Історія інформаційно-психологічного протиборства

2.1. Становлення і розвиток інформаційно- психологічного протиборства 2.1.1. Інформаційно-психологічне протиборство у Стародавньому Світі та епоху Середньовіччя

Люди ще в старовину усвідомили необхідність впливати на психі­ку воїнів під час збройних зіткнень. Найбільш рання з відомих форм впливу на супротивника - це не використання бойових засобів, а за­лякування ворога своєю (іноді показною) бойовою могутністю з метою підриву психологічного стану противника. Біблійна легенда розпо­відає про Гедеона, який з метою перемоги над більш чисельним вій­ськом удавався до різних хитрощів. Одного разу він із трьомастами воїнів підійшов до табору противника і за допомогою труб, глечиків, світильників та криків так залякав вороже військо, що воно розгуби­лося, запанікувало і солдати почали нападати один на одного.

У Стародавньому Китаї декілька тисяч років тому було система­тизовано стратегії, які застосовувалися в політиці та військовій діяль­ності. Вони в сучасній літературі отримали назву «стратагеми» (від гр. strategema, що означало військові хитрощі). Кожна стратагема, виражена у певному лаконічному висловлюванні («На сході шуміти, на заході наступати», «Прикрасити сухі дерева штучними квітами»), насправді є схемою опосередкованого способу впливу, неявного мані­пулювання чужою поведінкою. Застосовуючи її, можна було ввести противника в оману, тобто дезінформувати стосовно власних намірів,

18

8планів та дій, і тим самим добитися переваги над ннм, досягти успіху з мінімальними втратами.

У військовій історії є велика кількість засвідчених сучасниками прикладів щодо прагнення вплинути на моральний дух супротив­ника. Стали хрестоматійними слова «Трактату про військове мис­тецтво*, в якому Сунь-Цзи узагальнив досвід, накопичений у сфері придушення морального духу армії для полегшення перемоги над во­рогом. Він вчив:

1. Знищуйте все хороше, що є в країні вашого противника.

2. Утягуйте впливових представників вашого противника в зло­чинні підприємства.

3. Підривайте їхній престиж і виставляйте в потрібний момент на ганьбу громадськості.

4. Використовуйте допомогу найбільш підлих і мерзенних людей.

5. Розпалюйте сварки й зіткнення серед громадян ворожої країни.

6. Підбурюйте молодь проти старих.

7. Заважайте всіма способами діяльності урядів.

8. Перешкоджайте всіма способами оснащенню, забезпеченню і наведенню порядку в збройних силах.

9. Сковуйте волю воїнів противника безглуздими піснями і музи­кою.

10. Знецінюйте волю, традиції й богів ваших ворогів.

11. Посилайте жінок легкої поведінки для того, щоб доповнити справу розкладання.

12. Будьте щедрі на пропозиції й подарунки для купівлі інформа­ції й спільників.

13. Узагалі не заощаджуйте ні на грошах, ні на обіцянках, тому що вони приносять багаті дивіденди.

Одним із найважливіших методів психологічного впливу, на дум­ку Сунь-Цзи, є дезінформація. Він писав: «Війна - це шлях омани. Тому, якщо ти можеш що-небудь, показуй противнику, що не можеш; якщо ти користуєшся чнм-небудь, показуй йому, нібито ти цим не ко­ристуєшся; хоч ти й близько від нього, показуй, нібито ти далеко; хоч тий далеко від нього, показуй, що ти близько...».

У книзі китайського історика та письменника Ло Гуань Чжуна ♦Троецарствие» наведено текст документа, написаного близько 200 Року і знаного в історіографії як «Прокламація 200 року н. е.»: «Цао Цао і його однодумці, спонукувані почуттям великого обов’язку, по­відомляють усій Піднебесній: лиходій Дун Чжо вчиняє злочин проти

189

Неба і губить землю. Він убив імператора та розоряє державу, ослав­ляє палац і мучить народ. Лютий і нелюдяний, він винний у багатьох підлих вчинках. Нині ми одержали секретний наказ нинішнього ім­ператора збирати військо. Клянемося, що очистимо імперію і знищи­мо розбійників. Ми надіємося на те, що ви теж піднімете військо, щоб разом з нами вилити свій справедливий гнів, підтримати імператора і врятувати народ. Виступайте негайно, як тільки одержите цей за­клик*.

Розглядаючи цей документ з точки зору сучасної методології пси­хологічної боротьби, бачимо, що у ньому:

1. дано характеристику ворога;

2. є звернення до звичайних людей як до найкращих представни­ків;

3. яскраво виражено симпатію до простих людей;

4. акцентується увага на підтримці правителя;

5. позитивно оцінюється сила та моральний дух власного вій­ська;

6. народ закликається до єдності дій та попереджається про від­повідальність за незаконні дії;

7. практичні поради і заклики пов’язуються з віросповіданням населення.

