Сутність непу

Неп передбачав часткове повернення до ринкових відносин, різних форм власності, економічних методів управління народним господарством.

Проте, більшовики розглядали неп як вимушений захід, за допомогою якого можна буде подолати поточні труднощі і досягти кінцевої мети - побудови кому­нізму.

Основні зміни в період непу:

У сільському господарстві:

• заміна продрозкладки продподатком (був менший приблизно у 2 рази і відомий селянам заздалегідь);

• дозвіл на вільну торгівлю надлишками сільськогосподарської продукції;

• дозвіл на оренду землі і використання найманої праці.

Неп сприяв розвитку сільського госпо­дарства: в 1925 р. обсяг сільськогоспо-дар­ського виробництва досяг довоєнного рівня.

У промисловості:

• продаж у приватні руки і передача в оренду дрібних і частини середніх підприємств;

• децентралізація управління промисло­вістю. Багато підприємств об'єднувалися в трести і переводилися на госпрозрахунок;

• ліквідація загальної трудової повин­ності і зрівнялівки в оплаті праці;

• залучення іноземного капіталу у формі концесій, змішаних акціонерних товариств та ін.

Неп стимулював розвиток промисло­вості, зростання продуктивності праці у всіх галузях промисловості окрім важкої індустрії, яка залишалася під повним контролем держави (у 1925-1926 рр. обсяг промислового ви­робництва в Україні досяг 99% рівня 1913 р.)

У галузі торгівлі і фінансів:

• відмова від розподілу продукції за карт­ками, від прямого продуктообміну і перехід до вільної купівлі-продажу. Розвиваються три види торгівлі: кооперативна, при­ватна, державна;

• у великих містах відкрилися торговель­ні біржі;

• у 1922-1924 рр. проведено грошову ре­форму. Зріс життєвий рівень населення.

Причини згортання непу

• комуністична партія з самого почат­ку розглядала неп як вимушену і тимчасову поступку капіталізму, її стратегічна мета залишалася незмінною - побудова комуні­стичного суспільства;

• він був несумісний з політикою Сталі­на, спрямованою на встановлення в країні тоталітарного режиму.

У кін. 20-х рр. сталінське керівництво відмовилося від непу і перейшло до командно-адміністративної економіки.

Україна і утворення срср

Під час громадянської війни на території колишньої Російської імперії утворилося шість радянських республік - Російська Федерація, Україна, Білорусія, Азербай­джан, Вірменія, Грузія та дві народні ре­спубліки - Бухарська і Хорезмська. Респуб­ліки формально вважалися незалежними, але фактично ніякого суверенітету вони не мали і управлялися єдиним центром - ЦК РКП(б). Залежність республік від москов­ського центру прикривалася системою дво­сторонніх та багатосторонніх угод, яка от­римала назву "договірної федерації".

Після громадянської війни постало пи­тання про остаточне врегулювання відно­син між республіками. Для цього була утво­рена спеціальна комісія на чолі з наркомом національностей Йосифом Сталіним. (У квіт­ні 1922 р. Сталін зайняв посаду генерально­го секретаря ЦК РКП(б)). Комісія розробила так званий "план автономізації", який перед­бачав включення республік на правах авто­номій до складу Російської федерації.

В Україні з критикою цього плану актив­но виступили голова уряду Християн Раковський та нарком внутрішніх справ Ми­кола Скрипник. Протистояння зі Сталіним дорого коштувало Х.Раковському: у 1923 р. його було замінено на посаді голови уряду УСРР Власом Чубарем, а у 1936 р. - репресовано.

В.Ленін відкинув сталінський план, назвавши його шовіністичним, і розробив власний план, за яким усі республіки, вклю­чаючи Російську федерацію, на рівних пра­вах входили до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік, зберігаючи за собою право вільного виходу. Таким чи­ном, утворювалася нова федеративна дер­жава, у якій поряд з республіканськими передбачалося формування союзних органів влади.

На основі ленінського плану І з'їзд Рад СРСР 30 грудня 1922 р. прийняв рішення про утворення СРСР. До його складу ввійшли Російська Федерація, Українсь­ка РСР, Білоруська РСР, Закавказька Фе­дерація (Грузія, Вірменія, Азербайджан). У документах, покладених в основу СРСР (Декларація і Договір), права центру пре­валювали над правами республік. Формально кожна республіка мала право виходу із СРСР, але механізму такого виходу не було розроблено.

Юридичне оформлення СРСР остаточно завершилося в 1924 р., коли була прийнята Конституція СРСР.

Конституція СРСР позбавила союзні ре­спубліки права на зовнішню політику і тор­гівлю, прийняття власних рішень щодо розвитку транспорту, зв'язку, оборонної промисловості. Повноваження республік обмежувалися сільським господарством, внутрішніми справами, охороною здоро­в'я, соціальним забезпеченням. Але і ці по­вноваження зводилися нанівець керівниц­твом РКП(б), яке визначало внутрішню і зовнішню політику в цілому і кожної ре­спубліки зокрема.

Формально СРСР був федерацією, але фактично - унітарною, централізованою державою, імперією нового типу. Україна втратила рештки державного сувереніте­ту і незабаром, як і інші союзні республі­ки, перетворилася на адміністративну оди­ницю Радянського Союзу.

Проте певні ознаки державності - тери­торіальна цілісність, власний адміністра­тивний і державний апарат збереглися, од­нак це не змінювало її статусу як частини єдиної держави.

Утворення СРСР було обумовлене дією як об'єктивних, так і суб'єктивних факто­рів:

• територіальні межі республік, які увійшли до Радянського Союзу, були об'єднані в межах колишньої Російської ім­перії. Між: ними існували історично уста­лені тісні економічні зв'язки, і як наслідок, певна спеціалізація економічних районів та розподіл праці;

• у роки громадянської війни 1917-1920 рр, між: радянськими республіками склався воєнно-політичний союз, а пізніше, у 1921-1922 рр., воєнно-господарський та дипломатичний союзи;

• головною ж причиною утворення СРСР стало посилення впливу у всіх респуб­ліках єдиної, жорстко централізованої біль­шовицької партії, керівництво якої взяло курс на негайне об'єднання республік в єдину державу.