2. Ведення пропаганди сша, Англією та Японією в роки Другої світової війни

США в роки Другої світової війни почали активно здійснювати пропаганду на війська та населення противника тільки з січня 1942 р

.(у війну вони вступили 7 грудня 1941 р.). На першому етапі Америка не могла істотно вплинути на морально-психологічний стан ворога, особливо це стосувалося японців. Причинами цього булн примітив­ність матеріалів інформаційно-психологічного впливу, недостатньо повні знання і неурахування національно-психологічних особливос­тей противника; недостатня підготовка відповідних фахівців і скеп­тичне ставлення до психологічної війни (ПсВ) частини військового керівництва США.

Основна оперативна робота з організації ПсВ у сухопутних вій­ськах проходила на фронтовому рівні, де були створені відділи пси­хологічної війни. Найбільший з них був сформований за наказом генерала Д. Ейзенхауера в листопаді 1942 р. в Північній Африці, при штабі союзних військ, і потім, у 1944 році, був розширений і перейменований в управління ПсВ при Верховному головнокоман­дуванні союзних експедиційних сил. Це управління визначало пси­хологічну війну як «розповсюдження пропагандистських матеріа­лів, призначених для деморалізації ворога і придушення його волі до опору, а також для підвищення морального духу союзників». Во­сени 1942 р. була розроблена перша настанова щодо ведення психо­логічної війни.

Перелом у поглядах і ставленні американського військового ке­рівництва до пропаганди відбувся в травні 1943 р. під час кампанії із захоплення Тунісу. До цього моменту апарат військових пропа­гандистів експедиційного корпусу союзників у Північній Африці на­лічував 4,6 тис. чол. За останні 10 днів африканської кампанії вони підготували і розповсюдили 9,5 млн листівок, що значною мірою сприяло деморалізації угруповання військ під командуванням ні­мецького генерала Фон Арніма. Кількість прихильників використан­ня методів ІПВ серед американського командування зросло ще біль­ше, коли стало відомо, що безпосередньо перед завоюванням Тунісу листівки-перепустки союзників стали товаром, який мав чималий попит у солдатів-італійців. За одну таку листівку вони охоче платили 600 франків.

Загалом на Європейському театрі бойових дій американці розпо­всюдили 8 млрд листівок. Після закінчення війни американські екс­перти підрахували, що вартість листівок, підготовлених за п’ять ро­ків війни в перерахунку на одного жителя, становила приблизно одну рейхсмарку, що не йде в жодне порівняння із загальними колосаль­ними витратами на війну. Після цього практичні американці стели завзятими прихильниками психологічної війни.

22

6Розгортання американцями психологічної війни проти Японії розпочалось навесні 1945 р., коли окреслились суттєві успіхи ВМС США иа Тихоокеанському театрі воєнних дій. За даними американ­ської розвідки, в самій Японії створювалась така політична ситуація, результатом якої могла стати згода її правлячих сил на беззастереж­ну капітуляцію США. Враховуючи ці обставини, спеціалісти психо­логічної війни з відділу ОР-16-У розробили секретний стратегічний план, основний зміст якого зводився до здійснення тиску як військо­вими, так і політичними засобами на японське керівництво з метою примусити його прийняти умови капітуляції без висадки десанту.

У розробленому на основі стратегічного задуму плані психологіч­ної війни № 1-45 завдання досягти мирним шляхом капітуляції Япо­нії було сформульоване у чотирьох пунктах:

1. Переконати керівництво противника у безнадійності подаль­шого опору.

2. Переконати вище командування, що альтернатива капітуляції - повне знищення збройних сил і пригноблення населення.

3. Пояснити переваги беззастережної капітуляції.

4. Створити суперечності, заворушення й опозицію серед тих вій­ськових керівників, хто залишався непохитним у своєму опорі цьому плану.

