Наддніпрянська Україна

Національно-визвольний рух започатку­вала патріотична інтелігенція, яка прагну­ла зберегти від вимирання українську мову, історію, культуру.

У 1798 р. Іван Котляревський ви­дав поему "Енеїда", вперше ви­користавши ук­раїнську народну мову в якості літературної.

Це була епохальна подія: вона поклала початок відродженню україн­ської мови, перетворенню її на літературну.

Справу І.Котляревського продовжили "Харківські романтики" - літературне об'єд­нання 20-40-х рр., створене студентами Харківського університету Левком Боровиковським, Амвросієм Метлинським, Олек­сандром Корсунем та іншими.

Ідейним натхненником "харківських ро­мантиків" був народознавець, письменник, режисер Григорій Квітка-Основ'яненко. Видавши у 1834 р. "Малоросійські повісті", він довів, що українською мовою можна писати й високохудожні прозові твори.

Активізації літературної творчості україн­ською мовою сприяв професор Харківсько­го університету (пізніше його ректор) Пет­ро Гулак-Артемовський.

Наприкінці XVIII ст. - поч. XIX ст. по­мітно посилюється інтерес до української історії. Слава найвизначнішого твору віт­чизняної історіографії цього періоду нале­жить анонімній "Історії Русів". Тривалий час вона поширювалася у рукописних спис­ках і лише в 1846 р. вийшла друком. Автор, намагаючись відновити історичну справед­ливість, доводить, що Україна має власну історію, захищає право українського наро­ду на свободу і державу. Патріотична спря­мованість "Історії Русів" зумовила її широку популярність і значний вплив на роз­виток української історичної науки.

Слід відзначити і першу узагальнюючу працю з історії України Дмитра Бантиш-Каменського (1822 р.), п'ятитомну "Істо­рію Малороси" Миколи Маркевича (1842-1843 рр.)

Поряд з літературними й історичними до­слідженнями важливою формою діяльності інтелігенції було вивчення українського фольклору. Вагомий внесок у його популяри­зацію зробили Микола Цертелєв, Михайло Максимович (перший ректор Київського уні­верситету), Микола Костомаров, Ізмаїл Срезневський, Йосип Бодянський.

Культурницька діяльність української інтелігенції справила визначальний вплив на піднесення національної свідо­мості народу, на активізацію процесів на­ціонального відродження.

Опозиційність масонських лож

На поч. XIX ст. після війни 1812 р. з На­полеоном, яка, як вже зазначалося, радикалізувала суспільство, в Україні виника­ють перші таємні організації - масонські ложі. Найбільше значення мала Полтавсь­ка ложа "Любов до істини" (1818-1819 рр.), серед членів якої були Іван Котляревський, Григорій Тарнавський, Семен Кочубей і в якій сповідувалася ідея відокремлення України від Росії.

На її базі у 1821 р. утворилося таємне "Малоросійське товариство" на чолі з предводителем дворянства Переяславського повіту Полтавської губернії Василем Лукашевичем. Члени товариства виступали за державну незалежність України.

Масонські ложі започаткували організо­ваний опозиційний царизму рух в Україні.

Діяльність декабристів

У 20-і р. XIX ст. в Україні засновуються таємні декабристські організації:

• "Південне товариство"(1821-1825рр.) з центром у Тульчині, очолюване полков­ником П. Пестелем.

• "Товариство об'єднаних слов'ян" у Новограді-Волинському (1823-1825 рр.) на чолі з офіцерами братами Борисовими.

Членами декабристських організацій були переважно російські дворяни, офіце­ри, діячі літератури. Основні вимоги - ліквідація самодержавства та кріпосного права. Серед декабристів не було єдності щодо вирішення національного питання. "Південне товариство" виступало за "єди­ну і неподільну" Росію, не визнаючи за ук­раїнським та іншими народами Російської імперії права на самовизначення; "Товари­ство об'єднаних слов'ян" передбачало ство­рення федерації слов'янських народів, од­нак воно не розглядало Україну об'єктом цього федеративного союзу. Після невда­лого повстання в грудні 1825 р. декаб­ристські організації були розгромлені.

На поч. 40-х років XIX ст. з відкриттям університету центром національно-визвольного руху став Київ.

Кирило-Мефодіївське товариство

У 1845-1847 рр. в Києві діяла перша суто українська таємна політична організація - Кирило-Мефодіївське товариство (брат­ство). Нараховувала 12 чоловік, серед них - Тарас Шевченко, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Василь Білозерський.

Програмні завдання організації викла­дено в "Законі божому" (Книзі буття укра­їнського народу) та "Статуті".

Основні цілі братства:

• ліквідація самодержавства і кріпос­ного права;

• національне визволення України;

• утворення на демократичних прин­ципах федерації слов'янських народів з цен­тром у Києві.

Програмні документи наголошували на мирному характері перетворень, досягненні стратегічних завдань через освіту та вихо­вання, поширення літератури, залучення до своїх рядів нових членів.

Поміркована програма братства виклика­ла критичне ставлення Т.Шевченка та ради­кально налаштованих братчиків, які поділя­ли його революційно-демократичні погляди.

За доносом члени братства були заареш­товані і засуджені до різних строків ув'яз­нення та заслання.

Діяльність Кирило-Мефодіївського то­вариства була першою спробою українсь­кої інтелігенції перейти від культурного до політичного етапу боротьби за націо­нальне визволення України.

Т.Г.Шевченко - ідейний натхненник українського відродження

Видатну роль у національному відро­дженні відіграв поет, художник, мислитель Т.Г.Шевченко, який мав найбіль­ший вплив на українців. З виходом у 1840 р. "Кобзаря" за українською мовою остаточно утверджується статус літературної. Своєю творчою та громадською діяльністю Т.Шевченко про­будив національну свідомість українців, сприяв розгортанню ними боротьби за своє соціальне і національне визволення.