У провенні ІПП широко використовувався метод дезінформуван­ня. Про це свідчать події 1312 р. до н. е. Хетаму вдалося за допомогою неправдивої інформації ввести в оману військо єгиптян на чолі з фа­раоном Рамзесом II і в бою під фортецею Кадеш завдати йому неспо­діваного удару.

Іншнм класиком дезінформування старовинної Греції можна вважати стратега й царя спартанців Лісандра. Він удвічі збільшив платню гребцям на власних кораблях, а афінянам оголосив, що вони отримають таку саму платню, якщо перейдуть до нього на службу. Афінські матроси-найманці стали масово бігти до нього. За короткий час афінський флот залишився майже без гребців, за рахунок чого спартанцям вдалося завоювати перевагу на морі без битв. Саме Лі- сандру належить знамените висловлювання: «Де не придатна шкіра лева, там треба підшити лисячу,» — тобто там, де не допомагає сила, треба використовувати хитрість.

Перед походом на Грецію перський воєначальник Ксеркс свідомо вдався до дезінформування для досягнення максимального емоційно­го впливу шляхом створення художнього образу. Він розпустив чутку 190про численність перського війська У ВИГЛЯДІ легенди про те, ЩО ЯКЩО всі перські воїни одночасно випустять стріли в повітря, то вони за­тьмарять світло сонця.

До цього періоду належать також свідчення істориків, що дійшли до иас в описах, про найбільш ранні випадки використання письмової мови з метою інформаційно-психологічного впливу (ІПВ), спрямова­ного на розпалення суперечностей у таборі супротивника. Датуючи цей випадок 480 р. до н. е., грецький історик Геродот пише: «Феміс- токл вирушив до джерела питної води й висік на камені напис, який прочитали іонійці, які прибули наступного дня в Артемісій. Напис гласить: «Іонійці, ви вчиняєте гріх проти своїх батьків, допомагаючи поневолити Грецію! Тому краще переходьте до нас. Якщо не зможете зробити цього, то відведіть свої війська з поля бою й умовте карій- ців відійти також. Але якщо ні те, ні інше вам не вдасться й ви зму­шені будете виступити на полі бою, то боріться тільки для вигляду, пам’ятаючи, що ви походите від нас і ворожість варварів до нас бере початок від їхньої ворожості до вас*.

Цікаво, що сам Геродот писав про подвійний ефект зазначено­го «пропагандистського» заходу: врешті-решт або ж іонійці зра­дять Ксеркса і перейдуть до еллінів, або ж, якщо цього не станеться, Ксеркс, дізнавшись про наявність подібних закликів, поставить під сумнів вірність іонійців справі приборкання непокірних еллінських міст, а відтак, не покладатиметься на них у вирішальних сутичках, чим значно зменшить міць власного війська.

На період греко-перських воєн припадає і згадка про спроби ви­користання театру з метою політичної пропаганди, а також протидії Цьому з боку політичних опонентів. На політико-пропагандистське забезпечення діяльності тієї чи іншої політичної групи значною мі­рою було орієнтовано художню літературу й ораторське мистецтво стародавньої Еллади. Драматичні твори Софокла, Фемістокла (до Речі, саме останньому приписують авторство наведених вище закли­ків до іонійців) сприяли процесу етноконсолідації між грецькими полісами перед спільною загрозою поневолення перськими полчища­ми, що насувалися зі Сходу. Із «східним питанням» пов’язане і за­лучення до арсеналу пропаганди та психологічної війни ораторського мистецтва. Метою відомих публічних промов Демосфена, так званих філіппік, було викриття перед грецьким світом загрози тиранічного панування, зумовленої амбіціями Македонської династії. Представ­ник протилежного табору - афінянин Ісократ - шліфував свій талант промовця, агітуючи якраз за Філіпа. Ці два імені стали своєрідними символами започаткованої в Греції науки риторики. Формулювання теоретичних положень риторики мало величезне значення для розви­тку теорії пропаганди.

В історичних записках Плутарха можемо знайти ще один приклад тогочасних психологічних операцій (ПсО). Олександр Македонський під час походу на Індію (у 326 р. до н. е.) майже вичерпав морально- бойові можливості своїх військ. З метою недопущення погоні підчас відходу він наказав виготовити зразки зброї (списи, мечі, стріли, луки), амуніції (одяг, взуття), що втричі перевищували нормальний розмір та розкидати їх на місці табору на березі Інду - нібито все це було забуто випадково. Коли зброя та одяг були зібрані й передані царю індусів Таксилу його розвідниками, які тільки здалека здійсню­вали спостереження за македонським військом, то цар відмовився від переслідувань, вважаючи, що в Олександра всі воїни - велетні.

