Західна Україна

• Політика Австро-Угорщини була спря­мована на те, щоб закріпити за Західною Україною статус аграрно-сировинного при­датку до розвинутих провінцій імперії.

• Господарство Західної України було аграрним. Зміни в сільському господарс-тві відбувалися повільно, воно розвивалося переважно пруським шляхом. Кількість сільської буржуазії становила 11% в Гали­чині та 8% - на Буковині.

• Промисловість хоч і зробила значний крок вперед, проте залишалася відсталою, темпи її розвитку були надзвичайно низь­кими. Важкої промисло-вості майже не існу­вало, машинобудування було розвинено слабко. Провідними галузями були нафто­добувна промисловість (на поч. XX ст. давала 5% світового видобутку нафти), деревообробні галузі (наявність великих масивів лісу) та харчова промисловість.

• У промисловості домінував іноземний капітал - австрійський, німецький, англій­ський, французький.

• Повільно йшов процес зростання міст. Найбільшим містом був Львів, де чисельність населення в другій половині ХІХ століття зросла в три рази (до 200 тис. чол.)

• Порівняно з Наддніпрянщиною, економі­ка Західної України була відсталою і носила яскраво виражений колоніальний характер.

Соціальні зміни в Україні другої пол. Хіх століття

• У другій пол. XIX ст. різко зросла чисель­ність населення. Населення Наддніпрянської України збільшилося за цей час із 13,4 до 23,4 млн. чол. і Західної України - із 3,9 до 5,9 млн. чол. Причому, збільшення населення відбулося не тільки за рахунок природного приросту, а й за рахунок переселення в Україну представників інших національностей, що заохочувалося уря­дами Росії та Австро-Угорщини.

• Індустріалізація не призвела до формуван­ня в Україні структури індустріального сус­пільства. Українське суспільство залишалося аграрним. Селянство складало приблизно 74% населення Наддніпрянської і приблизно 90% населення Західної України.

• В умовах розвитку капіталізму йшов процес розшарування селян. Майже по-ловина селян по всій Україні були бід­няками (від 3 до 5 десятин на господарство). Як наслідок, на селі зростала соціальна на­пруженість, конфліктність.

• Зростання чисельності населення загост­рило проблему малоземелля. У зв'язку з цим, з кін. XIX ст. почалося переселення се­лян Наддніпрянщини на Далекий Схід і масова еміграція західноукраїнських селян до Канади, США, Бразилії, Аргентини.

• Капіталізація економіки обумовила зрос­тання робітничого класу і буржуазії. Особ­ливістю цих класів був їх багатонаціональний склад. Серед кваліфікованих робітників переважали росіяни, а в Галичині - поляки. У промисловості переважала іноземна буржуазія, в торгівлі - єврейська. Українська буржуазія зосередила в своїх руках переважно харчову промисловість. Умови праці робітників були надзвичайно важкими, що призвело до загострення антагонізму між робітниками і підприємцями, до поширення серед робітників соціалістичних, анархічних і комуністичних ідей.

• Відбулися зміни в етнічному складі на­селення України. Протягом XIX ст. питома вага українців скоротилася з 90% до 80%. Зросли національні меншини (за рахунок природного приросту і переселенців), перш за все, росіяни, євреї. Українці переважали серед селян (понад 90%). Але серед населення міст українці становили в середньому не більше однієї третини. Серед робітників, підприємців, інтелігенції переважали росіяни, євреї, поляки.

Таким чином, українська нація форму­валася як аграрна нація. Це пояснюється не стільки психологічними факторами, скільки політикою національного гноблення з боку імперій.