Політика ю.Хмельницького (1659-1663 рр.)

У вересні 1659 р. Військова козацька рада обрала гетьманом Ю. Хмельницького, сподіваючись, що він продовжить справу свого батька.

У жовтні 1659 р. у Переяславі між геть­маном і московським урядом були підписані договірні статті, які суттєво обмежували автономні права України: обмежувалися прерогативи гетьмана, український уряд позбавлявся права на зовнішню політику, київська митрополія підпорядковувалася московському патріарху.

Розкол України на Правобережну та Лівобережну

Переяславські статті, укладені під тис­ком Москви і промосковської лівобереж­ної старшини, викликали розчарування і обурення козацтва. Незадоволення полі­тикою московського уряду висловлював і молодий гетьман.

Восени 1660 р. після невдалих військо­вих операцій проти Польщі Ю.Хмельниць­кий пішов на укладення угоди з польським урядом. У жовтні 1660 р. сторони підписа­ли Слободищенський трактат, за яким Україна поверталася під владу Речі Поспо­литої на автономних засадах (відновлюва­лися умови Гадяцького договору без статті про утворення Руського князівства.

Більшість козацтва і старшини Ліво­бережної України виступили проти угоди і відмовилися визнавати владу Ю.Хмель­ницького. Спроби гетьмана поширити свій вплив на Лівобережжя виявилися невда­лими. Усвідомлюючи свою політичну не­спроможність, Ю.Хмельницький склав булаву. Правобережне козацтво обрало гетьманом Павла Тетерю (1663-1665 рр.), який дотримувався пропольської орієн­тації, на Лівобережжі перемогу отримав кошовий отаман Запорозької Січі Іван Брюховецький (1663-1668 рр.), який зробив ставку на московський уряд.

Таким чином, Українська держава роз­кололася на два державних утворення з протилежною орієнтацією на зарубіжні держави, з окремими урядами, які перебу­вали у стані війни. Були створені умови для поділу України по Дніпру між Мос­ковщиною і Річчю Посполитою.

Четвертий період (1663-1668 рр.)

Війни між Лівобережжям і Правобереж­жям за активної участі в них Польщі, Мос­ковщини, Туреччини і Криму набули затяж­ного, надзвичайно складного і трагічного характеру, супроводжувалися все більшим втручанням польського і московського уря­дів у внутрішнє життя України.

Врешті-решт, Росія і Польща ви­рішили досягти компромісу за рахунок по­ділу українських земель. 30 січня 1667 р. вони уклали Андрусівське перемир'я на 13,5 років: визнавалося входження Лівобереж­ної України до складу Росії, а Правобережної України - до складу Польщі, Київ на два роки залишався за Московщиною, Запорозька Січ мала пере­бувати під владою обох держав.

Прихід до влади п.Дорошенка. Возз'єднання українських земель

Про підготовку московсько-польського договору Україна не знала, в Андрусів не були запрошені ні І.Брюховецький - геть­ман Лівобережної України, ні Петро До­рошенко, обраний замість П.Тетері гетьманом Правобережної Украї­ни (1665-1676 роки).

Боротьбу національно-патріотичних сил за об'єднання України очолив П.Доро­шенко. Розуміючи, що Річ Посполита не на­дасть допомоги у реалізації його плану, він пішов на зближення з Туреччиною. Багато уваги гетьман приділив переговорам з Росією про протекцію царя за умови об'єднання етнічних земель Ук­раїни, але переговори зазнали невдачі.

На початку лютого 1668 р. в Лівобереж­ній Україні вибухнуло антимосковське по­встання. П.Дорошенко, заручившись під­тримкою значної частини населення Ліво­бережжя, усунув І.Брюховецького і об'єд­нав козацьку Україну. У червні 1668 р. Військова козацька рада обрала його геть­маном об'єднаної України.

Відкрилася перспектива відродження воз­з'єднаної Української держави. Проте вкрай несприятливою була геополітична ситуа­ція. Свою негативну роль відігравала і від­сутність єдності в діях українських сил.