Таким чином стародавній період воєн обумовив формування ІПВ на морально-пснхологічний стан військ противника. У цей час широкого розповсюдження набули такі способи ІПВ: залякування своєю могутністю: використання письмових джерел; використання найбільш очевидних суперечностей у таборі супротивника й розкол його союзників. У цей період війни починають поділятися на такі, що проводяться бойовими і не бойовими способами. Іншими словами, свідоме застосування слова з метою зниження бойових можливостей противника через ІПВ розпочалось на одній із найбільш ранніх стадій розвитку військового мистецтва.

Основні напрями та форми ІПП, які склались у війнах стародав­ніх держав, зазнали подальшого розвитку в епоху Середньовіччя. Значний внесок у справу засвоєння спадщини, залишеної античним світом, а також китайськими й індійськими теоретиками старо­давності зробили араби часів Халіфату й татаро-монголи. Особливо останні розвинули деякі форми впливу на моральний стан своїх про­тивників.

Існує думка, що Чингісхан зміг здійснити свої завоювання за допомогою незліченних орд татарської кінноти. Однак дослідження свідчать, що територія внутрішньої Азії була малонаселеною і татаро- монгольське військо не могло мати чисельної переваги над противни­ком, що жив на великих густонаселених територіях, які межували з Монголією. Чингісхан здобував перемоги, у першу чергу, завдяки великій рухливості військ, добре налагодженій розвідці й широкому застосуванню ІПВ

.Найчастіше монголами застосовувалося поширення чуток про продажність урядових чиновників, про зраду полководців, про не­здатність правителів протистояти непереможному монгольському війську. З одного боку, у цих чутках була чимала доля правди, з іншо­го, якщо противник виявляв готовність до співробітництва і володів будь-якими технічними навичками, що були корисними для велико­го каганату, то до нього ставилися досить прихильно.

Чернець Плано Карпіні в 1245 році їздив від папи Інокентія IV у Монголію. У своєму творі («звіті») він дає опис військових звичаїв монголів. Зокрема, він зазначає: «У війнах вони досить хитрі... Коли ж вони бажають стати до бою, то розташовують усі війська так, як вони повинні битися. Вожді або начальники війська не вступають у бій, але стоять віддалік проти війська ворогів і мають поруч із собою на конях отроків та жінок. Іноді татаро-монголи виготовляють мане­кени людей і саджають їх на коней; це вони роблять з метою введен­ня противника в оману. Перед себе вони посилають загін полонених і представників іншнх народів, що поміж ннх; з ними можуть бути й татари. Інші загони більш хоробрих людей татаро-монголи відправ­ляють далеко праворуч і ліворуч, щоб їх не бачив противник, і в та­кий спосіб оточують противників і замикають у кільце; і потім вони починають наступ з усіх боків. І хоча їх іноді мало, оточений проти­вник уявляє, що їх багато. А особливо буває таке тоді, коли вони ба­чать тих, що знаходяться при вожді або керівнику війська: отроків, жінок, коней і фігури людей, яких вважають за воїнів, і внаслідок цього противника опановує страх і паніка».

Пропаганда, що породжувала песимістичні настрої в таборі про­тивника, була доведена монголами до великої досконалості. Так, під час більш ніж 30-літнього походу в Південний Китай (1234-1271) монголам, що зіштовхнулися з величезною армією держави Сун, уда­лося деморалізувати її шляхом поширення чуток про зраду уряду, і, Щоб підтвердити чутки фактами, монголи через свою агентуру дійсно підкупили одного високопоставленого чиновника й самі ж допомогли викрити його.

Цей випадок негативного ІПВ татаро-монголів на війська проти­вника і підриву морального стану населення за допомогою прийомів пропаганди, під час ведення якої джерело сховане або фальсифіковане, сьогодні називають маскувальними пропагандистськими матеріалами. Цей прийом у психологічній війні відомий сьогодні як чорна пропаган­да. Розбивши угорців та їхніх союзників на р. Шайо в березні 1241 р.,

19

3монголи серед захоплених трофеїв знайшли королівську печатку. За наказом Батия грамотні полонені від імені короля Білі написали угор­ською мовою указ, копії якого, скріплені королівською печаткою, були розіслані в різні кінці ще не завойованої цілком країни.

Великий поштовх подальшому розвитку пропаганди серед проти­вників дала перша загальноєвропейська війна, що ввійшла в історію під назвою Тридцятирічної війни (1618-1648). Для досягнення своїх військово-політичних цілей сторони (габсбурзький блок під прапором католицизму і антигабсбурзька коаліція, що виступала на захист про­тестантизму) інтенсивно використовували всі доступні їм засоби бойо­вого та психологічного впливу на війська противника й контрольоване ними цивільне населення. Досягнення граверного мистецтва дозволи­ли широко застосовувати ілюстровані листівки, що випускалися зна­чними для того часу тиражами. З друкованого верстата сходили перші «інформаційні* листівки, що сповіщали аудиторію про події.

