Остаточна ліквідація удільного устрою

Казимир, бажаючи забезпечити внутріш­ній спокій, визнав за Свидригайлом номіналь­ний пожиттєвий титул великого князя і можли­вість володіти відновленим Волинським кня­зівством. Казимир мусив визнати і відновлення удільності Київського князівства.

Та з часом намагання Казимира ліквідувати автономію українських князівств увінчалися успіхом. Скориставшись із смерті Свидри­гайла він ліквідував Волинське (у 1452 р.) та Київське (у 1471 р.) князівства. На українські землі поширюється воєводський устрій.

Після смерті Казимира у 1492 р. воєнна активність Москви істотно зросла, московські війська почали наступ на смоленські та чернігово-сіверські землі. Московський князь Іван III мотивував свої дії необхідністю захисту православних від релігійних переслідувань і насадження католицизму. В результаті війни з Литвою (1500-1503 рр.) Москва закріпила за собою всю Чернігово-Сіверщину, не відмовив­шись, однак, від подальшого просування в руські землі.

Воєнні дії активізували визвольний рух в українських землях. Він пов'язаний з іменем князя Михайла Глинського. Разом зі своїми братами Василем та Іваном у 1508 р. Михайло Глинський очолив повстання руської та білоруської знаті, невдоволеної пануванням Литви. Причини поразки по­встання слід шукати як у відсутності обі­цяної допомоги із зовні - з боку кримського хана та московського князя, так і у відсутності глибоких соціальних коренів.

На цей час українські князі й бояри вже адаптува­лися у системі Великого князівства Литовсь­кого, більшість із них обстоювала лише влас­ні інтереси і не бажала ними ризикувати заради ідеї М. Глинського про утворення Київської держави.

Люблінська унія 1569 р. Причини унії

Причини унії: Велике князівство Литовське поступово занепадало. Внаслідок Лівонської війни з Московщиною (1558-1583 рр.) воно опини­лося на межі воєнної катастрофи і змушене було піти на поступки Польщі, яка настир­ливо добивалася приєднання Литви.

Зміст унії: Польща і Литва об'єдналися в одну дер­жаву, яка дістала назву "Республіка" (поль­ською мовою - Річ Посполита) з єдиним ко­ролем, сеймом, грошовою системою, зако­нами, католицизмом як державною релігією. Литовське князівство отримало статус авто­номії. Всі українські землі, що раніше нале­жали Литві, переходили під владу безпосе­редньо Польщі.

Наслідки Люблінської унії

• Українські землі, на відміну від литовських, не забезпечили собі окремий статус у політичній, соціально-правовій системі нової держави.

• На українську територію поширювали­ся через Польщу нові форми соціального та правового життя, у тому числі принципи корпоративної організації суспільства, шля­хетської демократії, міського самовряду­вання тощо.

• Суспільна верхівка зазнала відчутного впливу католицизму та польської духовної культури, наслідком чого стала стрімка полонізація української шляхти.

• Втягнення України до міжнародної си­стеми економічного життя призвело до остаточного закріпачення селян, постій­ного зростання експлуатації підневільного населення, зосередження торгівлі в руках шляхти.

• Прагнучи інтенсифікувати сільське госпо­дарство і зорієнтувати його на потреби зовніш­нього ринку, поляки утворювали власні госпо­дарства, що називалися фільварками (у пере­кладі з німецького - хутір, ферма). Під філь­варки відводилися кращі землі, а їх розвиток забезпечувався за рахунок панщини - приму­сової підневільної праці селян. Розгортання фільваркової системи зменшило селянські на­діли, призвело до збільшення панщини, при­мусів і втрати селянами права переходу.

• Православним українцям заборонялося займати вищі державні посади; у містах православні українці усувалися від участі в самоуправлінні, українські ремісники і купці опинилися в менш вигідних умовах, ніж: польські (більші податки, заборона за­йматися певними ремеслами, обмеження торгівлі і т.д.).

• В установах панувала тільки польська мова та латинь як мова освіти, судочин­ства, діловодства.