Політика українізації

Українізація - це політика в національ­но-культурній сфері, яка здійснювалася радянським керівництвом в Україні у 20-і рр. Українізація передбачала задоволення певних національних вимог українського народу:

• висування українців на керівні посади;

• впровадження української мови в державні та культурні установи, пресу, навчальні заклади;

• розвиток національної за формою й радянської за змістом культури;

• створення відповідних умов для куль­турного розвитку національних меншин, які проживали в Україні.

Більшовики змушені були піти на прове­дення цієї політики, оскільки перебували під впливом національно-визвольної бо­ротьби українців 1917-1920 рр. і прагнули забезпечити собі підтримку усього насе­лення України.

Українізація здійснювалася в певних, дозволених центром рамках.

Рушійною силою у справі українізації став Наркомат освіти України, яким у 20-і рр. керували прибічники національ­ного відродження Г.Гринько, О.Шумський, М.Скрипник.

Наслідки українізації:

• У 1930 р. чисельність шкіл з україн­ською мовою навчання становила 85%, на українську мову було переведено 75% діло­водства державних установ, українською мовою видавалося 90% газет і більше по­ловини книжок і журналів. Кількість укра­їнців серед службовців держапарату зросла з 35 до 54%;

• Українізація сприяла залученню до ра­дянського культурного будівництва укра­їнської інтелігенції. З еміграції поверну­лися деякі відомі діячі, зокрема М.С.Грушевський;

• Відбувався бурхливий розвиток україн­ської культури (М. Хвильо­вий, М.Зеров, Г.Косинка, М.Рильський, В.Яловий, В. Сосюра, Л. Курбас, О.Довженко, Г.Верьовка);

Причина згортання українізації – вона почала виходити за дозво­лені центром рамки:

• вона охопила все суспільно-культурне життя республіки;

• зростав прошарок української інтелі­генції, якій режим Сталіна не довіряв;

• українізація сприяла зростанню націо­нальної свідомості українців, стимулюва­ла націонал-комуністичні настрої. Основними ідеологами українського націо­нального комунізму були письменник М.Хвильовий, нарком освіти з 1924 по 1926 рр. О.Шумський, економіст М.Волобуєв.

"Хвильовизм", "шумськізм" і "волобуєвщина" були оголошені проявом "буржуаз­ного націоналізму", небезпечним "націона­лістичним ухилом".

З кін. 20-х рр. політика українізації посту­пово згортається. У 1933 р. Сталін назвав місцевий націоналізм основною загрозою для єдності Радянського Союзу. Це озна­чало кінець українізації. Ак­тивних учасників українізації було репре­совано.

Індустріалізація України

У грудні 1925 р. XIV з'їзд РКП(б) прого­лосив курс на індустріалізацію: передбача­лося прискорення промислового росту Ра­дянського Союзу і досягнення ним у короткі строки рівня розвитку економічно розвину­тих країн світу. Сталін заявив, що "ми від­стали від передових країн на 50-100 років. Або ми подолаємо відстань за 10 років, або нас зімнуть". Індустріалізацію передбачалося здійснюва­ти плановими методами (п'ятирічками).

Курс на індустріалізацію був об'єктив­но необхідний, оскільки СРСР залишався економічно відсталим і знаходився у воро­жому зовнішньому оточенні.

Труднощі індустріалізації:

• Радянський Союз міг розраховува­ти лише на внутрішні джерела фінансу­вання індустріалізації;

• не вистачало кваліфікованих кадро­вих робітників та інженерів, хоч Україна в цьому плані була в більш вигідному ста­новищі;

• низький рівень економічної освіти у радянського керівництва, відсутність досвіду здійснення планової індустріалі­зації.

Шляхи і методи індустріалізації були обрані невірно, вони суперечили об'єктив­ним економічним законам.

