Тема 23. Радянська Україна у 30-ті роки хх століття. Колективізація, Голодомор та масовий терор. Колективізація українського села

Курс на колективізацію був проголоше­ний XV з'їздом ВКП(б) у 1927 р., а з 1929 р. почалося її насильницьке форсоване здій­снення.

Згідно з більшовицькою доктриною, шлях до соціалізму був пов'язаний з пере­ходом селянства до колективного вироб­ництва. Форсована колективізація, як і форсована індустріалізація, здійснювала­ся в рамках єдиної політики "соціалістич­ного штурму".

Беручи курс на колективізацію, сталін­ське керівництво прагнуло:

• завдяки колгоспам повністю підпоряд­кувати сільське господарство державі;

• забезпечити населення країни дешевими продуктами харчування і сировиною, от­римати кошти для індустріалізації;

• ліквідувати дрібнотоварний селянсь­кий уклад, який, на думку більшовиків, був джерелом капіталізму на селі.

Постановою ЦК ВКП(б) від 5 січня 1930 р. було чітко визначено темпи колективізації для різних зон Радянського Союзу. В Україні колективізацію планувалося завершити в основному до кінця 1930 р. Такі нереальні терміни можна було забезпе­чити лише насильницькими методами!

Для того, щоб зламати опір заможних се­лян, в Україні проводилася політика "лікві­дації куркульства як класу", в результаті якої було знищено понад 200 тисяч (за офі­ційними даними) селянських господарств. Жертвами репресій у процесі розкуркулювання стали понад 1 млн. чоловік. Особли­во трагічною була доля тих селянських ро­дин, яких виселяли на Північ і в Сибір.

Взагалі ж, "політика ліквідації куркуль­ства як класу" стала засобом тиску на все селянство, оскільки до розряду куркуля чи його "підголоска" міг бути зарахований кожен, хто не бажав вступати до колгоспу.

Прискорення темпів колективізації при­звело до дезорганізації аграрного сектора: індивідуальні селянські господарства руй­нувалися, а колгоспи технічно і організа­ційно були ще слабкими.

У зв'язку з цим наростали кризові явища в сільському господарстві: зниження про­дуктивності праці, падіння валових зборів зерна та виробництва іншої сільськогоспо­дарської продукції. Така ситуація зберіга­лася до 1934-1935 рр.

Голодомор 1932-1933 рр.

Не дивлячись на значне скорочення рівня сільськогосподарського виробництва, плани здачі продукції державі зростали. У 1932 р. план хлібо-заготівлі Україна виконати не змогла, оскільки він був нереальним!

З метою забезпечити виконання плану проти колгоспів та індивідуальних селян­ських господарств почали вживатися крайні заходи: здійснювалася тотальна конфіска­ція продовольчих запасів; райони, де не ви­конувався план, переводилися на блокадне положення - підвезення будь-яких про­дуктів харчування до них заборонялося.

Хлібозаготівлею в Україні керувала спеціальна комісія на чолі з В. Молотовим - одним із головних винуватців геноциду укра­їнського народу.

7 серпня 1932 р. ЦВК і РНК СРСР прийняли постанову "Про охо­рону майна державних підприєм­ств, колгос­пів і коопе­ративів та про зміц­нення сус­пільної (со­ціалістич­ної) власності": роз­крадання колгоспного майна каралося роз­стрілом, а за "пом'якшуючих обставин" - позбавленням волі на строк не менш ніж 10 років. До кінця 1932 р. (за 5 місяців) було засуджено 55 тис. чоловік, тому числі до розстрілу - 2,1 тис. чоловік.

Жорстокість, з якою проводили хлібо­заготівлю в 1932 р., стала безпосеред­ньою причиною небаченого за всю істо­рію України голодомору 1932-1933 рр. Прямі втрати від голоду становили 3,5-5 млн. чоловік.

Наслідки колективізації:

• Сільське господарство стало колгосп­ним;

• На селі було утверджено командну еко­номіку при повному підпорядкуванні колгоспів державній владі. Колгоспи були поставлені в такі умови, які різко обмежували їх господарську само­стійність і підприємливість. Суцільна форсована колек­тивізація призвела до тривалої дезорга­нізації і деградації аграрного сектора.

• Ліквідовано так зване куркульство як клас не тільки економічно, а і фізично.

• Страшним наслідком колективізації став голодомор 1932-1933 рр.

• Завдяки колективізації було отримано засоби для задоволення потреб інду-стрі­алізації, забезпечено індустріальний стрибок.

Наприкінці 30-х років сільське господар­ство стало виходити на рівень продуктивності, що існував на початку суцільної колективі­зації, колгоспи почали виходити із кризи.

Держава зробила чимало, щоб зміцнити колгоспний лад. Відбулося зменшення тиску на колгоспи, селянам зали­шалася вся продукція, вироблена понад план державних поставок. Зміцнювалася матеріально-технічна база села. В середньо­му за рік в Україні ставало до ладу 73 ма­шинно-тракторних станції (МТС). З метою подолан­ня безгосподарності, стимулювання праці селян, у колгоспах створювалися постійні бригади і ланки, за якими закріплювалися засоби виробництва, худоба, земельні ділян­ки. Запроваджувалася прогресивно-відряд­на оплата праці, преміювання натурою. Поліпшувалися побутові умови на селі.

Однак ефективність господарювання залишалася низькою. Командно-бюрок­ратична система управління сільським господарством фактично стала гальмом його розвитку.