Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ 2 ІСТОРІЯ УКРАЇНИ.doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
1 Мб
Скачать
☆

Язичницький період

У дохристиянський період язичництво пронизувало усі сторони духовної культури, надавав їй специфічного характеру і забарвлення. Давньоруська міфологія, що відображала язичницькі вірування напере­додні християнства, являє собою нашаруван­ня різних епох. Найдавнішими з них є пере­житки тотемізму у вигляді віри в перевертнів - у здатність людей обертатися на тварин і навпаки, а також обожнення сил природи. Антропоморфні божества, яким поклонялись східні слов'яни перед прийняттям християн­ства, уособлювали різні сили природи: Перун - бог грому, Дажбог (Хорс) - бог сонця, Стри-бог - бог вітру, Сварог - бог вогню і т. д. По­ряд з цим у язичницькому пантеоні були боги, пов'язані з культом предків - Род і Рожаниця, домовики і т. ін. Ці вірування були пережит­ками патріархальної епохи.

З культом язичницьких богів були пов'я­зані численні обряди: сезонні, наприклад вес­няні свята, які збігалися з пробудженням при­роди і початком польових робіт; літні свята, які ввійшли пізніше до християнського куль­ту, насамперед свято Івана Купала; зимові свя­та родючості (колядки) тощо; обряди, пов'я­зані з тією або іншою подією в житті людини - весільні, похоронні та ін.

З утворенням класового суспільства, відно­сини, які існували в самому суспільстві, відби­ваються на язичницькій ідеології. Язичниць­ка релігія почала набувати іншого характеру. Перун стає богом князя і дружини. Робиться спроба поставити його над іншими богами як верховного бога. Пристосування язичницької релігії до нових умов знайшло яскравий вияв у діяльності князя Володимира Великого, який прагнув створити загальноруський язичниць­кий пантеон під зверхністю Перуна. Але спро­ба Володимира реформувати язичницьку ре­лігію не мала успіху. Як релігія первіснооб­щинного ладу, вона вже віджила свій вік, і пристосувати її до ідеології класового сусп­ільства було не так просто. У зв'язку з цим постало питання про введення на Русі однієї з монотеїстичних релігій. В конкретних істо­ричних умовах того часу найбільш прийнят­ною релігією для Русі виявилось християнство, яке почало проникати на Русь задовго до Во­лодимира.

Дохристиянська культура на Русі була пи­семною. Принаймні з середини ЇХ ст. слов'ян­ські племена користувалися примітивним піктографічним письмом. Пізніші джерела згадують "руські письмена", які існували ще до появи слов'янської азбуки.

Християнський період

Запровадження християнства сприяло піднесенню культури українських земель, по­ширенню писемності, освіти, наукових знань, розвитку літератури і мистецтва. Християн­ство об'єднало під своєю егідою майже всі галузі культури. Саме храми і монастирі були одночасно осередками літописання, ос­віти, бібліотеками, центрами творення мис­тецьких цінностей.

Писемність. Література.

Після прийняття християнства в українсь­ких землях поширюється алфавіт, створений болгарськими просвітителями Кирилом і Мефодієм ("кирилиця"), що прискорило розви­ток писемної культури.

Поряд з перекладною (грецькою та східною) з'являється оригінальна література. ЇЇ пам'ят­ками, перш за все, є власні історичні твори - літописи. Це, передусім, "Повість минулих літ", створена на початку XII ст. Величезний фактичний матеріал, чіткість композиції та багатство мови дозволяють вважати цей літо­пис однією з видатних пам'яток світової куль­тури. "Повість..." пройнята ідеєю єдності Русі під владою київського князя перед загрозою половецьких орд, сповнена почуттям любові до рідної землі. Пізніше, у ХІІ-ХШ ст. літо­писці зосереджують свою увагу в основному на місцевих подіях. Історію південно-руських князівств XII ст. викладено, зокрема, в Київському літописі. У Галицько-Волинському літописі йдеться про політичне життя га­лицької держави у ХІІІ ст. Йому властиві риси, характерні для західноукраїнського літопи­сання: відчутніший вплив європейських хронік, менша кількість роздумів релігійного змісту.

Одна з найдавніших пам'яток руської літе­ратури, що дійшла до нас, - видатний філософ­ський твір "Слово про закон і благодать" мит­рополита Київського Іларіона (30-40-х рр. XI ст.) У жанрі проповіді автор обґрунтовує дум­ку про те, що всі християнські народи рівні між собою незалежно від того, хто і коли прийняв християнство. Цікавим зразком повчальної літератури є "Поученіє" Володимира Мономаха (поч. XII ст.). Це своєрідний заповіт, у якому князь дає дітям науку і пораду, як жити й управля­ти Руською державою.

Перлиною давньоруської літератури вва­жається "Слово о полку Ігоревім" (біля 1187 р.) невідомого автора, яке не має аналогів у візантійській та європейській літературі, по­єднує в собі жанрові ознаки ораторського тво­ру і фольклорних співів та плачів. "Слово..." - найбільш переконливе свідчення зрілості русь­кої літератури.