Армування збірних залізобетонних конструкція

1. Види армування

Армування залізобетонних конструкцій — це відповідальна ста­дія технологічного процесу виготовлення збірних залізобетонних конструкцій, від якості виконання якої залежать їхні несуча здат­ність і довговічність.

При виготовленні збірних конструкцій застосовують такі види армування:

ненапруженою арматурою — каркасами і-сітками; напруженими арматурними елементами — окремими стержня­ми, пучками, пакетами з високоміцного дроту, безперервним на­мотуванням дроту;

дисперсне армування металевими та неметалевими (скляними, базальтовими, поліпропіленовими та ін.) волокнами /у вигляді ко-ротких відрізків чи безперервних ниток, рівномірно розподілених по перерізу виробів;

зовнішнє армування листовою та профільованою сталлю, що дає змогу використовувати арматурні елементи для опалубки при формуванні.

Зараз майже 70 % вироблюваних збірних залізобетонних конст­рукцій армується ненапруженою арматурою, яка виконує роль ро­бочої, конструктивної та монтажної арматури.

Встановлено, що застосування для залізобетону напруженої арматури замість ненапруженої дає можливість скоротити мета­ломісткість виробів на 30%, а використання сталефібробетону в 1,5—2 рази знижує трудомісткість і металомісткість конструкцій.

2. Встановлення ненапружених арматурних елементів

Армуючії залізобетонні вироби сітками та каркасами, потрібно забезпечити проектне розміщення їх у формі з урахуванням перед­баченої товщини захисного шару бетону (табл. 5.1).

Під час проектування конструкцій звертають увагу на встанов­лення розмірів, які визначають розміщення арматури у виробі. Відстань міяс арматурними елементами беруть таку, щоб між ними проходила і добре ущільнювалась бетонна суміш. Особливу увагу звертають на правильне визначення товщини захисного шару- бе­тону, який створює навколо арматури лужне середовище, що пе­решкоджає корозії сталі під час дії на неї шкідливих реагентів. Захисний шар бетону підвищує вогнестійкість конструкцій.

Для поздовжньої робочої ненапруженої і напруженої арматури товщина захисного шару бетону повинна бути, як правило, не мен­шою від діаметра стержня чи каната, але й не меншою ніж: у пли­тах завтовшки до 100 мм— 10 мм, понад 100 мм— 15 мм; у бал­ках і ребрах заввишки до 200 мм— 15 мм, понад 200 мм — 20 мм; у колонах та фундаментних блоках — 20 мм.

Для поперечної, розподільної та конструктивної арматури тов­щину захисного шару беруть також не .меншою від діаметра за­значеної арматури і не меншою ніж 10 мм при висоті перерізу <250 мм та не меншою ніж Ї5 мм при висоті перерїзу> 250 мм.

Таблиця 5.1. Вимоги до точності виконання захисного шару бетону Товщина захисного шару, мм	Граничне відхилення, мм, для виробів заввишки
	до 400 мм	понад 400 мм
10	+3 ‘	+з
15	±3	±5; ^3
20 і більше	±5	+ 10; —5
	82

2^
\		/

/ 2

Рис. 5.1. Схема розміщення стержне­вих фіксаторів:

1 — фіксуючий стержень; 2 — отвір

В одношарових конструкціях з легкого бетону класу В 7,5 і ниж­че товщина захисного шару; повинна бути не менш як 20 мм, а для зовнішніх стінок панелей без фактурного шару не менш як

25 мм.

Правильне розміщення арматури у бетоні забезпечується фік­сацією її у формі перед^бетонуванням.

Існуючі способи фіксації арматури у формі можна розділити умовно на дві групи:

закріплення арматури інвентарними пристроями, які вилучаю­ться для повторного використання;

закріплення арматури за допомогою пристроїв одноразового використання.

Виготовляючи вироби в горизонтальному положенні, застосо­вують інвентарні пруткові фіксатори у вигляді стержня діаметром, який дорівнює товщині захисного шару. Пруткові фіксатори про­сувають крізь отвори в .бортах форми (рис. 5.1). Витрати часу на встановлення й виймання таких фіксаторів становлять ЗО с.

	^
—:

Для фіксації сіток та каркасів у ка­сетах застосовують інвентарні фіксатори у вигляді шпильки (рис. 5.2), виготовле­ної з круглого стержня діаметром 16...

18 мм. Із зовнішнього боку до стержня приварюють упорні пластини. Внизу фік­сатори встановлюють на опорні столики.

Фіксатори розміщують через 800...850 мм по довжині виробу. Перед закінченням формування фіксатори послідовно витя­гують краном.

Для закріплення стропувальних пе­тель застосовують (рис. 5.3) тимчасове прикріплення до форми Г-подібних стерж­нів, які вводять в отвори борту під гост­рим кутом, або гвинтові фіксатори.

