Збройні сили

Бойове ядро української армії станови­ли запорожці і реєстрові козаки. Полк скла­дався із 1-2 тис. записаних у реєстр козаків, але до них могли приєднуватися багато ти­сяч добровольців. Чисельність армії дохо­дила до 100-150 тис. чоловік.

Таким чином, Національно-визвольна війна призвела до розбудови Української держави, в якій знайшли своє продовжен­ня традиції Запорозької Січі і реєстрового козацтва. В історичній літературі держава, що по­стала у 1648-1649 рр., отримала назву Укра­їнської козацької республіки.

Відновлення війни

Повернемося до розгляду стосун­ків між польським урядом і повстанцями, від яких за­лежала доля Української держави. Склалася певна модель цих стосунків, яка періодично повторювалася: Україна і Польща воювали між собою, але, будучи не в змозі завдати одна одній поразки, по­годжувалися на підписання незадовільних для себе угод, після чого готувалися до наступної війни.

Ось і після укладеного у лютому 1649 р. перемир'я сторони вели військову і дипло­матичну підготовку до продовження війни. У травні 1649 р. Польща відновила воєнні дії. Б.Хмельницький у союзі з Кримом здо­був переконливі перемоги над польськими військами під Збаражем (липень 1649 р.) та Зборовим (серпень 1649 р.) Під Зборовим лише зрада татар, які побоювалися зміцнення українців, врятувала поляків від остаточного розгрому. Кримський хан Іслам-Гірей пішов на переговори з Яном Казиміром, змусивши Б.Хмельницького припинити воєнні дії і теж приступити до переговорів.

Зборівська угода

У результаті 8 серпня 1649 р. між сторо­нами було укладено Зборівський договір:

• Україна у складі Київського, Чернігів­ського і Брацлавського воєводств під офі­ційною назвою Військо Запорозьке визна­валася автономією в межах Речі Поспо­литої;

• кількість реєстрового війська станови­ла 40 тис. осіб, не записані до реєстру козаки мали повернутися у підданство до панів;

• шляхта отримала право повернутися до маєтків, відновлювалося феодальне землеволодіння, попередні повинності селян і міщан.

Таким чином, українська сторона пішла на значні поступки: замість неза­лежної держави вона змушена була по­годитися на автономію, втрачалася те­риторія шести полків, відновлювалася стара модель соціально-економічних відносин. Трагічним наслідком догово­ру стало жахливе спустошення татара­ми українських земель, на що таємний дозвіл дав Ян Казимір.

Мир був нетривким. Сторони знову по­чали готуватися до війни. Уряд Б.Хмель­ницького налагоджував суспільне та економічне життя, зміцнював збройні сили, проводив активну зовнішню політику з ме­тою створення антипольської коаліції. Зміцнювалися дипломатичні стосунки з Валахією, Семигороддям, Туреччиною, Московщиною. Встановлювалися союз­ницькі відносини з Молдавією. Під тиском Туреччини союз із Б. Хмельницьким знову уклав і кримський хан Іслам-Гірей.

Поразка під Берестечком та її наслідки

Польський уряд, прагнучи не допустити зміцнення України, у лютому 1651 р. від­новив війну. Вичікувальна, непослідовна тактика кримського хана негативно по­значилася на військових операціях укра­їнського війська, позбавила Б.Хмельниць­кого ініціативи. Закономірним результа­том тактики Криму стала найтяжча за всю війну поразка українців під Берестечком у червні 1651р. Татари залишили поле бою силою затримали при собі Б.Хмельницького. Українське військо потрапило в оточення і понесло величезні людські втрати, полякам дістався весь обоз і гетьманська канцелярія.

У липні литовські війська взяли Київ. Трагедія під Берестечком і втрата Києва завдали серйозного удару Україні. Однак, Б. Хмельницькому вдалося відновити боє­здатність армії, зупинити польсько-литов­ське військо під Білою Церквою і змусити противника до переговорів. Та все ж укла­дена 18 вересня 1651 р. Білоцерківська угода призвела до тяжких для України наслідків:

• територія автономії обмежувалася лише Київським воєводством;

• козацьке військо скорочувалося з 40 до 20 тис. осіб;

• гетьман підпорядковувався польсько­му королю та позбавлявся права закордон­них зносин.

Договір не влаштовував жодну із сторін. Польський сейм навіть відмовив­ся його схвалити, але всі пільги поляків на території України поновлювалися.

Саме в цей час починається масове пере­селення українців у північно-східні і східні українські землі, які ще з кінця XV ст. пере­бували в межах Московської держави. Пере­селенці засновують міста Харків (1655 р.), Суми, Охтирку та інші. Згодом цей край отри­мав назву Слобідська Україна (від слова "слобода" - так називалися поселення, які отримували від уряду певні пільги).