яними областями кори головного мозку, а абстрактно(вербальне мислення – з лобовими відділами кори. Лобова кора, очевидно, відповідальна і за вибір цілей, що людина ставить перед собою, за її оцінку різних обставин у зв’язку з цими цілями. Функції лівої півкулі ототожнюються з усвідомленими, логічними процесами мислення, а функції правого – з інтуїтивним мисленням.