6.2. Класифікація розпорядників бюджетних коштів та порядок формування єдиної мережі розпорядників та одержувачів бюджетних коштів

Виконання державного бюджету за видатками охоплює ряд етапів, таких як визначення розпорядників бюджетних коштів та затвердження мережі установ та організацій, які отримують кошти з Держбюджету України, затвердження кошторисів розпорядників бюджетних коштів, проведення видатків на підставі пропозицій, оплату рахунків та виплату готівки, встановлення причин та відмова в оплаті видатків. Кожен з цих процесів відбувається за участю органів ДКУ і регулюється нормативно-правовими актами. Це забезпечує постійний державний контроль за фінансовими ресурсами держави, дає можливість оперативно ними розпоряджатись та ефективно їх перерозподіляти між розпорядниками бюджетних коштів.

Розпорядниками бюджетних коштів є спеціально уповноважені особи – керівники бюджетних установ, яким надано право розпоряджатися бюджетними асигнуваннями. Наприклад, міністри, керівники фінансових управлінь держадміністрацій областей, керівники бюджетних установ і організацій. З метою регламентування процесу розподілу бюджетних коштів та враховуючи різний обсяг прав і повноважень, розпорядники бюджетних коштів розподіляються на головних розпорядників і розпорядників нижчого рівня. Останні у свою чергу підрозділяються на розпорядників другого і третього ступеня.

Класифікація розпорядників бюджетних коштів наведена на рис. 6.3.

До компетенції головних розпорядників належить розподіл бюджетних коштів між нижчестоящими розпорядниками, а також визначення обсягів коштів та здійснення видатків, необхідних для утримання центрального апарату управління та на інші централізовані заходи. При розподілі коштів і перерахуванні їх підвідомчим установам розпорядники коштів є головними, а при витрачанні на утримання апарату управління або на централізовані заходи вони є розпорядниками коштів третього ступеня.

До розпорядників коштів другого ступеня відносяться, головним чином, обласні установи і організації, яким підпорядковуються підвідомчі підрозділи. Обласні установи і організації при витрачанні коштів на утримання свого апарату управління або на централізовані заходи виступають як розпорядники третього ступеня, а при розподілі коштів між підвідомчими підрозділами – як розпорядники другого ступеня.

Бюджетне фінансування надається окрім розпорядників ще одержувачам коштів до яких відносяться підприємства і госпрозрахункові організації, громадські та інші організації, що не мають статусу бюджетної установи, але одержують кошти з бюджету як фінансову підтримку або уповноважені органами державної влади на виконання загальнодержавних програм, надання послуг безпосередньо через розпорядників.

Умовою отримання коштів із державного бюджету є перебування установ і організацій в мережі розпорядника коштів відповідного бюджету, що дозволить відкрити їм рахунки для відображення операцій з бюджетними коштами. Головні розпорядники до початку бюджетного року визначають мережу розпорядників нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів за територіями, визначившись зі статусом кожної установи. Під час формування мережі установ та організацій розпорядники бюджетних коштів повинні врахувати наступні особливості:

– юридична особа, що включається до мережі, не може бути одночасно розпорядником бюджетних коштів та їх одержувачем;

– розпорядники нижчого рівня та одержувачі бюджетних коштів включаються до мережі розпорядників коштів, якщо вони отримують асигнування безпосередньо від них;

– підприємство не може бути включено одночасно до мережі головного розпорядника та розпорядника нижчого рівня за однією бюджетною програмою;

– до мережі розпорядників бюджетних коштів включаються підприємства, внесені до Єдиного реєстру розпорядників та одержувачів бюджетних коштів;

– головний розпорядник (розпорядник нижчого рівня) включає до мережі установи, які на кінець попереднього бюджетного періоду перебували у його мережі і мали бюджетну заборгованість, та здійснює заходи щодо її впорядкування відповідно до бюджетних призначень поточного року;

– якщо підприємство не є одержувачем бюджетних коштів, а відповідно до укладених договорів виконало для бюджетної установі або одержувача певні роботи, то таке підприємство не включається до мережі відповідного розпорядника.

З метою впорядкування інформації про усіх учасників бюджетного процесу, які утримуються за рахунок бюджету або отримують бюджетні кошти Державне казначейство України у 2008 році розпочало діяльність щодо створення Єдиного реєстру розпорядників та одержувачів бюджетних коштів (далі – Єдиний реєстр). Нормативною базою цієї діяльності став Наказ ДКУ від 05.02.2008 року №40, яким затверджено Порядок формування Єдиного реєстру.

Для включення до Єдиного реєстру розпорядники та одержувачі бюджетних коштів заповнюють реєстраційні картки встановленого зразка та подають їх до органів Державного казначейства за місцем обслуговування. Розпорядникам та одержувачам бюджетних коштів присвоюється відповідний код, який є унікальним у межах України, одноразово та з постійним строком дії. Для підтримки актуальності інформації Єдиного реєстру передбачено постійне оновлення даних на підставі обліку реєстраційних карток та змін до них, які вносяться розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів. Інформація Єдиного реєстру дозволяє ідентифікувати кожного розпорядника та одержувача бюджетних коштів, включаючи персональний код з Єдиного реєстру, повне та скорочене найменування установи, код за ЄДРПОУ, код та найменування органу ДКУ.

