Відродження національно-визвольних процесів

Бурхливі зміни в суспільстві сприяли відродженню національно-визвольних про­цесів. Суспільно-політичний рух, що від­бувався в Україні в період перебудови, мав одночасно демократичний і національно-визвольний характер.

• 3 1985 по 1988 рр. суспільно-політич­ний рух проявлявся, в основному, в критиці існуючого ладу, у відродженні української історії та культури.

Із забуття почали повертатися твори М.Грушевського, М.Костомарова, В.Винниченка та інших, здійснювалися спроби заповнити "білі плями історії". Відбувалася реабілі­тація жертв сталінських репресій.

Неформальні організації, що почали ви­никати в Україні (Товариство Лева, Україн­ський культурологічний клуб та інші), ви­магали оновлення соціалізму, гарантуван­ня прав людини, суверенітету України на основі нового союзного договору.

• У 1988 р. населення України перехо­дить від критики до активних політичних дій, відбувається радикалізація суспільно-політичного руху.

Упродовж 1988-1989 рр. масово виника­ють неформальні організації, які очолюють демократичний, національно-визвольний рух: Українська Гельсінська Спілка (сфор­мувалася на базі Української Гельсінської Групи), Товариство україн­ської мови ім. Т.Г.Шевченка, екологічна організація "Зелений світ", антисталін-ське товариство "Меморіал", студентське об'єднання "Громада" та інші.

Радикалізація політичних сил

У вересні 1989 р. була створена масова суспільно-політична організація "Народний рух Укра­їни за перебудову"(Рух) на чолі з І.Драчем. Рух швидко еволюціонував від поміркова­ної організації, яка прагнула співпрацюва­ти з владою з метою встановлення справж­ньої демократії, в антикомуністичну органі­зацію. Із назви Руху було вилучено слова "за перебудову", а головною метою оголошено вихід України з СРСР, відновлення україн­ської державності, усунення комуністичної партії від влади. Рух відіграв надзвичайно велику роль у процесах перебудови в Укра­їні: сприяв активізації національно-визволь­ного руху, визначенню його цілей, консолідації демократичних, національно свідомих сил.

Важливими чин­никами суспільно-політичного життя стали страйки, і демонстрації, мітинги, збори, політич­ні дискусії.

Розгортався національний церковний рух за відродження Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) та легаліза­цію Української греко-католицької церкви (УГКЦ).

Значними завоюваннями національно-демократичних сил стало прийняття у жовт­ні 1989 р. закону "Про зміни і доповнення Конституції Україн­ської СРСР" (йшлося, зокрема, про демо­кратизацію виборчої системи, про зміни щодо розмежування повноважень між пред­ставницькими, виконавчими та судовими органами, про зміни у статусі Верховної Ради), а також закону "Про мови в УРСР", який проголосив державний статус україн­ської мови.

Протистояння між реформаторськими і консервативними силами в кпрс

Комуністична партія виявилася неспро­можною ефективно діяти в нових умовах і швидко втрачала контроль над процесами перебудови. Партійне керівництво ігнору­вало вимоги опозиційних сил, процеси де­мократизації. Все це призвело до послаб­лення позицій КПРС (КПУ) у суспільстві, викликало глибоку кризу партії. Почався масовий вихід комуністів з її рядів. Кри­тично мислячі комуністи у березні 1990 р. з метою демократизації партії утворили Де­мократичну платформу в КПУ. Їх вимогою став вихід КПУ із складу КПРС, проведення політики в інтересах українського народу. Однак, керівництво КПУ не пішло шляхом демократизації і продовжувало орієнтува­тися на Москву.