Тема 19. Більшовицький переворот і Україна.

25-26 жовтня (7-8 листопада) 1917 р. у Петрограді більшовики, здійснивши дер­жавний переворот, захопили владу і утво­рили новий уряд - Раду Народних Комісарів на чолі з Леніним. Більшовицький перево­рот різко змінив ситуацію в Росії і в Україні. Центральна Рада засудила переворот, не визнала владу більшовиків і зайняла щодо неї ворожу позицію. У схваленій 27 жовт­ня резолюції про владу Центральна Рада наголошувала, що влада має належати усій революційній демократії, а не більшови­кам, які становлять лише її частину.

За нових обставин, коли юридично пере­став існувати всеросійський уряд, Цент­ральна Рада і Генеральний Секретаріат активізували свою діяльність по державо­творенню в Україні. Найбільш важливими кроками на цьому шляху були такі:

• 31 жовтня Центральна Рада прийняла рішення щодо поширення її повноважень на територію Харківщини, Катеринославщини, Херсонщини, материкової Таврії, частину Курської і Воронезької губерній - етнічні українські території. Розширилися структура і компетенція Генерального Секретаріату.

• 7 листопада Центральна Рада при­йняла Третій Універсал, проголосивши ут­ворення Української Народної Республіки (УНР) як автономії в складі Російської ре­спубліки, яка повинна стати "федерацією рівних народів".

Третій Універсал оголосив широку про­граму соціально-економічних перетворень, зокрема: скасував велику приватну влас­ність на землю, встановив 8-годинний ро­бочий день, проголосив широкі демокра­тичні свободи і ліквідацію смертної кари, на 9 січня 1918 р. призначив Українські Установчі збори, яким Центральна Рада мала передати владу.

Центральна Рада була основним супер­ником більшовиків у боротьбі за владу в Україні. Слід підкреслити, що на цей час РСДРП (б) не користувалася достатньою підтримкою українського населення. Так, під час грудневих виборів до Всеросій­ських Установчих зборів партія більшо­виків отримала лише 10% голосів виборців України, тоді як українські партії - 75%.

Протистояння між Центральною Радою і Раднаркомом Росії вилилося у конфлікт між ними. Більшовики наполягали на пере­обранні складу Центральної Ради на Все­українському з'їзді рад робітничих, солдат­ських і селянських депутатів, сподіваючись забезпечити собі більшість його голосів.

4 грудня 1917р. Раднарком з метою акти­візації боротьби проти Центральної Ради надіслав їй ультиматум. Більшовицький уряд заявив, що, визнаючи УНР і її право відокремитися від Росії, він не визнає Цен­тральну Раду повноважним представником українського народу, оскільки вона не ба­жає скликати Всеукраїнський з'їзд рад. (За­значений з'їзд відкрився у Києві саме 4 груд­ня). Центральна Рада звинувачувалася у дезорганізації фронту, у роззброєнні більшо­вицьких частин в Україні, у змові проти про­голошеної більшовиками радянської влади.

Ультиматум повинен був підготувати підґрунтя для збройного втру­чання Раднаркому у внутрішні справи УНР. Визнаючи за українською нацією право на самовизначення, уряд Леніна не визнавав того самовизначення, яке відбулося, і праг­нув мати в Україні маріонеткову владу.

11-12 (24-25) грудня 1917 р. більшовики провели альтернативний з'їзд Рад у Харкові. Харківський з'їзд не був правочинним - 200 його делегатів представ­ляли лише 89 рад із понад 300 існуючих в Україні. Та це не завадило з'їзду проголо­сити встановлення радянської влади в Ук­раїні, створити Центральний виконавчий комітет рад України (ЦВК) та радянський уряд - Народний Секретаріат. ЦВК рад України заявив про розпуск Центральної Ради і Генерального Секретаріату та про початок боротьби з "контрреволюцією". Раднарком Росії визнав новостворену вла­ду і надав їй допомогу у боротьбі проти Центральної Ради, надіславши в Україну війська (біля 60 тис.чол.) на чолі з В.Антоновим-Овсієнком.

Таким чином, як ми бачимо, більшови­ки нав'язали Україні громадянську війну. Війна більшовиків з УНР тривала впро­довж грудня 1917 - січня 1918 рр. Цент­ральна Рада виявилася не готовою до успіш­ного збройного протистояння ворогові. Най­драматичнішою сторінкою українсько-більшовицької війни став кривавий похід більшовицьких військ на чолі з М. Муравйовим на Київ. Біля залізничної станції Кру­ти їх спробував зупинити наспіх зібраний загін із 500 київських студентів і курсантів, які героїчно загинули у нерівному бою 16 (29) січня 1918 р. Крути стали символом на­ціональної честі українського народу.