Тема 2. Етногенез слов’ян.

Предками українців є слов'яни. Слов'яни є автохтонним (корінним) населенням Європи індоєвропейського) походження. Індоєвропейці, широко розселившись по Європі і Азії, дали початок багатьом народам, у тому числі і слов'янам.

Як окрема етнічна спільність, слов'яни сформувалися на початок нашої ери. Ряд істориків ототожнюють слов'ян із вене­дами. Перші письмові згадки про слов'ян (венедів) зустрічаються у римських авторів І-ІІ ст. н.е. - Плінія, Тацита, Птолемея. На думку більшості вчених, батьківщина слов'ян охоплювала територію від серед­ньої течії Дніпра до Вісли.

Звідси, в ІІ-VІІ ст. н.е. - в період Вели­кого переселення народів - слов'яни широко розселилися у всіх напрямках. В результаті слов'янський етнос розпався на три гілки: західних слов'ян, південних слов’ян і східних слов’ян. Східні слов'яни розселилися на території сучасної України, Білорусії, частково Росії (Ока, верхня течія Волги).

Західні слов'яни дали початок полякам, чехам, словакам, лужицьким сербам.

Південні слов'яни - болгарам, сербам, хорватам, словенцям, боснійцям, македон­цям, чорногорцям.

Східні слов'яни - українцям, росіянам, білорусам.

З IV ст. н.е. на території України між Дністром і Сіверським Дінцем розселилися племена антів, що входили до складу дніпро-дністровської групи черняхівськоі культури, добре дослідженої на сьогод­нішній день (досліджено більше 2 тис. поселень).

Провідною галуззю економіки антів було сільське господарство. Поширилося орне землеробство, практикувалося дво­пілля, вирощували пшеницю, ячмінь, овес, просо, горох, коноплю, сочевицю. Анти не тільки забезпечили себе хлібом, а й ви­возили зерно на зовнішні ринки.

У всіх поселеннях знайдено залишки залізо- та бронзоплавильних майстерень. Виявлено близько 100 найменувань виробів із заліза і сталі.

Анти підтримували торговельні зв'язки з сусідами (скіфами, сарматами, готами та ін.), а також з провінціями Римської імперії.

Інтенсивний розвиток економіки обумовив розклад общинного господар­ства, соціальне розшарування, появу нових форм політичної організації.

В IV ст. н.е. анти створили державне об'єднання (Антський союз) зі спадковим вождем, організованим військом та участю населення в політичному житті (віче). Ант­ський союз мав характер військової демократії. Проіснував до VII ст. н.е. і роз­пався під ударами аварів.

Після його розпаду на території Украї­ни, де розселилися східні слов'яни, утвори­лися окремі племінні об'єднання, розташу­вання і назва яких відомі із літопису "Повість минулих літ": поляни, древляни, сіверяни, тиверці, уличі, волиняни, дуліби, білі хорвати, дреговичі.

У найбільш вигідному геополітичному положенні опинилися поляни, які про­живали у Середньому Подніпров'ї: вони знаходилися майже в центрі східнослов'ян­ських племен, на перехресті важливих торговельних шляхів. Саме поляни стали центром консолідації східнослов'янських земель. їх столицею був Київ, заснований, за даними археологів, у кін. V - першій пол. VI ст.н.е. За легендою, Київ заснували князь Кий, його брати Щек, Хорив і сестра Либідь.

Першими ж київськими князями, існу­вання яких зафіксовано письмовими джере­лами, були Дір і Аскольду які правили з 30-50-х рр. IX ст. до 882 р.

За одними писемними відомостями, Аскольд і Дір були нащадками Кия, за іншими - дружинниками варязького князя Рюрика, який правив племенами ільмен­ських словен у північних Новгородських землях.

Як сповіщається в літописі, слов'ян­ське населення запросило варязьких князів, аби ті забезпечили спокій в їхніх землях.

3 середини ІХ ст. навколо полян постає стабільне державне об'єднання, яке в арабських письмових джерелах отри­мало назву Куявія, а сучасні історики називають його Руською землею або Київ­ським князівством.

Міжнародні зв'язки Київського кня­зівства свідчать про його могутність, авторитет. У 860 р. дружина Аскольда здій­снила похід на Візантію, змусивши її спла­тити контрибуцію.

Саме Київське князівство стало територіальним, політичним, етнокультур­ним ядром, навколо якого згодом зросла Київська Русь.

У 882 р. Новгородський князь Олег разом із сином Рюрика Ігорем захопили Київ. В результаті Олег об'єднав Київські і Нов­городські землі і розпочав консолідацію праукраїнських та інших східнослов'ян­ських племен.

Таким чином, утвердження Олега в Києві знаменувало створення великої держави східних слов'ян - Київської Русі або Давньої Русі.