3. Види, методи, сили та засоби проведення спеціальних інформаційних операцій і актів зовнішньої інформаційної агресії

АІА та СЮ вміщують у собі психологічні дії зі стратегічними пі- лями, психологічні консолідуючі дії та психологічні дії з безпосеред­ньої підтримки бойових дій. Вони поділяються залежно від спрямо­ваності на такі види:

спрямовані проти суб’єктів, які ухвалюють рішення; спрямовані на компрометацію, завдання шкоди опонентам; спрямовані на політичну (економічну) дестабілізацію.

Варто мати на увазі, що СЮ та АІА відбуваються на макро- й МІ* крорівнях. На макрорівні це будь-яка агітаційно-пропагандистська і 17

2розвідувально-організаційна діяльність, орієнтована на конкретні со­ціальні групи людей і здійснювана здебільшого через засоби масової інформації та каналами зв’язку. СІО та АІА мікрорівня, зі свого боку, уособлюють будь-яку агітаційно-пропагандистську й розвідувально- організаційну діяльність ідеологічного характеру, прицільно персо­налізовану і здійснювану переважно через міжособистісне спілку­вання. Для цього практикується поширення чуток чи інші методи негативного інформаційного впливу.

Натомість у контексті заходів політичної розвідки за допомогою СІО та АІА мають вирішуватися певні політичні проблеми, досяга­тися стратегічні цілі суспільства певної держави чи іншого суб’єкта розвідувальної діяльності. Для об’єкта, на який спрямовано СІО та АІА, мають утворитися загрози чи небезпеки виникнення негатив­них наслідків. Отже, такий вплив на об’єкт за своєю суттю є також негативним. Він застосовується як до окремої особи чи групи осіб, так і щодо суспільства загалом або певного його соціального прошарку. В контексті інформаційної війни СІО та АІА є діяльністю, яка про­водиться, як правило, спеціальними органами іноземних держав чи транснаціональних структур (останнім часом навіть приватними осо­бами зі світовим рівнем авторитету, капіталу, потреб та інтересів), уповноваженими суб’єктом інформаційної війни здійснювати поді­бну діяльність. Тобто це спеціальні служби, насамперед розвідуваль­ні, які працюють для досягнення загальної політичної мети шляхом реалізації оперативних завдань.

СІО передбачає проведення спецслужбами таємних операцій та акцій деструктивного ідеологічного, ідейно-політичного та соціаль­ного впливу на особу, групу осіб або суспільство загалом з метою їх пе­реорієнтації на інші цінності та ідеали, підштовхування до вчинення протиправних дій із підриву й послаблення державного та суспільно- політичного устрою.

СІО та АІА проводяться шляхом поширення певної інформації різними способами. Це використання комунікативних технологій з впливу на масову свідомість зі.стратегічною та (чи) тактичною метою. Треба підкреслити, що СІО та АІА також «вмикають» та запускають У дію речово-енергетичні процеси, контролюють їх; можуть збуджу­вати й скеровувати процеси, масштаби яких у багато разів більші за саму операцію.

У разі, якщо заходи безпосереднього інформаційного підриву є інструментом політичної розшдки, їх мета також має політичний ха­рактер. Отже, СІО та АІА передбачають спричинення шкоди життєво важливим інтересам у політичній, економічній, науково-технічній, соціальній чи будь-якій іншій суспільній сфері життя держави- противника та на цій основі здійснення вигідного впливу для отри­мання переваг у тій чи іншій галузі.

Розглянемо тепер, в яких конкретних формах здійснюється де­структивний вплив у процесі ІПП і які прийоми та методи при цьому застосовуються.

Можна виділити такі основні методи СІО та АІА. які використо­вуються відповідними структурами для здійснення прихованого ви­гідного впливу:

1. Дезінформування.

2. Пропаганда.

3. Диверсифікація громадської думки.

4. Психологічний тиск.

5. Поширення чуток.

Дезінформування — метод СІО та АІА, який передбачає обман чи уведення об’єкта спрямувань в оману щодо справжності намірів для спонукання його до запрограмованих суб’єктом СІО та АІА дій.

Історичний досвід свідчить, що є різні методи проведення заходів із дезінформування, кожен із яких має власні позитивні та негатив­ні риси. Конкретний вибір того чи іншого методу безпосередньо за­лежить від оперативної обстановки на конкретній ділянці діяльності спецслужбн, завдань, які перед нею поставлені, тощо. Найчастіше у світовій практиці застосовуються такі форми дезінформування:

• тенденційне викладення фактів — форма дезінформування, яка полягає в упередженому висвітленні фактів або іншої інформа­ції щодо подій за допомогою спеціально підібраних правдивих даних. Як правило, за допомогою цього методу об’єкту спряму­вань доводиться дозовано, до постійно зростаючого напруження спеціально сформована інформація; таке напружене становище об єкта підтримується шляхом постійного «підкидання» нових порцій суворо обмежених і дозованих даних у середовище ін­формаційного дефіциту;