У цьому контексті великий інтерес представляє план американ­ських спецслужб (відпрацьований на початку 1945 року) з переорієн­тації свідомості населення Японії після її капітуляції (яка відбулась

2. вересня 1945 р.). У плані, який був затверджений, зазначались такі заходи «консолідуючої пропаганди»:

• випуск інформаційних бюлетенів про становище у країні і до­ведення їх змісту до широких верств населення;

• керівництво наявними службами суспільної інформації в Японії;

~ підготовка першої об’єктивної історії Японії;

~ організація та підтримка діяльності лояльних громадських ор­ганізацій, популяризація прогресивних національних тради­цій;

~ пропаганда демократичних перетворень у США і Великобрита­нії;

«чистка» органів правопорядку, створення громадської думки. Що осуджує воєнних злочинців, придушення небажаних мілі­таристських та анархістських рухів

• ;підготовка громадської думки до необхідності прийняття Японії у міжнародну економічну співдружність;

• підтримка різного роду діяльності, яка відвертає увагу японців від відродження колишніх порядків, включаючи популяриза­цію міжнародної їжі, розваг, професійну перепідготовку, ді. яльність лояльних угруповань, активну політичну участь у ма. сових і муніципальних заходах, створення профспілок, - усе це з метою запевнити японців у щирості намірів США і продемон­струвати права, які їм надаються, а також підготувати їх до по­літичної діяльності на більш високому демократичному рівні;

• вивчення громадських свобод і підготовка до остаточного пере­гляду репресивної поліцейської системи;

• соціально-психологічна підготовка до проведення промислових,

аграрних та інших економічних перетворень;

• створення належної психологічної обстановки для притягнення до відповідальності військових злочинців;

• доведення до японського народу істинного значення поразки і зобов’язань, які випливають з цього факту, щоб не допустити зустрічних звинувачень і реваншу;

• створення умов для вільної преси;

• припинення безладу, небажаних анархічно-політичних рухів;

• пропаганда проти мілітаризму й агресії;

• повне відновлення системи співробітництва;

• використання і пояснення існуючих демократичних ідей і тен­денцій в японській історії і культурі, приведення їх у відповід­ність з поняттями й ідеями американської демократії;

• поєднання, за можливістю, західних (християнських) і япон­ських етичних принципів або пом’якшення конфліктів, що ви­никають через їх відмінності;

• підготовка для прийняття Японії в сім’ю народів на рівній со­ціальній та економічній основі, за умови повного викорінення японських ідей мілітаризму, морської могутності й експансіо­нізму;

• відмова від існуючої в США концепції про японську расову № повноцінність і дискредитації пропаганди японської ідеї ствО' рення «сфери взаємного процвітання».-

Таким чином, американці першими, ще за воєнних часів, визна­чились у розробці форм консолідуючої пропаганди на теоретичному рівні, хоча надалі багато запозичили з практичного досвіду діяльною ті окупаційних радянських структур у Німеччині та Австрії.

Особливо інтенсивну діяльність з організації та проведення про­паганди розгорнув уряд Англії.

У кінці 1937 року, тобто за півтора року до початку Другої сві­тової війни, уряд Великобританії приступив до відтворення пропа­гандистського апарату на війська і населення противника. Спочатку пропагандою на противника як офіційний орган займалося міністер­ство інформації, з ним тісно співпрацювали ряд секретних відділів і служб. У липні 1940 р. за вказівкою прем’єр-міністра Черчілля всі секретні служби, що займалися питаннями підривної пропаганди, були об’єднанні, й на їх основі був сформований відділ «Спеціальних операцій».

Основу пропагандистських зусиль Великобританії у Другій сві­товій війні становили принципи, розроблені під час Першої світової війни. Вони зводилися, в основному, до наступного:

1. Перш ніж починати пропагандистську діяльність, необхідно розробити принципи здійснення впливу на особовий склад військ і населення противника.

2. Достовірність джерела інформації і самої інформації є необхід­ною умовою успіху будь-якої спроби чинити вплив на противника.

3. Необхідність формулювання прийнятної мети війни, яка б не просто констатувала викорінення націонал-соціалізму, а й показува­ла шляхи досягнення і збереження миру.

4. Чітке розмежування офіційної урядової пропаганди і пропа­ганди, що ведеться від імені різних організацій, у тому числі тих, що випускають інформаційно-пропагандистські матеріали.

5. Ретельна координація змісту пропагандистських матеріалів та інформації, розрахованої на противника, аби уникнути суперечливих висловлювань.

