Капітуляція п.Дорошенка. Поразка визвольної боротьби

Починаючи з 1674 р. становище П.Дорошенка погіршується: правобережне насе­лення, розчарувавшись у можливості виборення незалежності, відвернулося від гетьмана, його почали залишати соратни­ки. Підвладна Дорошенкові тери­торія скоротилася до Чигирина і його округ.

У жовтні 1676 р., коли до Чигирина під­ступили полки І. Самойловича і московські гарнізони. П.Дорошенко капітулював, при­сягнувши на вірність московському цареві. Гетьману не вдалося реалізувати держав­ну ідею, за яку так наполегливо і послідов­но боровся Б.Хмельницький.

Падіння гетьманства П.Дорошенка ознаменувало кінець Національно-виз­вольної війни та її поразку. Державність вдалося зберегти лише на території Лівобережжя, яке на правах автономії входило до складу Росії. Незалежну соборну державу в межах етнічних українських земель було створено лише на короткий період. Від воєнних дій, голоду, епідемій, захо­плення в ясир, переселення втрати станови­ли 65 - 70% усього населення України.

Значення національно-визвольної війни

• зумовила формування ідеї утворення незалежної соборної української держави;

• призвела до відтворення Української дер­жави, частина якої на території Ліво­бережної України (Гетьманщина) проісну­вала на правах автономії в складі Росії до 80-х рр. XVIII ст.;

• вплинула на розвиток національної само­свідомості українців;

• сформувала нову політичну еліту, яка стала на захист українських національних інтересів;

• збагатила традиції боротьби українців за національне і соціальне визволення;

• сприяла розвитку української культури.

У ході тривалих війн за панування в укра­їнських землях між Росією, Річчю По­сполитою, Туреччиною і Кримом, Україна виявилася роздробленою: Слобожанщина, Лівобережжя, Київ і Запоріжжя перебува­ли під владою Росії; Правобереж­жя - під владою Речі Посполитої і частко­во Туреччини (Поділля). У складі Польщі залишилася Волинь і Галичина.

Розчленування українських земель було закріплено системою договорів між цими державами. Єдиний народ був розколотий і опинився в сферах впливу різних держав.

Завдання і запитання

1. В чому виявлялася сутність внутрішньої і зовнішньої політики І.Виговського?;

2. Чому українська національна еліта відмовилася від ідеї спадкового гетьманату?;

3. В чому причина розпаду держави на лівобережну і правобережну частини?;

4. Дайте загальну оцінку діяльності П.Дорошенка?;

5. В чому полягає причина загибелі держави на правому березі Дніпра?;

6. Визначте значення і причини поразки Української Національно-визвольної війни.

Література

1. Бойко О.Д. Історія України. – К.: Академія, 2001;

2. Історія України / За заг. ред. В.Смолія - К.: 2000;

3. Володарі гетьманської булави. Історичні портрети. - К.: 1994;

4. Борисенко В. Курс української історії. К.: 1997.

Тема 12 Україна у хvііі столітті. Ліквідація автономії Україна за гетьманування Івана Мазепи (1687-1709 рр.)

Вирішальним мо­ментом у стосун­ках між Україною та Росією стало гетьману­вання Івана Мазе­пи.

Він народився у 1639 році в с. Мазепинці на Київ­щині і належав до давнього роду української пра­вославної шлях­ти. Отримав висо­ку освіту, навча­ючись у Київській академії, в єзуїтській ко­легії у Варшаві, а потім ще й за кордоном. Був пажем при дворі польського короля Яна Казиміра, писарем в уряді Петра Дорошен­ка, генеральним осавулом в уряді І.Самойловича. У 1687 р., коли змістили І.Самойловича, його наступником обрали І. Мазепу.

Слід наголосити, що І.Мазепа став геть­маном у надзвичайно складний для Украї­ни час. Українські землі були розчленова­ними. "Коломацькі статті" 1687 р. (до­говірні статті між гетьманом і московським урядом) ще більше обмежували автономні права України.

Але своєю політикою І.Мазепа зміцнив владу гетьмана, сприяв економічному і куль­турному розвитку України. На його кошти збудовано і реставровано багато храмів, Києво-Могилянська колегія здобула статус академії.

Проте соціальна політика гетьмана ви­явилася недосить гнучкою. Основну став­ку він зробив на козацьку старшину і шлях­ту, прагнучи перетворити їх у міцний приві­лейований клас. Відбулося посилення усіх форм експлуатації селян, козаків і міщан, загострення соціальних суперечностей в українському суспільстві.

Головною метою І.Мазепи було об'єд­нання України в одну незалежну державу. Великі сподівання гетьман покладав на молодого московського царя Петра І (1689-1725 рр.). Між ними склалися надзвичайно довірливі стосунки.