Якщо до 1929 р. індустріалізація здійснювалася прискореними темпами, то з 1929 форсованими, надшвидкими. Радянське керів­ництво хотіло одночасно подолати еконо­мічну відсталість і побудувати соціалізм за декілька років. Сталін назвав 1929 р. роком "великого перелому" і "стрибка в соціа­лізм".

Ці плани були явно нереальними і еконо­мічно необґрунтованими та свідчили про нерозуміння радянським керівництвом економічної ситуації. Заплановані показ­ники не були досягнуті. Щорічний приріст був значно скромнішим за заплановані.

Індустріалізація передбачала не про­порційний розвиток економіки, а макси­мальне нарощування важкої промисло­вості за рахунок легкої та харчової, сіль­ського господарства.

Індустріалізація здійснювалася екстен­сивним шляхом: не за рахунок новітньої техніки і технологій, а за рахунок будів­ництва великої кількості підприємств, збільшення кількості працюючих. Основним джерелом підвищення продуктивності праці повинен був стати ентузіазм народу.

У ході форсованої індустріалізації радянське керівництво мало намір здійсни­ти тотальне одержавлення економіки, оскільки згідно з комуністичною доктриною радянська влада могла базуватися лише на державній власності. Почалося згортан­ня непу, ліквідація багатоукладності еко­номіки.

Політика прискореної індустріалізації призвела до важких соціально-економічних і політичних наслідків:

• Здійснення індустріалізації за раху­нок сільського господарства призвело до посилення тиску на селян: збільшився продподаток, заборонялася вільна торгівля.

• Форсована індустріалізація обумо­вила перехід до насильницької колективі­зації, результатом якої мало стати забезпе­чення країни дешевими продуктами хар­чування, а промисловості - дешевою си­ровиною.

• випереджаючий розвиток важкої про­мисловості спричинив посилення диспро­порцій між: промисловістю і сільським господарством, між: важкою і легкою про­мисловістю.

• Відбувся перехід від непу до команд­но-адміністративної економіки. Моно­полізм державної власності, відсутність конкуренції і матеріальної зацікавленості призвели до уповільнення темпів розвитку господарств. Плани довоєнних п'ятирічок виконані не були.

• 3 індустріалізацією пов'язаний поча­ток масових репресій.

Поряд з цим, індустріалізація мала і значні позитивні досягнення:

• Україна із аграрної країни перетво­рилася в індустріально-аграрну;

• у 1940 р. рівень промислового потен­ціалу у порівнянні з рівнем 1913р. збільшився у сім разів;

• за обсягом виробництва важкої про­мисловості Україна випереджала ряд роз­винутих західноєвропейських країн;

• за три довоєнні п'ятирічки в Україні з'явилися сотні великих і середніх заводів та фабрик (Дніпрогес, Харків­ський тракторний завод, Краматорський машино-будівний і Дніпровський (Запоріж­жя) алюмінієвий заводи, "Азовсталь", "За-поріжсталь ", "Криворіжсталь”.

Звичайно, це були результати історич­ного значення. Але українському народу довелося заплатити за них занадто висо­ку ціну. Подібну ціну за створення сучас­ної економіки ніхто в світі не платив. До того ж, промисловість України збе­рігала свою загальну спрямованість на видобуток сировини і її первинну оброб­ку, що прив'язувало Україну до індустрі­ального комплексу СРСР.

Запитання і завдання

1. В чому полягали причини запровадження та згортання НУПу;

2. Назвіть основні риси і значення радянської українізації 20-х років;

3. Дайте загальну характеристику і поясніть значення радянської промислової модернізації (індустріалізації) другої половини 20-х – 30-х років.

Література

1. Бойко О.Д. Історія України. – К.: Академія, 2001;

2. Історія України / За заг. ред. В.Смолія - К.: 2000;

3. Історія України / За ред. Ю.Зайцева. - Львів,: 1996;

4. Верстюк В.Ф., Дзюба О.М., Репринцев В.Ф. Україна від найдавніших часів до сьогодення. Хронологічний довідник. - К.: 1995.