Політичне життя. Національно-визвольний рух

У центрі політичного життя західноукра­їнських земель стояли такі головні питання:

• визначення шляхів національного ви­зволення;

• побудова суверенної української дер­жави;

• утвердження в ній справедливого соці­ально-економічного ладу.

Галичина і Волинь.

Національно-визвольний рух очолюва­ли різні політичні сили, погляди яких на майбутнє України не співпадали, а іноді були протилежними.

• Наймасовішою партією було Україн­ське національно-демократичне об'єднан­ня (УНДО) - партія центристської спрямо­ваності, яка орієнтувалася на здобуття Україною незалежності та її демократич­ний розвиток. Партія об'єднувала інтелек­туальну еліту краю, використовувала ле­гальні методи боротьби, вела погоджуваль­ну політику стосовно польської влади.

• Другою за впливом була Радикальна партія, яка прагнула поєднати принципи демократичного соціалізму з національним відродженням України і її незалежним існуванням. Відображала інтереси пере­важно селян, сільської інтелігенції та сіль­ськогосподарських робітників.

• Боротьбу за соціальне і національне ви­зволення українського народу вела також Компартія Західної України (КПЗУ). Вона відображала інтереси тієї частини насе­лення, яка схилялася до возз'єднання з Ра­дянською Україною в межах СРСР. КПЗУ виступила проти антиукраїнських акцій сталінського керівництва. За вказівкою ВКП(б) Комінтерн прийняв рішення про розпуск КПЗУ.

• Найбільш активною була діяльність Організації українських націоналістів (ОУН). Вона утворилася у 1929 р. на базі Української військової організації. Органі­затором і керівником ОУН протягом 1929-1938 рр. був Є.Коновалець. Ідеологією ОУН став "інтегральний націоналізм", розроблений Д.Донцовим та інши­ми теоретиками: проголошувалася пере­вага національних інтересів над індиві­дуальними, стверджувалося, що вищою метою боротьби є досягнення держав­ної незалежності будь-яким способом. Мета ОУН - утворення соборної україн­ської незалежної держави з багатоукладною економікою. Політична система майбутньої держави мала ґрунтуватися на владі однієї націоналістичної партії. На поч. 30-х рр. члени ОУН організували понад 60 за­махів на польських і українських діячів.

Утворення ОУН з її безкомпромісними, крайніми методами боротьби стало результатом втрати українцями віри в можливість досягнення самостійності мирним шляхом, віри у підтримку західних країн.

ОУН спиралася переважно на молодь, схильну до рішучих дій. Членами організації стали талановиті поети О. Ольжич, О. Теліга, Є. Маланюк та інші.

Напередодні Другої світової війни ОУН нараховувала до 20 тис. свідомих членів і багато прихильників.

Після вбивства Є.Коновальця (1938 р.) серед членів ОУН посилилися суперечності щодо тактики боротьби, внаслідок чого стався розкол. Виникли два напрямки: ре­волюційне крило очолив С.Бандера (ОУН-Б), помірковане крило очолив А.Мельник (ОУН-М).

Значний вплив на активність україн­ського населення мала греко-католицька церква. Її глава, митро­полит А.Шептицький, який корис­тувався великим автори­тетом серед західних ук­раїнців, виступав проти приєднання українських земель до Польщі, всіля­ко сприяв процесам національного відродження.

Буковина.

Тут склалися менш сприятливі умови для діяльності українських політичних партій і громадських об'єднань. Вони діяли під­пільно і напівпідпільно. Коли у 1938 році до влади в Румунії прийшли військові, а ді­яльність політичних партій була повністю заборонена, свої організації зберегли лише добре законспіровані радикальні націона­лістичні групи.

Закарпаття.

Політичне життя в Закарпатті мало свої особливості. Суто українських партій, які діяли б самостійно, тут не було. Політичні групи Закарпаття існували під "дахом" близьких їм політичних партій Чехословаччини. В діяльності українських політичних груп існувало три основні течії:

• москвофільство (вважали, що карпато-українці - це частина російського на­селення, денаціоналізованого під впливом певних історичних умов);

• русинство (вважали жителів краю окремим слов'янським народом);

• українофільство (було найбільш впли­вовим, оскільки відображало настрої і традиції більшості українців Закарпаття).

У 1938 р. в результаті Мюнхенського зго­вору західних держав з Гітлером почалося розчленування Чехословаччини. В цих умовах чеський уряд 11 жовтня 1938 р. дав згоду на утворення карпато-української автономії. Уряд авто­номії очолив лідер українофілів А.Волошин. У лютому 1939 р. було обрано Сейм Карпатської України і сформовано Кар­патську Січ - військову організацію, що на­лічувала 5 тис. бійців.

Але 14 березня 1939 р. при підтримці Німеччини почалася окупація Закарпаття Угорщиною. 15 березня 1939 р. Сейм про­голосив незалежність Карпатської Украї­ни, проте вона опинилася в міжнародній ізоляції, а Карпатська Січ не змогла зупи­нити окупантів. І вже через декілька го­дин після проголошення незалежності За­карпаття було повністю окуповане угор­ськими військами, уряд А.Волошина зму­шений був емігрувати.

Проголошення незалежної Карпат­ської України мало велике історичне зна­чення: воно сприяло перетворенню насе­лення краю в національно свідомих ук­раїнців, продемонструвало прагнення ук­раїнського народу до утворення власної держави.

Запитання і завдання

1. В складі яких держав опинилися західноукраїнські землі між двома Світовими війнами;

2. Охарактеризуйте сутність соціально-економічної політики, яку здійснювали уряди країн-окупантів на західноукраїнських землях;

3. Як складалося політичне і культурно-національне життя на землях Західної України у 20-30 роки ХХ століття?

Література

1. Бойко О.Д. Історія України. – К.: Академія, 2001;

2. Історія України / За заг. ред. В.Смолія - К.: 2000;

3. Історія України / За ред. Ю.Зайцева. - Львів,: 1996;

4. Верстюк В.Ф., Дзюба О.М., Репринцев В.Ф. Україна від найдавніших часів до сьогодення. Хронологічний довідник. - К.: 1995.