Проголошення незалежності унр

За умов наступу більшовиків та перего­ворів делегації УНР у Бресті з країнами німецько-австрійського блоку 9 (22) січня 1918 р. Центральна Рада прийняла Четвер­тий Універсал, який проголошував УНР незалежною державою. Але прийняття цього важли­вого рішення відбулося в кризовий момент революції і не врятувало УНР. Сили під Києвом були занадто нерівними: радянські війська мали перевагу в живій силі в 20 ра­зів, а в озброєнні - в 40 разів. Керівництво УНР не змогло організувати боєздатні збройні сили.

26 січня 1918 р. радянські війська ввійшли в Київ, внаслідок червоного терору в місті загинуло до 5 тис. чоловік. Центральна Рада і всі її заклади переїхали до Житоми­ра, потім - до Сарн. Військові дії перемісти­лися на Волинь і Поділля.

Таким чином, більшовицькі війська, скориставшись "романтичними ілюзія­ми" керівництва УНР щодо збройних сил, легко отримали перемогу. Центральна Рада тепер могла сподіватись лише на зо­внішню допомогу.

Брестський договір з країнами німецько-австрійського блоку

Проголошення IV Універсалом незалеж­ності УНР дало Центральній Раді юридич­не право представляти інтереси республіки на міжнародній арені. Центральна Рада розгорнула активну дипломатичну діяль­ність, спрямовану на збереження незалеж­ності України.

27 січня (9 лютого) 1918 р. в Бресті між Центральною Радою і країнами німецько-австрійського блоку був підписаний мир (Брестський мир):

• Україна вийшла із стану війни з краї­нами німецько-австрійського блоку;

• Німеччина і Австро-Угорщина зобов'язалися допомогти Центральній Раді відно­вити контроль над усією територією УНР;

• Центральна Рада взяла на себе обов'язок поставити союзникам велику кількість хліба та ін. продуктів і сировини. В Україну передбачалися поставки сільсько­господарської техніки, машин.

Росія, підписавши мир з країнами Чет­верного союзу, змушена була визнати не­залежність УНР. Український більшовиць­кий уряд було розпущено, перше встанов­лення радянської влади в Україні зазнало поразки.

Німецько-австрійська окупація України

Протягом лютого-квітня 1918 р. німець­ко-австрійські війська (450 тис. чоловік) окупували всю Україну. 7 березня до Києва повернулася Центральна Рада. У ряді звер­нень до громадян України вона пояснила мету приходу німецько-австрійських військ як безкорисливу дружню допомогу і заяви­ла про незмінність своєї політики, проголо­шеної Третім і Четвертим Універсалами.

Сподівання Центральної Ради на допо­могу з боку Німеччини і Австро-Угорщини і їх невтручання у внутрішні справи УНР виявилися наївними і ілюзорними. В Укра­їні було встановлено жорстокий окупацій­ний режим.

Центральна Рада втрачала реальну вла­ду в Україні, втрачала авторитет серед на­селення, скомпрометувавши себе співробіт­ництвом з окупаційним режимом і безпорад­ністю в здійсненні соціально-економічних перетворень.

Державний переворот. Падіння Центральної Ради

В опозицію до Центральної Ради стали підприємці, поміщики, заможні селяни, ви­магаючи відновлення приватної власності. 29 квітня 1918 р. у Києві відбувся з'їзд Союзу земле­власників, який проголосив гетьманом усієї України Павла Скоропадського. У цей же день окупаційні власті розігнали Централь­ну Раду і визнали владу гетьмана. В Україні стався державний переворот.

Мотиви окупаційної влади, яка сприяла перевороту, цілком очевидні: втративши контроль на місцях, Центральна Рада не могла забезпечити союзникам обіцяних по­ставок сировини і продовольства. До того ж, Німеччину і Австро-Угорщину не задовільняв соціал-демократичний склад Централь­ної Ради та характер її соціально-економіч­них перетворень, перш за все, аграрних.

Українська Центральна Рада проіснува­ла 13 місяців - з березня 1917 р. по квітень 1918 р.

Головний підсумок її діяльності - це відтворення української державності.

Запитання і завдання

1. Чому Центральна Рада не визнала більшовицький переворот? ;

2. В чому полягала сутність Брестської мирної угоди?;

3. Проаналізуйте причини невдач Центральної Ради.

Література

1. Бойко О.Д. Історія України. – К.: Академія, 2001;

2. Історія України / За заг. ред. В.Смолія - К.: 2000.

3. Гунчак Т. Україна: перша половина XX століття. - К.: 1993