Починаючи з 2009 року формування бази даних про мережу установ та організацій, які отримують кошти з державного та місцевих бюджетів, здійснюється з використанням даних Єдиного реєстру. Для цього витяги з Єдиного реєстру розміщуються на Веб-порталі ДКУ з наданням доступу до інформації за відповідним кодом відомчої класифікації. Це підвищує вимоги до достовірності інформації Єдиного реєстру і вимагає своєчасного врахування усіх змін у базі даних. Наприклад, якщо у процесі виконання бюджету здійснюється ліквідація чи реорганізація установи, то розпорядник коштів надає реєстр змін про включення нової установи до мережі, що є підставою внесення її до Єдиного реєстру. Вилучення з мережі установи, що ліквідується або реорганізується, проводиться лише після перенесення з початку року планових показників, відкритих асигнувань і касових видатків на нову установу. Коли установа припиняє своє існування, у Єдиному реєстрі закривається відповідна реєстраційна картка, а установа вилучається з мережі.

Органи Державного казначейства проводять інвентаризацію розпорядників та одержувачів бюджетних коштів у Єдиному реєстрі з метою виключення з нього ліквідованих установ, оскільки не всі розпорядники, а особливо одержувачі бюджетних коштів при ліквідації можуть вчасно повідомити про дану подію органи ДКУ та подати необхідні документи для закриття реєстраційної картки. Таким чином наявність Єдиного реєстру в значній мірі полегшує визначення мережі розпорядників бюджетних коштів.

Порядком обслуговування державного бюджету за видатками та операціями з надання та повернення кредитів, наданих за рахунок коштів державного бюджету, затвердженого наказом ДКУ від 25.05.2004 р. №89 установлено, що не пізніше ніж за 15 днів до початку бюджетного року головні розпорядники (крім Ради Міністрів АРК, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій) подають ДКУ на паперових та електронних носіях мережу установ та організацій, які отримують кошти з державного бюджету, за територіями (обласний рівень).

Державне казначейство України, отримавши інформацію від головних розпорядників, узагальнює її та доводить до Головних управлінь ДКУ. До Головних управлінь ДКУ надходить також інформація про мережу розпорядників нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів від головних розпорядників: Ради Міністрів АРК, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій. Розпорядники нижчого рівня (обласний рівень) подають Головним управлінням дані про мережу розпорядників та одержувачів бюджетних коштів у територіальному розрізі. Отримана інформація узагальнюється, перевіряється та групується за територіями (місто, район).

Формування мережі силових структур (Міністерство оборони, СБУ, Міністерство внутрішніх справ та ін.) має свої особливості. Мережа силових структур доводиться до транзитних Головних управлінь через базові Головні управління ДКУ.

Базові Головні управління ДКУ – це такі, на території яких перебувають розпорядники нижчого рівня, до мережі яких включені розпорядники бюджетних коштів, що розташовані на території іншого Головного управління (транзитного).

Транзитні Головні управління ДКУ – це управління, на території яких перебувають розпорядники нижчого рівня, які включені до мережі розпорядників бюджетних коштів, розташованих на території іншого Головного управління (базового).

Базові Головні управління ДКУ витяги з отриманої інформації доводять до транзитних Головних управлінь ДКУ. Таким чином у Головних управліннях концентрується інформація про всіх розпорядників і одержувачів бюджетних коштів, які знаходяться на території області. Вони формують базу даних про мережу установ, здійснюють перевірку відповідності даних про мережу з переліком розпорядників та одержувачів бюджетних коштів, що безпосередньо обслуговуються у відповідному органі ДКУ.

На центральному рівні Державне казначейство України формує базу даних про мережу, включаючи інформацію тільки про головних розпорядників. На рис. 6.4 наведена схема формування мережі розпорядників та одержувачів бюджетних коштів.

1 – передача мережі установ, які отримують кошти від головних розпорядників.

2 – передача даних про мережу на відповідній території (обласний рівень).

3,4 – передача мережі установ, які отримують кошти від головних розпорядників – держадміністрацій та розпорядників нижчого рівня, які мають свою мережу.

5 – передача даних про мережу районним, міським управлінням ДКУ.

На сьогодні більшість операцій, пов'язаних з опрацюванням мережі розпорядників бюджетних коштів державного та місцевих бюджетів, виконується в ручному режимі, що не дає стовідсоткової гарантії правильності їх виконання. Актуальною залишається задача створення програмних продуктів, які дозволяли б зменшити трудомісткість робіт, пов'язаних з формуванням мережі та проведенням контрольних функцій.