Фіксатори одноразового використай- „

ня виготовляють а металу, цементного ^Рн0- _ф;_кса/₀р“\^р_к“”™^енн"

розчину, азбестоцементу і пластмас. Ме- , _ _с{„_а. , _

талеві фіксатори можуть бути штампова- стінка касети; 3 - фіхсатор-

• _ ^ шпилька; 4— упорна пластина:

ними і дротяними гнутими (рис. 5.4). $ — опорний столик

Рис. 5.3. Фіксатори для стропувальних та стикових петель:

а — Г-подібнйй; б — гаинтовий; 1 ~ фіксуюча петля <або кільце); 2 — утворювач виїмки; 3 — форма; 4 — фіксатор; 5 — кронштейн

форми

Рис. 5.4. Металеві фіксатори: о — штамповані для' горизонтальних сіток; б — Те саме для вертикальних сіток; в — дротяні гнуті; / — фікса­тор; 2 — арматура

Зварні сітки можна фіксувати у горизонталь­ному або вертикальному положенні перерізан­ням у кількох місцях розподільних стержнів сі­ток і вигинанням відрізаних кінців так, щоб во­ни упиралися в форму.

Рис 5.5. Фіксуван­ня арматури кіль­цевих виробів:

1 — внутрішня кіль­цева арматура; 2 — зовнішня кільцева арматура; 3 — гнута дротяна скоба

Для фіксації арматури в залізобетонних ви­робах типу труб і кілець застосовують зварні дро­тяні рамки, які встановлюють між витками кіль­цевих каркасів. Виступаючі кінці рамок фіксують розміщення каркаса у формі і забезпечують тов­щину захисного шару бетону. Зручно застосову­вати накидні дротяні фіксатори, що мають И-по- дібну форму збоку і 5-подібну форму в плані (рис. 5.5).

Фіксатори з цементно-піщаного розчину мо­жуть використовуватись без прикріплення до ар­матури (у вигляді підкладок) і з прикріпленням до арматури в'язальним дротом, закладеним у фіксатор. Недоліком цементно-піщаних фіксаторів є відносно мала щільність, що при­зводить до всмоктування мастил з поверхні форм і до виникнення плям на виробах, а також недостатня механізація масового виго­товлення їх.

Азбестоцементні фіксатори не мають зазначених недоліків, ви­готовляють їх у вигляді брусків, пластинок і підкладок різної фор­ми з отворами для нанизування на арматуру.

Пластмасові фіксатори виготовляють у вигляді вільних під­кладок, підкладок-кілець, підкладок з замками. Найпоширеніші пластмасові фіксатори з замками, що мають форму колеса (рис. 5.6).

Закладні деталі фіксують приварюванням їх до арматурного каркаса, а також прикріпленням у формах, притискуванням гвин­тами та штирями. Правильно розміщена закладна деталь повин­на виступати на 2 мм над поверхнею виробу або бути з нею врі-

Рис. 5.6. Пластмасові фіксатори, виготовлені: а, б — литтям від тиском; в — екструзією

Рис. 5.7. Схеми арматуроукла-

дачів:

а — однорейкового консольного; б — портального; е — -безрейкового; і платформа; 2 — електротадь; 3 — консольно-поворотний механізм; 4 — механізм повороту крана; 5 — механізм переміщення; б — стелаж для арматурних каркасів; 7 — пор­тал; 8 — візок-електрокар

вень. Для тимчасового прикріплення закладних деталей до форм ЦНДІЕПЖитла розробив спеціальний клей на основі бітуму з до­бавками 25 % нафтополімерної полістирольної смоли і 3 % розпу­шеного азбесту. Клей міцно прикріплює закладні деталі до форми при температурі 20 °С, так що під час бетонування та Віброущіль- нення вони не зміщуються. При тепловій обробці клей стає м’яким, 1 при розпалубленні закладна деталь вільно відокремлюється від форми.

Арматурні сітки і каркаси масою до 10 кг встановлюють у фор­ми вручну, більш важкі арматурні елементи повинні укладатися у форми за допомогою механізмів. Для установки в горизонтальні форми об’ємних каркасів і сіток використовують мостові крани із спеціальними траверсами. Доцільно для установки арматурних елементів обладнувати пости армування консольно-поворотними кранами, в радіусі дії яких розміщують оперативні запаси арма­тури.

Ефективні самохідні укладачі арматури (рис. 5.7), запропоно­вані Дніпропетровським інженерно-будівельним Інститутом. Одно­рейковий консольний укладач використовують для транспортуван­ня й укладання каркасів у касетні форми. Застосовуючи порталь­ний укладач арматури, потрібно подавати комплект арматури в зону дії електроталі. Він може укладати арматурні каркаси і сітки як у вертикальні, так І в горизонтальні форми. Самохідний без­рейковий укладач арматури — це візок, на якому змонтовано те­лескопічний кран вантажопідйомністю 0,5 т. Його можна викорис­тати для встановлення арматури в касети і в горизонтальні форми.