4. Зв'язок психоемоційного напруження з функціональними станами людини та якістю її роботи.

Емоційну стійкість визначають як інтегративну властивість особистості, що характеризується взаємодією емоційних, вольових, інтелектуальних та мотиваційних компонентів психічної діяльності індивідуума, яке забезпечує успішне досягнення цілі в складному емотивному оточенні, сталість психічних та рухових функцій в умовах емоційних впливів, співвідношення позитивних дій індивідуума у спокійному та в емоційному станах.

Емоційну стійкість визначають також як оптимальний варіант адаптаційних біохімічних, психологічних та фізіологічних змін, які відбуваються в екстремальних емоційних умовах і забезпечують збереження доцільності поведінки і діяльності індивідуума на високому рівні. Емоційний стан розуміють також як пристосувальну поведінку, що виникає в результаті відображення оточення.

Розглядаючи різні випадки впливу емоцій на стан і діяльність людини, відмічають не тільки позитивну регулюючу роль емоцій, але й випадки дезорганізації, недоцільності, пов’язані з розвитком емоційного стресу. Звичайно це виникає в складних ситуаціях при значному підсиленні емоційного збудження. Залежність впливу емоційного збудження на діяльність відображена в відомій кривій Йєркса-Додсона.

Емоційна стійкість визначається взаємодією вольових, інтелектуальних та мотиваційних компонентів психічної діяльності індивіда. Вона забезпечує успішне досягнення мети в складному емотивному оточенні, стабільність психічних та рухових функцій у стресових ситуаціях, правильне співвідношення позитивних дій індивіда у спокійному та емотивному станах.

Емоційна стійкість виникає внаслідок адаптаційних біохімічних, психологічних та фізіологічних змін, які відбуваються в екстремальних емоційних умовах і забезпечують збереження доцільності поведінки і успішність діяльності індивіда.

Емоційна стійкість залежить від багатьох причин. Одні дослідники пов’язують її з типологічними властивостями людини, інші вважають, що вона цілком залежить від особистісних якостей суб’єкта, таких як, воля чи наполегливість. Є дані про певну кореляцію емоційної стійкості із силою, лабільністю та врівноваженістю нервових процесів.

Під впливом психоемоційного напруження відбувається зрушення форм реагування, спрямованих до крайніх точок осі «збудження – гальмування». В цьому плані гальмівний тип реагування виявляється у загальному м’язовому напруженні, особливо мімічних м’язів, скованістю пози й рухів, пасивності, уповільненні психічних процесів, а також своєрідній «емоційній інертності», що виявляється у негативній байдужості.

Збудливий тип реагування виявляється у формі бурхливих реакцій, метушливості, багатослів’ї, гіпертрофії рухової діяльності, швидкій зміні прийнятих рішень.

Поведінка людини у стані психоемоційного напруження характеризується переважанням стереотипних відповідей, які неадекватні реальній ситуації. У першу чергу страждають складні форми цілеспрямованої діяльності, її планування й оцінка. Виникаючі при цьому порушення здійснюються на різних рівнях. Перш за все, спостерігається загальна тенденція до зниження стійкості психічних процесів. В умовах аварійної ситуації це може виявлятися у «блокаді» сприйняття й мислення, пам’яті та практичних дій суб’єкта.

Розрізняють оперативну та емоційну напруженість, які мають неоднаковий вплив на ефективність діяльності. Так, оперативна напруженість характеризується мобілізуючим впливом на діяльність та оптимальним рівнем виконання. Емоційна напруженість може мати як позитивний, так і негативний ефекти, аж до дезорганізації діяльності.

Вважається, що високий рівень мотивації сприяє стабільній операторській діяльності навіть в умовах фізіологічного стресу. Емоційно стійкі оператори («адаптивні») мають вищі показники працездатності та менше психоемоційне напруження. Навпаки,емоційно нестійкі оператори припускаються значної кількості помилок, у них збільшується стан особистісної та ситуаційної тривожності.

Є свідчення про позитивну кореляцію емоційної стійкості з врівноваженістю нервових процесів. Невротики (емоційно нестійкі) характеризуються переважанням процесу збудження над гальмуванням.

Емоційну стійкість вважають незалежною від сили нервової системи, але негативно пов’язаною з динамічністю гальмівного процесу, також позитивно пов’язаною з силою та лабільністю нервової системи. Вважають, що емоційно стійкі порівняно з емоційно нестійкими характеризуються більшою лабільністю і відносною силою нервової системи.