Тема 25. Бойові дії на території України у 1941-1944 роках. Окупація і визволення. Окупація України військами Німеччини та її союзників (22 червня 1941 -22 липня 1942 рр.)

У 1940-1941 рр. Гітлер підкорив майже всю Західну Європу і, згідно з "пла­ном Барбаросса", розробленим у грудні 1940 р., почав інтенсивну підготов­ку до війни проти СРСР. До­стовірна і незаперечна інформація про плани Гітлера через розвідників і дипломатів по­ступала до Сталіна. Але, замість відповід­них заходів по приведенню збройних сил у бойову готовність, радянське керівництво за­суджувало "чутки" про напад Німеччини як безпідставні, запевняло в міцності та непо­рушності радянсько-німецького договору. Початок війни виявився несподіваним для командування Червоної армії, населення країни, що призвело до трагічних наслідків.

22 червня 1941 р. гітлерівська Німеччи­на напала на Радянський Союз. Її союзниками виступили Фінляндія, Угорщина, Ру­мунія, Італія, Словаччина.

План "Барбаросса" передбачав "бліц-кріг" - блискавичну війну: протягом 2-2,5 місяців знищити Червону армію і вийти на лінію Архангельськ-Астрахань. Німецька армія наступала у трьох головних напрям­ках: західному - на Ленінград, централь­ному - на Москву, південному - на Київ. Згідно з планом передбачалося загарбан­ня України вже в перші тижні війни і ство­рення плацдарму для прориву на Кавказ і Закавказзя.

За планом "Ост" німці мали намір ви­селити з України мільйони людей, заселив­ши її німецькими колоністами. Частину ук­раїнських земель передбачалося передати союзникам.

Наступ в Україну здійснювала група німецьких армій "Південь" на чолі з фельд­маршалом Рундштедтом. Для оборони України були створені Південно-Західний фронт на чолі з генералом М. Кирпоносом та Південний фронт на чолі з генералом Я. Чередніченком.

З 23 по 29 червня в районі Луцьк-Рівне-Броди тривала найбільша танкова битва початкового етапу війни. Війська Південно-Західного фронту змушені були відсту­пити, залишивши Західну Україну. 30 черв­ня німці окупували Львів. Вже на кінець третього тижня війни вони просунулись уг­либ України на 300-350 км.

На північному напрямку німецькі вій­ська просунулись углиб радянської тери­торії на 500 км., на центральному напрям­ку - на 600 км. Червона армія за перші три тижні війни втратила 850 тис. чоловік (у 10 разів більше, ніж Німеччина), 4013 літаків, 11783. танків.

Початковий період війни склався вкрай невдало для Радянського Союзу.

Історичні реалії свідчать про те, що на­передодні нападу Німеччини Радянський Союз володів об'єктивними передумовами для належної відсічі агресору. Причини тяж­ких поразок у 1941 р. криються не в слаб­кості СРСР, а в негативних явищах, влас­тивих режиму. Серед них вар­то зазначити такі:

• прорахунки радянського керівництва в оцінці воєнно-політичної ситуації, пе­реоцінка значення радянсько-німецьких договорів, прорахунки у визначенні строків нападу Німеччини на Ра­дянський Союз;

• неукомплектованість Червоної армії кваліфікованими командирськими кадрами, кращі з яких стали жертвами сталінських репресій (знищено 20% ко­мандного складу Червоної армії). Нові командири були погано підготовлені, не­компетентні;

• незавершеність заходів по зміцненню західних кордонів, немобілізованість частин Червоної армії (Сталін боявся спровокувати напад Німеччини);

• Німеччина, яка завоювала більшу час­тину Європи, за воєнно-економічним по­тенціалом значно перевершувала Ра­дянський Союз. На початку війни вона мала перевагу в живій силі і техніці.

Головною воєнно-політичною подією літньої кампанії була оборона Києва, яка тривала з 7 липня по 26 вересня 1941 р. і відволікала значні сили ворога. Проте, ні­мецьким арміям вдалося оточити велике угрупування захисників Києва: в полон по­трапило понад 665 тис. солдат і офіцерів, було знищено командування Південно-Західного фронту.