Феодальний період, що закінчився з епохою антифеодальних се­лянських воєн, вніс в арсенал форм і способів ІПВ на противника ряд помітних нововведень. Головним з них була поява ідеологічних тем, які розпалювали серед об’єктів впливу майнові, релігійні й право­ві суперечності, що на практиці призводило до деморалізації військ противника й отримання прихильників серед населення ворожої країни. До кінця феодального періоду воєн усвідомлюється роль про­пагандистських матеріалів і важливість створення умов для їхньо­го поширення, чітко визначається аудиторія, на яку здійснюється інформаційно-психологічний вплив. Мовні засоби сталн широко до­повнюватися графічним оформленням, що робило зміст тексту зрозу­мілим і покращувало його запам’ятовування.

В інформаційно-психологічному забезпеченні війн часів Серед­ньовіччя певну роль відіграли релігійні ідеї. Особливо це виявилося в ході ідейно-пропагандистського забезпечення хрестових походів. Офіційно метою цих походів, організованих феодальними правите­лями Європи й освячених Папою Римським, було звільнення «Гро­бу Господнього» в Єрусалимі. Ця версія маскувала загарбницькі цілі світських і церковних правителів, їхнє прагнення заволодіти леген­дарними багатствами Сходу.

Поряд зі стратегічною лінією церковної пропаганди, що подавала агресивні війни як священні, під час хрестових походів відпрацьову­валися прийоми, що згодом стали типовими для психологічної війни. До них можна віднести дискредитацію противника шляхом поширеи-

194 ня версії про його звірства, розпалювання суперечностей між держа­вами Сходу, відлучення від релігійної громади та прокляття, заборо­на поховання на громадському цвинтарі тощо.

У такому контексті вагомих результатів досягли єзуїти, які не тільки здійснювали систематизований моральний тиск на своїх проти­вників. але й вперше започаткували використання листівок, лозунгів та організували фахову підготовку членів ордену, яким доручалася справа дискредитації противника у воєнні та мирні часи. У ХІУ-ХУІІ століттях в ордену єзуїтів, який контролював політику майже всіх урядів Європи та налічував близько 300 тисяч активних членів (усе населення Європи на той час не перевищувало 25 млн осіб), існувала структура так званих «рад за чистоту релігії та боротьбу з єретизмом».

Не менш активно використовували канони релігії й мусульман­ські завойовники, що тримали своїх підданих у стані перманентної •священної війни» (джихад, газават), під час якої догми непримирен­ності до іновірства уживались з тактичними хитрощами. Тим, кого прагнули навернути до мусульманства, обіцяли різні привілеї, зокре­ма звільнення від податків або рабства.

Таким чином ІПП бере початок ще з часів виникнення людства. Значною мірою він використовувався під час організації й ведення збройної боротьби. За цей час набули поширення: дезінформація, по­ширення чуток, використання друкованої пропаганди та ін.

Свідоме застосування слова з метою зниження бойових можли­востей противника шляхом пропагандистської діяльності почалось на одній з перших стадій розвитку військового мистецтва. Уже в ра­бовласницький період завдання війни починають поділятися на за­вдання, що виконуються бойовими і не бойовими (пропагандистськи­ми й психологічними) способами.

Разом з тим технічні можливості щодо ведення пропаганди серед населення і військ противника у стародавні часи були незначні. Вони зводилися переважно до виставляння на шляху проходження військ страхітливих знаків, написів на каменях, деревах і будовах, поши­рення чуток. У пізніший час з’явилися так звані «підкидні листи». У міру удосконалення видавничої справи стали використовуватися Друкарські засоби пропаганди. Але поки солдати й населення були безграмотні, ці засоби не відігравали помітної ролі в інформаційно- психологічному протиборстві.

Своєрідним історичним рубежем для появн масової пропаганди ^сеР^еД противників і союзників стала французька революція кінця

195

XVIII ст., рубежем. З цього часу пропаганда серед військ та населення противника стала набувати свого сучасного вигляду, почалося бурх- ливе вдосконалення її форм і методів.

Починаючи з XIII ст., пропаганда ділиться на «білу» й «чорну», під час ведення якої дійсне джерело приховане або фальсифіковане. На початку XIX ст. з’являється листівка-перепустка - документ, що об’єднав у собі пропагандистський текст і юридичні гарантії для того, хто здається в полон. У цей же період починає застосовуватися зво­ротний відпуск військовополонених.