Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ 2 ІСТОРІЯ УКРАЇНИ.doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
1 Мб
Скачать
☆

Суспільно-політичне життя в пер. Пол. Хіх

Основна риса української історії ХІХ ст. - це національне відродження України, під яким розуміють:

  • формування національної самосвідо­мості українців;

  • зростання інтересу до української мови, історії, культури;

  • активізацію зв'язків між західними і східними українцями, їх національну інте­грацію;

  • розгортання українського національ­но-визвольного руху.

Політика російського та австрійського урядів

Росія і Австро-Угорщина здійснювали політику національного гноблення, всі-ляко прагнули перешкодити формуванню української нації, розвитку україн­ської культури.

В Росії національне гноблення найбільш яскраво проявилося у циркулярі 1863 року міністра внутрішніх справ Валуєва, який заборонив друкування і викладання україн­ською мовою, цинічно заявивши, що "нія­кої окремої малоросійської мови не було, немає і бути не може". У1876 р. підписано Емський указ Олександра II, який заборонив ввіз літератури українською мовою, українські п'єси та пісні (їх треба було пе­рекладати на російську), використання ук­раїнської мови в початкових школах, дер­жавних закладах. Назва "Україна" була заборонена.

В Австро-Угорщині національне гноб­лення здійснювалося не в таких грубих фор­мах. Австро-Угорщина, на відміну від Росії, була конституційною монархією (Консти­туції 1848 р. і 1867 р.). Тут існували певні політичні свободи, рівність громадян, цент­ральний парламент і крайові сейми (зо­крема в Галичині і Буковині), вибори до яких здійснювалися за участю всього насе­лення. Українська мова і культура формаль­но не заборонялися.

І хоч права українців всіляко обмежува­лися - обмежувалося викладання україн­ською мовою в школах, нею не викладали в жодному вузі, українських представників у виборних органах влади були одиниці - все ж таки конституційний устрій сприяв зростанню активності українського насе­лення, його організованості.

В XIX ст. саме Західна Україна стала центром національного відродження.

Чинником національного відродження була давня традиція визвольної бороть-би в Україні. Національно-визвольний рух XIX ст. став продовженням цієї тра­диції, набувши інших форм і змісту.

Активізації національного руху сприяло збільшення кількості української інтелігенції, яка виступала ініціатором організатором цього руху. Центрами підготовки інтелігенції стали міста, де дія­ли університети: Львів (у 1661 р. відкрито перший на українських землях університет), Харків (у 1805 р. відкрито перший на Над­дніпрянщині університет), Київ (1834 р.), Одеса (1865 р.). В Західній Україні значну роль у національному відродженні відігра­вало уніатське духовенство. У той час, коли православне духовенство в Над­дніпрянщині було зросійщене і виступа­ло опорою російського царизму, греко-католицьке духовенство прагнуло бути ра­зом зі своїм народом, відображати його інтереси.

Українській інтелігенції першої пол. XIX ст. належить історична заслуга у відновленні національної свідомості народу.

Важливим фактором національного пробудження стали події європейського життя. Ідеї Великої французької ре­волюції кін. XVIII ст. радикалізували українське суспільство, спрямували його кращих представників на пошуки шляхів перетворення існуючих порядків. Значний вплив на піднесення громадсько-політичного життя справили Вітчизняна війна 1812 р., засвідчивши марність спо­дівань українців на поліпшення їхнього становища, та зарубіжні походи 1813 р., учасники яких побачили переваги євро­пейських форм суспільного і державного устрою.