Політика Румунії

Румунська влада здійснювала щодо українського населення політику тотальної румунізації, вдаючись до відкритих насиль­ницьких дій.

З 1919 по 1928 рр. на території Буковини діяв воєнний стан. У 1920 р. заборонено вживання української мови. Українців не визнавали окремою нацією, називаючи їх "громадянами румунського походження, які забули рідну мову". Була заборонена українська преса, здійснювалася румуніза­ція православної церкви.

Політика Чехословаччини

Уряд Чехословаччини здійснював більш помірковану політику щодо Закарпаття. Але і ця політика була спрямована на те, щоб утримати українські землі під владою Чехословаччини.

Щоб забезпечити доступ української мо­лоді до вищої освіти, вчені Наукового то­вариства ім. Т.Г.Шевченка та Ставропігій­ське братство заснували у Львові таємний Український університет (1921-1925 рр.).

Діяльність підпільного університету ста­ла виявом високого рівня національної свідомості західноукраїнського населення, його прагнення відстояти національну гідність українців.

Соціально-економічне гноблення

• Польський уряд розділив країну на дві території - Польщу "А" і Польщу "Б". До першої входили корінні польські землі, до другої - переважно західноукраїнські і західнобілоруські. Уряд свідомо гальмував промислове будівницт­во в Польщі "Б". 85% підприємств Східної Галичини були дрібними, на кожному з них працювало менше 20 чоловік. Господарство краю розвивалося відповідно до інтересів польської економіки. Переважали ті галузі, які забезпечували високі доходи без значних капіталовкладень, а саме: нафтодобувна, деревообробна, харчова, переробка міне­ральної сировини.

• Буковина була відсталою окраїною Румунії. Буковинська економіка залишала­ся напівкустарною, найбільшу питому вагу в економіці складала харчова промисло­вість.

• В Закарпатті у 1926 р. нараховува­лося лише 92 підприємства і 6,7 тис. робіт­ників. За двадцять років тут не було збудо­вано жодного значного підприємства.

• Визначальну роль в економіці західно­українських земель відігравав аграрний сектор. Розвиток сільського госпо­дарства гальмувався колонізаторською політикою іноземних урядів. Аграрні рефор­ми, які були проведені в 1919 р. Польщею, Чехословаччиною і Румунією, не лікві­дували малоземелля українського селянства. Головною метою реформ була передача землі не корінному населенню, а польським, румунським і чеським колоністам.

• Тяжким було і соціальне становище населення: низький життєвий рівень, жор­стока експлуатація, високий рівень безро­біття, захворюваності, смертності.

• Складне соціально-економічне ста­новище обумовило еміграцію із західно­українських земель (переважно із Галичи­ни).

Захищаючи себе від соціально-економі­чного гноблення, місцеве населення, дола­ючи великі труднощі, створювало десятки кооперативних підприємств. Кооперація організовувала ос­новні ділянки економічного життя і стала важливим його чинником.

На відміну від співвітчизників у Радян­ській Україні, західні українці все ж таки не зазнали таких драматичних соціально-економічних змін.