Література

Складна ситуація в Україні на поч. XX ст. знайшла яскраве відображення в літературі, де розгортається боротьба ідейних та художньо-естетичних течій. Набуває поши­рення модернізм, який шукає нових засобів мистецького відображення світу. Модернізм породжує нові стилі - імпресіонізм, символізм, неоромантизм, футуризм. Українські модер­ністи, змусивши українську літературу ви­рватись із кола побутописання, звернути увагу на психологію вчинків, підняли тим самим літе­ратуру на якісно новий рівень (М. Во­роний, "Молода муза" (П. Карманський, В. Печорський, С.Чарнецький, О.Луцький та інші), "Українсь­ка хата")

Поряд із І. Фран­ком на чільне місце в українській поезії виходить Леся Ук­раїнка, збагатили україн­ську поезію твори О. Олеся, Б.Лепкого, А.Кримського, М. Філянського, Г. Чупринки, поетів-молодомузівців.

Серед прозаїків-новаторів поч. XX ст. вирізняють­ся постаті М.Коцю­бинського, О.Кобилянської, В.Винниченка, В.Стефаника, П.Грабовського, І.Нечуй-Левицького та інших.

Театральне мистецтво

Важливі зміни відбулись в українському театральному мистецтві. Театр залишався важливим фактором культурного розвитку, тому в середовищі інтелігенції розгортається дискусія навколо театральних проблем: слід було шукати нові теми і форми, нові методи донесення до глядача основних ідей тієї бурх­ливої епохи. Головною була проблема нової драми. До її вирішення значних зусиль до­клали Володимир Винниченко, Леся Українка та Олександр Олесь, створивши нову українську драматургію.

У Львові діяв театр "Русь­кої бесіди", який у 1905-1906 рр. на чолі з його керівником М.Садовським та актрисою М.Заньковецькою здійснив постановку кращих творів вітчизняної та зарубіжної драматургії. 1907 р. М.Садовський заснував у Києві перший в Укра­їні український стаціонарний театр. Широ­ке визнання здобули Гуцульський театр, за­снований Г.Хоткевичем, та Буковинський на­родний театр.

Музика

На поч. XX ст. почалася нова доба у розвит­ку української музики, яка упевнено ставала на професійну основу. Цілу плеяду таланови­тих музикантів і композиторів виховав Вищий музичний інститут, відкритий 1903 р. у Львові. Серед них виділявся С.Людкевич, який став од­ним із найвідоміших українських компози­торів. Велике значення для розвитку музичної культури мала музично-драматична школа ви­датного українського композитора М.Лисенка, заснована ним 1904 р. у Києві. Його справу продовжили відомі композитори київсь­кої школи К.Стеценко, М.Леонтович, О.Кошиць, Я.Степовий. До найвищого рівня вокального мистецтва піднялися С.Крушельницька, О.Ми­шуга, М.Менцинський. Продовжу­вали діяти різні музичні товариства, гуртки, хорові капели, здійснюючи постановку музич­них п'єс, оперет, опер. Серед них особливою активністю відзначались Київське літературно-артистичне товариство, "Український клуб", Му­зичне товариство ім. М.Лисенка у Львові.

Образотворче мистецтво

Велике значення для мистецького життя мала діяльність творчих об'єднань митців За­хідної і Наддніпрянської України, зокрема Товариства півден-норосійських художників в Одесі, Товариства харківських художників, Товариства прихильників української літера­тури, науки і штуки у Львові. Ці та інші творчі об'єднання виступали організаторами мис­тецького руху в Україні. Так, у 1905 р. Това­риство прихильників української літератури, науки і штуки, очолюване І.Трушем та І.Фран­ком, влаштувало у Львові першу Всеукраїнську мистецьку виставку, яка сприяла єднанню за­хідноукраїнських і наддніпрянських митців.

В західноукраїнських землях збагатили укра­їнське мистецтво творами великої сили і висо­кої естетичної вартості визначні живописці І.Труш, Ю.Панькевич, О.Новаківський, Й.Курилас, А.Монастирський, О.Кульчицька та інші. Засновником цілої школи монументалістів вва­жається галичанин М.Бойчук. Основополож­ником нової української графіки був Г.Нарбут. В Наддніпрянщині національне мистецтво розвивали С.Васильківський, М.Пимоненко, О.Мурашко, Ф.Кричевський, Г.Світлицький інші. В цілому в українському живописі цього періоду виразно проступає тенденція до тво­рення нового, "великого стилю", до монументалізації, філософського поглиблення й поети­зації образів, все більшу роль починають відігравати символ і метафора.

Українська скульптура поповнюється набутками прихильників імпресіонізм-му. Серед них виділяються Т.Гаврилко, М.Паращук, якому належать скульптурні портрети І.Франка, В.Стефаника, С.Людкевича, а також пам'ятник А.Міцкевичу у Львові, П.Війтович, який здійснив скульптурне оформлення фасаду та інтер'єру Львівського оперного театру.

Промисловий розвиток та посилення про­цесів урбанізації, пожвавлення суспільно-полі­тичного та культурного життя викликали бурхливий розвиток архітектури, широке міське будівництво. В Києві, Львові, Харкові, Одесі, Катеринославі та інших містах постали будівлі фабрик і заводів, вокзали й електро­станції, банки і біржі, театри, музеї, бібліоте­ки, навчальні заклади тощо.

Чималий внесок в українську архітектуру зробили архітектори О.Кобелєв, О.Вербщький, П.Альоишн, В.Риков, В.Осьмак, О.Бекетов, М.Верьовкін, В.Кричевський, О.Сосновський, Л.Левинський, А.Захаревич, В.Нагірний та інші.

В архітектурі поч. XX ст. швидко поши­рюється новий стиль - модернізм, пов'язаний з використанням нових будівельних матеріа­лів і мистецьких форм (залізничні вокзали Львова, Жмеринки та Харкова), а поряд з ним - неокласицизм (Педагогічний музей у Києві, Громадська бібліотека у Харкові). На основі використання традицій українського народ­ного зодчества, зокрема дерев'яного, фор­мується національний стиль в архітектурі. На цій ниві творить львівський будівничий В.Нагірний, автор численних церков у Гали­чині. Кращими витворами у національному українському стилі вважаються будинок Полтавського земства (1901-1908 рр.), спроек­тований В.Кричевським, будинок страхового товариства "Дністер", побудований 1905 р. у Львові за проектом І.Левинського та інших архітекторів.

Запитання і завдання

1. Які фактори впливали на розвиток національної культури на поч. ХХ ст.?;

2. Чому в українській культурі початку ХХ століття затвердився модернізм?;

3. Які факти свідчать про єдність наддніпрянської і західноукраїнської культур?;

4. Назвіть найбільш видатних істориків і літераторів України поч. ХХ століття.

Література

1. Бойко О.Д. Історія України. – К.: Академія, 2001;

2. Борисенко В. Курс української історії. К.: 1997;

3. Історія України / За заг. ред. В.Смолія - К.: 2000.

4. Історія України. Курс лекцій у 2-х книгах. - К.: 1991-1992;

5. Гунчак Т. Україна: перша половина XX століття. - К.: 1993