4. Нейрофізіологічні кореляти функціонального стану мозку.

Одним з найпоширеніших методів дослідження ФС головного мозку людини є ЕЕГ. Загальновизнаними критеріями динаміки ФС ЦНС є частотно-амплітудні характеристики біопотенціалів ЕЕГ. Так, стабільність домінуючого альфа-ритму вважається показником оптимального рівня функціонування мозку.

Десинхронізація ЕЕГ відбиває підвищення збудливості і лабільності головного мозку, підвищення процесів активації. Навпаки, зростаннясинхронізації біоелектричної активності з підвищенням амплітуди і зниженням частоти домінуючого ритму свідчить про зниження рівня активації мозку.

За характером розташування фокусів максимальної синхронізації (ФМС) кіркових потенціалів можна виділити три групи людей:

1. у піддослідних І групи (30% всіх обстежених) ФМС знаходиться у передніх (фронтальних) відділах мозку. Такі люди (за тестом Кеттела) відрізняються незалежністю, самовпевненістю, критичністю;

2. до II групи (50% всієї вибірки) належать піддослідні з ФМС потенціалів у центральній ділянці кори (фронтально-центральний тип). Для представників цього типу властиві підвищена особистісна тривожність, високий рівень нейротизму і низька реактивність, а також слабка сила нервової системи (за збудженням). У таких людей часто спостерігаються неадекватні вегетативні реакції, які свідчать про надмірні біологічні витрати. Фронтально-центральний тип витрачає багато енергії, для нього властива висока індивідуальна тривожність і низька стійкість до стресових впливів. При розв’язанні різних завдань люди цього типу використовують не альфа-, а тета-активність, яка, як відомо, пов’язана з проявом надмірного емоційного напруження.

3. у представників III групи (20% піддослідних) ФМС знаходиться у тім’яно-потиличній ділянці мозку. «Потиличний» тип характеризується низькою тривожністю (за Спілбергом), низьким невротизмом (за Айзенком) та високою реактивністю (за Стреляу). Для них властива висока ефективність виконання завдання і незначні зміни вегетативних показників при навантаженнях.

Для діагностики ФС мозку застосовують різні ЕЕГ реакції: вираженість альфа-ритму, домінування одного з ритмів ЕЕГ. Пасивний спокій корелює з наявністю альфа-ритму, а активна притомність, підвищення уваги корелює із зникненням альфа-ритму і появою високочастотних ритмів. ЕЕГ адекватна для аналізу змін ФС мозку протягом секунд і десятків секунд. Проте реакція перебудови біопотенціалів мозку більш чутливо реагує на зміни ФС, ніж фонова ЕЕГ. Це відбувається при ритмічній сенсорній стимуляції. Особливо легко відображається на ЕЕГ ритм світлових миготінь.

Амплітудно-часові характеристики викликаних потенціалів (ВП) також тісно пов’язані з ФС мозку. Так, за даними О.М.Іваницького, ВП у хворих на істерію та шизофренію відрізняються, і це знаходить відображення в особливостях істеричного і шизофренічного сприйняття.

Одним з тонких індикаторів ФС ЦНС є імпульсна активність нейронів. В різних ФС реєструється різна середня частота імпульсної активності.

5. Біохімічні компоненти функціонального стану мозку.

Велике значення у генезі різних ФС мають основні медіаторні системи організму (адренергічна, холінергічна, дофамінергічна тощо). Деякі дослідники взагалі вважають ФС результатом взаємодії медіаторних систем мозку. Медіаторні системи мають першочергове значення у підтриманні рівня активації мозку.

Надзвичайно велику роль у підтриманні і створенні ФС відіграє пептидергічна система мозку. Нейропептиди мають цілий ряд особливостей своєї активності, що сприяє їхній ролі регуляторів ФС.

1. Нейропептиди діють як модулятори і регулятори нейронної діяльності(наприклад, ендорфіни та енкефаліни).

2. Нейропептиди мають надзвичайно високу біологічну активність, причому, цим відрізняються не тільки цілі молекули, а й навіть їхні фрагменти (наприклад, фрагменти АКТГ та їх вплив на пам’ять).

3. Нейропептиди можуть стимулювати вихід у кров і міжклітинну рідину інших пептидів, інакше кажучи, нейропептиди можуть запускати каскад процесів, які розгортаються вже без участі вихідної речовини.

4. Нейропептиди відрізняються поліфункціональністю, тобто кожний пептид бере участь у регуляції багатьох мозкових функцій, при цьому кожна функція, в свою чергу, регулюється також багатьма пептидами. Нейропептиди можуть впливати не лише на окрему функцію, а й на їх комплекс, тобто кожний нейропептид виступає як створений еволюцією біохімічний «пакет програм».

5. Нейропептиди здійснюють інтегративну діяльність мозку, вони здатні (на відміну від нейромедіаторів) запускати цілісну поведінку чи окремі поведінкові акти. Так, пентагастрин викликає у кроликів (навіть нагодованих) появу типової харчової мотивації і харчоздобувних дій. Отже, пентагастрин є нейропептидним «тригером» по відношенню до функціональної системи, яка забезпечує харчову поведінку.

6. Основна ланка дії нейропептидів – «неспецифічна частина» функціональної системи, оскільки їхнє основне завдання – виконувати роль модуляторів, коли вони запускають вже готові системи нейронних зв’язків, збираючи їх у цілісну програму.

Так нейропептиди активно залучаються до процесів регуляції функціональних станів мозку.