дезінформування • від зворотного» відбувається шляхом надан­ня правдивих відомостей у перекрученому вигляді чи в такій ситуації, коли вони сприймаються об’єктом спрямувань як не­правдиві. Внаслідок застосування подібних заходів виникає ситуація, коли об єкт знає правдиву інформацію про наміри чи

конкретні дії протилежної сторони, але сприймає її неадекват­но, не готовий протистояти негативному впливу;

• термінологічне «мінування» полягає у викривленні первинної правильної суті принципово важливих, базових термінів і тлу­мачень загальносвітоглядного та оперативно-прикладного ха­рактеру;

• «сіре» дезінформування передбачає використання синтезу прав­дивої інформації з дезінформацією;

• «чорне» дезінформування передбачає використання переважно неправдивої інформації.

В узагальненому вигляді акції дезінформування можуть прово­дитися шляхом створення видимості випадкового витоку закритої інформації, успіхів розвідки іноземних партнерів, використання за­собів масової інформації, включаючи власні інформаційні агентства, теле-, радіокомпанії, друковані видання та окремих «кишенькових» журналістів.

Пропаганда — поширення різних політичних, філософських, на­укових, художніх, інших мистецьких ідей з метою їх упровадження у громадську думку та активізацію, тим самим використання цих ідей у масовій практичній діяльності населення. Водночас до пропаганди належать повідомлення, які поширюються для здійснення вигідного впливу на громадську думку, провокування запрограмованих емоцій та зміни ставлення або поводження певної групи людей у напрямку, безпосередньо чи опосередковано вигідному організаторам.

Форми проведення пропаганди:

• пропаганда способу життя (соціологічна) — натуральний показ досягнень, переваг, перспектив тощо конкретної держави;

• використання ЗМІ та друкованих наукових і художніх видань;

• коректування існуючих думок, а не формулювання та створен­ня нових.

Диверсифікація громадської думкн — розпорошення уваги прав­лячої еліти держави на різні штучно акцентовані проблеми і відво­лікання тим самим від вирішення нагальних першочергових завдань суспільно-політичного та економічного розвитку для нормального Функціонування суспільства і держави.

Форми диверсифікації громадської думки:

• Дестабілізація обстановки в державі чи окремих її регіонах;

активізація кампанії проти політичного курсу правлячої еліти Держави та окремих її лідерів різними міжнародними устано­вами

; _а

• ініціювання антидемпінгових компаній та іншого роду скан­дальних судових процесів, застосування міжнародних санкцій з інших причин.

Психологічний тиск — вплив на психіку людини шляхом заля­кування, погроз із метою спонукання до певної запланованої моделі поведінки.

Форми психологічного тиску:

• доведення до об’єкта відомостей про реальні чи неіснуючі загро­зи та небезпеки;

• прогнози щодо репресій, переслідувань, убивств тощо;

• шантажування;

• здійснення вибухів, підпалів, масових отруєнь, захоплення за­ручників, інші терористичні акції.

Поширення чуток — діяльність щодо поширення різної інформа­ції (переважно неправдивої) серед широких верств населення здебіль­шого неофіційними каналами з метою дезорганізації суспільства та держави або ж їх окремих установ чи організацій.

За одним із визначень, чутки — це циркулююча форма комуніка­ції, за допомогою якої люди, які перебувають у неоднозначній ситуації, об’єднуються, утворюючи зрозумілу їм інтерпретацію цієї ситуації, спільно використовуючи при цьому власні інтелектуальні можливості.

Чутки можна класифікувати за трьома параметрами: експресив­ному (емоційні стани, виражені в змісті чутки і відповідні типи емо­ційних реакцій), інформаційному (ступінь вірогідності сюжету чут­ки) і за ступенем впливу на психіку людей.

За експресивною характеристикою виділяються чутки-бажання, чутки-залякування й агресивні чутки.

1. Чутки-бажання. Поширювана інформація має на меті викли­кати розчарування з приводу нездійснених очікувань і демораліза­цію об’єкта впливу.

2. Чутки-залякування. Під час їхнього поширення за допомогою інформації в особистості ініціюється стан тривоги, непевності. Це мо­жуть бути чутки про смертельну суперзброю, якою володіє супротив­ник (тобто сторона, яка поширює чутки), чутки про недостачу продо­вольства, зараження місцевості, питної води й т. ін.

3. Роз'єднувальні агресивні чутки. Розповсюджувана інформація має на меті внести розлад у суспільство, порушити соціальні зв’язки.

За інформаційною характеристикою чутки поділяються: абсо­лютно недостовірні, недостовірні, недостовірні з елементами правдо­подібності, правдоподібні чутки.

