Плани сторін щодо України

Австро-Угорщина мала намір приєдна­ти до своїх володінь Волинь і Поділля.

Німеччина прагнула створити у ході війни Пангерманський союз, включивши до нього і Україну.

Росія планувала приєднати до імперії Захід­ну Україну, зокрема Східну Галичину, Північ­ну Буковину й "Карпатську Русь" (Закарпаття).

Важливо зауважити, що політичні сили Польщі, в разі відродження під час війни польської державності, планували включи­ти до неї галицькі та західноукраїнські зем­лі як "історично польські". Румунія також мала наміри приєднати до себе українські землі Бессарабії й частину Буковини.

Політика сторін щодо України

Росія, окупувавши в 1914-1915 рр. Захід­ну Україну, утворила тут нове генерал-гу­бернаторство на чолі з реакціонером Г. Бобринським, за наказом якого було закрито всі українські школи, культурні установи, періодичні видання. Особливих пересліду­вань зазнала греко-католицька церква. Її митрополита А.Шептицького було депор­товано до Суздаля.

Австро-Угорщина, повернувшись у травні-червні 1915 р. в Західну Україну, звинуватила українців у своїх поразках і розгорнула проти них репресії.

Уряди Росії та Австрії, залежно від того, кому належала влада, здійснювали масові репресії проти українства.

Таким чином, Перша світова війна ста­ла для українців справжньою національною трагедією. Єдиним позитивним для України наслідком війни було те, що війна виснажи­ла обидві імперії і прискорила їхній крах.

Запитання і завдання

1. Чому Україна опинилася в епіцентрі бойових дій під час війни? ;

2. Якою була позиція національних політичних сил щодо війни?;

3. Охарактеризуйте плани воюючих сторін щодо України;

4. Як війна відбилася на стані економіки і соціальній сфері.

Література

1. Бойко О.Д. Історія України. – К.: Академія, 2001;

2. Борисенко В. Курс української історії. К.: 1997;

3. Історія України / За заг. ред. В.Смолія - К.: 2000.

Тема 17 Культурний розвиток України на початку хх століття.

Якщо у XIX ст. відбулося становлення української національної культури та її входження у світовий культурний процес, то на поч. XX ст. українська культура утвер­джується як культура світового рівня. Куль­турний процес в українських землях в цей період стимулювався соціально-економіч­ною модернізацією, активізацією суспіль­но-політичного життя і національно-ви­звольного руху, все глибшим проникненням національних ідей в народні маси і утвер­дженням національної самосвідомості ук­раїнців.

Освіта

Важливим чинником пожвавлення куль­турного життя став розвиток освіти. У зв'яз­ку з подальшим зростанням потреби в пись­менних людях і спеціалістах, під впливом ре­волюційного руху в Наддніпрянщині мережа початкових шкіл та середніх навчальних за­кладів, а також учнів у них збільшувалися. У 1914-1915рр. в Україні було 26 тис. загальноосвітніх шкіл і понад 60 професійно-технічних училищ, у яких навчалося відповідно 12,5 тис. та 5 тис. чоловік. Однак все це далеко не задовольняло потреб населення в освіті: близько 70% його не вміло читати і писати, царизм так і не дав дозволу на впровадження навчання у школах рідною мовою.

Кількість студентів в університетах на по­чатку XX ст. зросла в середньому більш як у два рази. Усього у 1908-1910 рр. в університе­тах України навчалося близько 12,7 тис. чо­ловік. Однак для робіт­ників і селян доступ в університети залишався практично закри­тим, на всій території України не було жодно­го вузу з українською мовою викладання.

Сприятливіші умови склалися на західноукра­їнських землях. Перед Першою світовою війною у Галичині функціонувало 6 україн­ських державних гімназій. У них, а також у 2510 народних школах українською мовою вчилося 440 тис. дітей.

Доступною лише для не бага­тьох залишалася вища школа на західноукра­їнських землях. Так, у 1911-1912 навчальному році серед 52721 студентів Львівського університету, частка українців складала 21%. У Львові значного розмаху набув рух за відкриття окремого українського уні­верситу.

Наука

Початок XX ст. позначений подальшим роз­витком науки в Україні. Багатогранну ді­яльність проводили наукові товариства. Роз­гортає свою діяльність Наукове товариство імені Т.Шевченка у Львові (НТШ), яке фактич­но перетворилося в академію наук. Очолюва­не М.Грушевським, НТШ згуртувало навколо себе найбільш відомих науковців України - А.Кримського, Б.Грінченка, В.Гнатюка, І.Фран­ка, К.Студинського та інших. Їхні праці дру­кувалися у "Записках Наукового товариства імені Шевченка", "Збірнику математично-при­родничої і лікарської секції", "Етнографічному збірнику" та інших виданнях товариства. У 1907 р. за ініціативою М.Грушевського на зра­зок НТШ створено Українське наукове това­риство у Києві.

Не тільки вітчизняну, а й світову науку зба­гатили талановиті вчені, які працювали в Ук­раїні. Великий внесок у розвиток математики зробили професори, академіки В.Стеклов, Д Синцов, С.Бернштейн, Д.Граве - засновники Київської алгебраїчної школи. Для розвитку фізики і радіофізики ба­гато зробив професор Харківського універ­ситету Д. Рожанський. Розробкою про­блем молекулярної фізики у Львівському університеті займався М.Смолуховський. Ваго­мих результатів у фізичній хімії досягнув професор Харківського університету І. Осипов, в органічній хімії - професор Київського ун­іверситету С.Реформатський. Дослі­дження з фізичної хімії у Львівському університеті проводили С. Толочко, В.Кемула.

Розвиток біології і медицини в Україні по­в'язаний з іменами Л.Симиренка та М.Кащенка, які селекціонували та гібридизували рос­лини. Епідеміологи і мікробіологи М.Гамалія, Д.Заболотний, патологоанатом і бактеріолог В.Високович та інші багато зробили для подо­лання таких тяжких хвороб, як чума, холера, тиф, сказ, туберкульоз тощо.

На поч. XX ст. Україна посіла провідне місце в Російській імперії у розвитку повітро­плавання. У 1908 р. в Одесі було створено пер­ший в Росії аероклуб, його члени С. Уточкін і С.Єфремов у 1910 р. здійснили перші в Росії польоти на літаку. Військовий льотчик П.Нестеров - член Київського товариства повітро­плавання - 27 серпня 1913 р. вперше продемонстрував "мертву петлю".

Активізація суспільно-політичного життя обумовила піднесення суспільних наук. Знач­ний внесок у розвиток історичної науки в Укра­їні внесли В.Іконников, Д.Багалій, В.Барвінський, Д Яворницький, І. Франко. Вченим із світовим іменем на поч. XX ст. став М.Грушевський.

Плідною була робота українських вчених і в інших галузях гуманітарних знань: мовознавства, етнографії, культурології, соціології. Серед них, - І.Фран­ко, В.Гнатюк, О.Роздольський, А.Кримський, В.Дубровський, Б. Грінченка, В.Перетц та І.Огієнко.