2. Загальна характеристика функціонального стану мозку.

Можна виділити два основних класи цілей, які забезпечують ФС мозку. Існують постійні цілі, які постійно стоять перед мозком; і тимчасові цілі, що виникають на певний період і зникають, коли їх досягнуто. Для людини характерна така ситуація, коли досягнення однієї цілі породжує ряд нових цілей, корені яких знаходяться у старій цілі.

До класу постійних цілей відносяться перш за все ті, які забезпечують гомеостаз організму, перебіг метаболічних процесів; захист організму від патогенних факторів; забезпечення інформаційного обміну, комунікації між людьми. Нарешті, постійною метою є задоволення потреб, серед яких одна з найважливіших – потреба у трудовій діяльності на користь суспільства чи на свою користь.

Тимчасові цілі мають конкретний характер і в більшості випадків пов’язані з соціальною діяльністю людини. Наприклад, адаптація до певних природних чи технологічних факторів, пристосування до різних видів операторської діяльності тощо. Найчастіше тимчасові цілі виступають як конкретні завдання реалізації обраної стратегії досягнення постійних цілей. Постійні цілі можуть бути досягнуті різними шляхами залежно від можливостей організму і тих конкретних умов, які існують у момент появи цілі та в процесі її досягнення. Таким чином, тимчасові цілі виникають як варіанти постійних цілей.

а) структура функціонального стану;

Розглянемо деякий гіпотетичний ФС, необхідний для формування якоїсь знайомої людині діяльності, тобто ФС, який утворюється по існуючих програмах. При появі сигналу (при виникненні для людини проблемної ситуації) у корі великих півкуль актуалізується програма припустимої діяльності і відбувається збільшення кореляційних зв’язків між різними зонами ГМ. Це забезпечується синхронізацією біоелектричної активності мозкових структур, які об’єднуються у тимчасовий функціональний центр, що забезпечує реалізацію якогось елемента чи групи елементів програми.

Існують 2 механізми дальшого розвитку структури ФС на початковому етапі:

1. Перший з них полягає у поступовому ускладненні системної відповіді, що формується шляхом приєднання до початкового ядра необхідних елементів – до того моменту, коли буде досягнута повна відповідність ФС вимогам програми. Тобто, система починає ніби обростати рядом необхідних елементів, асимілюючи їх у єдиний комплекс.

2. Другий механізм припускає початкову мобілізацію всіх елементів системи з включенням до неї явно надлишкових компонентів-ланок. Цей шлях створення ФС характерний при збільшенні екстремальності діючого фактора. Далі, при уточненні адекватності стратегії до реалізації програми, надлишкові елементи тимчасово виключаються з системної відповіді, вони формують резерв ФС і тим самим забезпечують більшу надійність роботи системи. Надлишковими виявляються звичайно найменш вигідні для організму ланки системної відповіді.

б) інтегративні механізми формування функціонального стану мозку;

Приймемо як вихідний такий ФС мозку, коли перед організмом немає ніяких зовнішніх цілей тимчасового характеру і вирішуються тільки внутрішні постійні цілі, пов’язані із здійсненням метаболічних чи енергетичних процесів. Ці завдання забезпечуються постійними, генетично закріпленими програмами, закодованими у стріопалідарних структурах, які реалізуються активністю лімбічного мозку. Основна функція кори великих півкуль у даний момент полягає у необхідності бути готовою до виявлення, оцінки і переробки інформації, яка може поступити. Отже, перед мозком стоїть одна ціль – бути готовим до прийому інформації. Прийом інформації пов’язаний не тільки з відчуттям, але й з обов’язковим виявленням, класифікацією та ідентифікацією інформації, тобто із сприйняттям. Сприйняття вже припускає інтегративну діяльність. Тому в цей період нейрони сенсорних систем і перш за все кори великих півкуль мають бути відповідним чином налаштовані, активовані. Проте постійна активація – це невигідне рішення, оскільки вона призводить до невиправданого витрачання енергетичних ресурсів і можливості появи ретроактивного гальмування. Тому більш вигідна форма – це форма періодичної активації. Ця періодична активація забезпечується альфа-ритмом електроенцефалограми (ЕЕГ). Альфа-ритм забезпечує оптимальні умови функціонування нейронів і здійснює контроль за їхнім станом, тобто виконує завдання формування готовності до прийому інформації. Для глибоких структур мозку це завдання забезпечується переважно тета-ритмом ЕЕГ.

В процесі реалізації поведінкової реакції можлива корекція чи самокорекція ФС, яка здійснюється з метою швидкого і точнішого досягнення мети або уточнення програми в інтересах майбутніх схожих реакцій.

в) нейрофізіологічні механізми стану активної притомності.

При вивченні різних ФС головного мозку особливу цікавість викликає характеристика ФС активної притомності, під час якої реалізуються різні види психічної діяльності (гностичної, сенсомоторної, мнестичної, інтелектуальної тощо), що вимагають напруження довільної уваги. Однією з основних характеристик ФС активної притомності є рівень активації ЦНС. Звичайно, розрізнюють два типи процесів активації головного мозку: генералізоване підвищення рівня активації мозку і локальні зміни процесів активації, що виявляються в певних зонах кори й підкоркових структур.