17

6Чутки за своєю характеристикою є самопоширюваними. їх при­рода базується на інформації, яку важко втримати. Особа обов’язково мас розповісти про почуте комусь іншому. Достатньо створити відпо­відну чутку і запустити її в обіг у потрібному місці у слушний час. ♦Людський гомін» зробить решту. Позитивний чинник використан­ня даної форми СЮ полягає ще й у тому, що майже немає ефективних засобів протидії чуткам. На офіційному рівні зупинити їх нереально: офіційні заходи протидії викликають зовсім протилежний ефект. Для людей, яких безпосередньо цікавлять ці чутки, це є підтвердженням правдивості останніх. Чим численніші намагання їх спростувати, тим більшою стає впевненість у їх достовірності. Єдиний можливий спосіб подолання ефективності чуток — цілковите їх ігнорування. Як правило, через деякий час напруження спадає, зайва активність в обговоренні вже неактуальних новин згасає, інтерес до порушеної в чутках проблеми зникає. Поява нових проблем повністю нейтралізує можливі небезпечні наслідки дезорганізації суспільства та держави.

Перераховані вище форми й методи, умови їх застосування на певному проміжку часу і території, завдання, які мають бути досяг­нуті під час їх застосування, зумовлюють використання відповідних сил і засобів, необхідних специфічних заходів безпосереднього підри­ву чи надання прихованого вигідного впливу. Доцільно підкреслити,- що всі таємні підготовчі дії та акції такого роду використовуються в політичній розвідці для створення необхідних умов проведення дер­жавної політики щодо тієї чи іншої держави, міжнародної структури або внутрішніх опозиційних сил. А отже, якщо розвідка піднята до такого високого рівня, то можуть бути залучені як прикриття («під- дахові структури») майже всі державні ресурси, включаючи нерозвід- увальні державні органи та заклади, неурядові організації, міжнарод­ні структури (доброчинні й благодійні фонди, громадські організації різноманітної спрямованості), підконтрольні суб’єкту розвідувальної діяльності.

Сили та засоби проведення ІПП. Аналіз історичного досвіду ІПП свідчить, що в різні часи до здійснення ІВ, СЮ та АІА залуча­лися сили, різні за ступенем організації, відношенням до державно- УРядових структур. Слід зазначити, що спеціальні підрозділи ІПП входили до складу державних органів сторін протистояння лише під час Першої світової війни. Подальший досвід організації ІПП пока­зав, що сили, які залучаються до створення сприятливих умов реалі­зації політичних і військових заходів у межах державної зовнішньо

їполітики, можуть належати як до спеціально створених підрозділів спеціальних установ та організацій, так і до таких, що не мають у сво­їх основних функціональних обов’язках виконання завдань підрив­ного характеру.

Прикладом першої категорії можуть слугувати спеціальні під­розділи психологічної війни армії США (групи та окремі батальйони психологічної боротьби). На озброєнні зазначених підрозділів сил спеціальних операцій знаходяться пересувні теле- та радіоцентри, друкарні, устаткування для проведення усних агітаційних програм для особового складу і населення іноземної держави, відповідні тех­нічні засоби: так звані «агітаційні» снаряди, бомби, повітряні кулі тощо, за допомогою яких на територію противника закидаються та розсіваються спеціальні пропагандистські друковані матеріали (лис­тівки, газети, брошури тощо).

Наявність таких засобів дає змогу зазначеним підрозділам за ко­роткий проміжок часу налагодити цілеспрямовану роботу щодо здій­снення вигідного ідеологічного і психологічного впливу на проти­вника на визначених театрах воєнних дій під час проведення різних спеціальних чи безпосередньо військових операцій збройними силами США. Прикладами оперативної діяльності підрозділів спеціального призначення США можуть слугувати події періоду холодної війни на­вколо СРСР (1945-1991), НДР (1953-1954) Угорщини (1956), Чехос- ловаччини (1968), Польщі (1968, 1980-1982), Румунії (1985-1990), що розгорталися за сценаріями керівництва Сполучених Штатів Аме­рики з метою повалення комуністичних режимів.

Доцільно зазначити, що останнім часом спостерігається щораз більша активність неурядових структур, також залучених до здій­снення вигідного ІПВ з метою створення сприятливих політико- ідеологічних умов у державі — об’єкті впливу.

До зазначених організацій та установ також належать різноманіт­ні місіонерські релігійні структури, які нав’язують чужі для нашого народу культи, вірування і віровчення, нерідко навіть протиправним шляхом з використанням методик та технологій нейропсихічного програмування, гіпнозу, із застосуванням наркотичних і психотроп­них речовин, які пригнічують волю людини.

Активно діють також організації та особи, які беруть участь у гу­манітарних програмах співпраці між державами: культурні та осві­тянські центри, асоціації, фонди тощо. Під виглядом просвітницьких акцій вони займаються ідеологічною обробкою, агітацією та пропа- 17

8гандою свого способу життя як єдино правильного, поширюють чут­ки щодо неможливості позитивних зрушень у державі без докорінних змін соціально-політичного ладу тощо. Як правило, координацією подібної діяльності зазначених організацій та установ займаються культурно-гуманітарні, науково-технічні відділи при посольствах і консульствах іноземних держав та інших дипломатичних представ­ництв міжнародних організацій.