7. Топографічні аспекти сприйняття.
Проблема участі різних відділів мозку, в першу чергу кори, в забезпеченні сприйняття вивчається експериментально з допомогою різних методів: електроенцефалографія, викликані потенціали, комп'ютерна томографія, пряме подразнення кори мозку, аналіз порушень сприйняття при очагових враженнях мозку.
Блок прийому, переробки та збереження інформації. Однією з перших топографічних концепцій можна вважати концепцію А. Р. Лурії про 3 фунціональні блоки головного мозку людини:
перший блок (стовбур мозку) забезпечує регуляцію тонусу та стану бадьорості;
другий (задні відділи кори) – отримання, переробка та збереження інформації, що надходить із зовнішнього світу;
третій (передні відділи кори) – програмування, регуляція та контроль психічної діяльності.
Функціональне забезпечення сприйняття пов'язано з діяльністю другого блоку. Морфологічно він представлений задніми відділами кори ВП та включає «апарати» зорової (потиличної), слухової (височної), загальночутливої (тім'яної), а також соматосенсорної (постцентральної) зон кори. Всі перераховані «апарати» побудовані за загальним принципом: вони включають первинні проецкійні зони («коркові кінці аналізаторів») та асоціативні вторинні і третинні зони.
Загальною особливістю первинних зон є топічна організація, тобто кожній ділянці такої зони відповідає певна ділянка периферійної рецепторної поверхні. Проекція сітківки створює ретинотопічну організацію потиличної зони, проекція кортієва органа – тонотопічну слухової зони, проекція рецепторної поверхні шкіри – соматотопічну соматосенсорної зони. Такий принцип організації забезпечує своєрідне картування сітківки, кортієва органа та шкірної поверхні.
Принципово змінюється характер обробки інформації при переході до вторинних асоціативних зон кори. Будучи модально специфічними, ці зони перетворюють топічну проекцію подразника в функціональну організацію. При переході інформації від первинної проекційної зони до асоціативних змінюється природа кодів, в яких обробляється інформація.
Функції третинних зон пов'язані з процесами міжмодального спілкування та побудови картини світу.
Тема 5. Психофізіологія уваги.
Основні властивості та види уваги [7].
Орієнтовна реакція [9].
Інформаційна парадигма дослідження уваги [9].
Нейрофізіологічні механізми уваги [9].
Система уваги в мозку людини. Теорія М. Познера [7].
Методи дослідження та діагностики уваги [7].
1. Основні властивості та види уваги.
Загальна властивість всіх пізнавальних процесів людини полягає в тому, що вони характеризуються спрямованістю та вибірковістю в певних проміжках часу. Ця їх властивість пов'язана з увагою.
Увага – спрямованість та зосередженість свідомості людини на якому-небудь реальному або іделаьному об'єктів, пов'язані з підвищенням рівня її сенсорної, інтелектуальної та рухової активності.
Увага характеризується спрямованістю, концентрацією, об'ємом, розподілом, стійкістю, переключенням.
Спрямованість виражається у вибірковості об'єкта уваги. Налаштування вибірковості може бути від вузької до широкої.
Концентрація – ступінь зосередженості, «заглиблення» у певний об'єкт. Ступінь концетрації може коливатися від слабкої (з легким відволіканням уваги) до повної (коли людина не реагує на інші стимули).
Об'єм уваги – кількість одночасно чітко усвідомлених об'єктів (7-9 стимулів).
Розподіл уваги передбачає розподіл його ресурсів для одночасного виконання двох або більше завдань.
Стійкість уваги характеризує тривалість виконання завдання, що потребує інтенсивної уваги.
Переключення уваги – швидкість переходу уваги з одного об'єкта на інший, або швидкість (легкість) переходу від одного виду діяльності до іншої.
Спочатку увага розглядалася як самостійний психічний процес. У зв'язку з цим було виділено такі її види: сенсорна (зорова, слухова та ін.), рухова, інтелектуальна, емоційна. Аргумент на користь цієї точки зору: при очагових враженнях головного мозку ці форми уваги можуть страждати незалежно одна від одної, тобто в основі їх забезпечення лежать різні відділи мозку.
Потім дослідники почали вважати, що увага не має свого власного особливого змісту, а є динамічною характеристикою здійснення пізнавальної діяльності.
Виділяють два основних види уваги: мимовільна та довільна.
Мимовільна увага пов'язана з переключенням уваги на неочікувану зміну фізичних, часових, просторових характеристик або стимулів, на появу значущих сигналів. Вона протікає автоматично та потребує спеціальних зусиль. Мимовільна увага пов'язана тільки з теперішнім часом та представляє собою автоматичну (паралельну) переробку інформації. Основу мимовільної уваги складає орієнтовний рефлекс (ОР), який, з'являючись автоматично, включає довільну увагу для подальшої контрольованої обробки сигналу.
Довільна (активна) увага характеризується спрямованість суб'єкта на свідомо обрану мету. Довільна увага, окрім теперішнього часу, може бути спрямована і в минуле, і в майбутнє. Довільна увага, будучи процесом контрольованим та усвідомленим, пов'язано з активним налаштуванням на сприйняття певної інформації при її послідовній обробці. Вона характеризується зусиллям, спрямованим на виділення та обробку необхідної інформації.