Причиною трагедії стали прорахунки вищого військового командування, зок-рема те, що Сталін не давав згоди на відве­дення військ з-під Києва.

До найкрупніших оборонних боїв на те­риторії України належать також оборона Одеси (5 серпня - 16 жовтня 1941 р. ) та оборона Севастополя, яка тривала 250 днів! (30 жовтня 1941 р. -4 липня 1942 р.).

Наприкінці 1941 р. німецькі війська групи армій "Південь" окупували майже всю Україну. Однак план "блискавичної війни" був зірваний.

В боях країна організовувала оборону:

• 22 червня створено Ставку головного командування під керівництвом маршала С. Тимошенка (згодом перейменовано на Ставку верховного головнокомандування на чолі зі Сталіним);

• 29 червня прийнято Директиву пар­тійним і радянським організаціям прифрон­тових областей, яка містила план оборо­ни і евакуації;

• 30 червня створено Державний комі­тет оборони на чолі зі Сталіним, що об'єд­нав у своїх руках усю державну, господар­ську і воєнну владу в країні;

• розпочато формування дивізій народ­ного ополчення, винищувальних батальйо­нів, мобілізацію населення на будівництво оборонних споруд;

• почалася перебудова економіки на во­єнний лад.

В умовах воєнно-політичної кризи сталін­ський режим здійснював керівництво краї­ною своїми репресивними, тоталітарними методами. Про це свідчать надзвичайно жорстокі накази Сталіна №270 від 16 серп­ня 1941 р. і №227 від 28 липня 1942 р. "Ні кроку назад", які нерідко прирікали на за­гибель цілі з'єднання.

На початку війни виникла необхідність евакуювати матеріальні і людські ресурси на Схід СРСР.

Відсутність завчасно складених планів евакуації внесла, особливо в перші тижні війни, дезорганізацію в еваку­аційні процеси.

З України було евакуйовано на схід: по­над 550 підприємств, майно радгоспів, кол­госпів (зокрема понад 5 млн. голів худоби), Академію наук України, культурно-освітні заклади, понад 3,5 млн. робітників, селян і службовців.

Все, що не можна було вивезти, підляга­ло знищенню.

Перебазування на схід величезних мате­ріальних цінностей, переведення народно­го господарства на воєнний лад - у надзви­чайно складних умовах і в найкоротший строк - стало всенародним трудовим под­вигом. На сході країни, по суті, заново була створена першокласна воєнна економіка.

Після розгрому Південно-Західного фронту ворог кинув основні сили на Моск­ву, де з 30 вересня по 5 грудня йшли важкі оборонні бої. 5-6 грудня радянські війська перейшли в контрнаступ, розгромивши німців і відкинувши їх на захід на 100-250 км. Перемога під Москвою остаточно похова­ла гітлерівський план "бліцкрігу", розвія­ла міф про непереможність вермахту.

Успіх під Москвою всупереч пропозиці­ям військових радників Сталін вирішив ви­користати для розвитку загального насту­пу. Він дав вказівку про проведення бага­тьох часткових і розрізнених наступальних операцій. Погано продумані і слабо забез­печені у матеріально-технічному відно­шенні, всі вони були невдалими. Трагічні наслідки мала наступальна операція під Харковом військ Південно-Західного фрон­ту на чолі з С. Тимошенком і М. Хрущовим у травні 1942 р.: загинуло три армії, у по­лон потрапило 240 тис. солдатів і офіцерів. Трагічно завершилася і спроба розгроми­ти гітлерівців у Криму. 4 липня 1942 р. після 250-денної оборони Севастополь захопили німецькі війська.

Поразки в Україні різко змінили воєнно-стратегічну ситуацію, ініціатива знову пе­рейшла до рук ворога. У червні 1942 р. німецькі війська великими танковими з'єд­наннями за підтримки авіації почали на­вальний наступ на воронезькому напрямку. Наслідком цього був прорив фронту вглиб на 200-400 км протяжністю 600-650 км.

22 липня 1942 р. після захоплення м. Свердловська Ворошиловградської області гітлерівці остаточно окупували всю територію Української РСР.