Основними засобами пропаганди в Англії в цей період були радіо ^та Друковані видання. Особливо високий професійний рівень мали передачі лондонського радіо, трансльовані для зарубіжної аудиторії. Вже у 1939 р. радіостанція Бі-Бі-Сі мала досить широку аудиторію слухачів у Німеччині. Не дивно, що гітлерівська служба безпеки пе- реслідувала, в першу чергу, за прослуховування лондонського радіо, яке вважалося найбільш небезпечним з точки зору підриву націонал- соціалістичного духу.

Британські фахівці психологічної війни головну увагу зосеред­жували на прямому психологічному впливі на поведінку населення і особового складу військ противника. Так, наприклад, з метою безпо- ^сеРеднього впливу на бойову потужність гітлерівських ВПС німець

-ка служба Бі-Бі-Сі повідомляла про випадки дезертирства німецьких льотчиків на своїх же літаках до Англії, при цьому згадувались пріа. вища льотчиків, збитих під час повітряних нальотів. Офіцери англій. ської пропаганди розраховували, що ці повідомлення не залишаться поза увагою командування гітлерівських ВПС, яке одержувало що. денні зведення радіоповідомлень англійського радіо. Ця пропагал- дистська акція проводилась не з метою спонукати німецьких льот­чиків до дезертирства, а спровокувати командування до проведення спільно з гестапо чисток серед особового складу, посіяти недовіру між льотчиками, вплинувши таким чином на моральний дух і боєздат­ність гітлерівських авіаз’єднань.

Розповсюджувати листівки Англія почала майже одразу: через 12 год після оголошення війни Німеччині перші 6 млн англійських листівок були скинуті з літаків над німецькими містами.

Листівки, призначені для розповсюдження в Німеччині, на тери­торії Англії були закритою продукцією і мали гриф «таємно». Навіть слово «листівка», у тому числі й серед льотчиків, було заборонене і не вживалося. Замість нього використовувалося кодове слово «Кіскеїі, а польоти літаків для розповсюдження листівок називалися розвід­увальними. Пропаганда на противника завжди розглядалася країна­ми, які її вели, як державна таємниця.

Пропагандистський вплив на противника був найдешевшим за­собом впливу. Так, за період Другої світової війни з території Англії над Західною Європою було поширено 6,5 млрд листівок на 29 мовах. Загальна чисельність населення країн Західної Європи складала ні той час близько 200 млн осіб, тобто в середньому по 32,5 листівки на людину. Вартість видання однієї листівки в перерахунку на німецькі рейхсмарки становила в середньому 0,0025 ІІМ.

Поглибленого вивчення і узагальнення потребує організація та здійснення інформаційно-психологічного впливу Японією.

До арсеналу ІПВ Японії слід віднести комплекс заходів щодо фор­мування як серед військовослужбовців, так і серед всього японського народу культу «камікадзе». Не маючи військової переваги над амерн- канцями, відтягуючи неминучу поразку, японці намагалися заляка­ти противника атаками смертників.

Найбільшої уваги японці приділяли питанням консолідуючої про- паганди, називаючи їі «політичною війною», яку, за їхньою оціикоЮі

не можна доводити до того, щоб уряд окупованої країни погодився³¹ своєю долею, а промисловість давала задовільні результати»- 23

0Японці повністю контролювали економіку окупованих країн, друкували гроші без найменшого покриття, здійснювали конфіска- ційну політику стосовно неяпонських економічних структур, ДОВО­ДЯЧИ їх до банкрутства, а потім викуповували засоби виробництва за безцінь. Японські окупанти обмежували комунікації, застосовували терор, підвищували ціни на продукти, зачиняли шпиталі та школи, та все-таки мали підтримку і лояльне ставлення місцевого населення. Незважаючи на те, що мільйони бірманців за часи панування британ­ців були економічно заможнішими, більше значення для населення Бірми мали дозвіл на затвердження власного прапора, можливість міжнародного визнання уряду, свобода маневру «військово-морських сил Бірми » - катера, озброєного однією гарматою. Усі захоплені япон­цями радіостанції працювали, газети виходили максимальними ти­ражами і саме на японців працювали полонені американці, британці, австралійці, росіяни, корейці, китайці. Фіаско у психологічній війні японці потерпіли тільки внаслідок воєнної перемоги їх противника.

У такому контексті ядерне бомбардування Хіросіми та Нагасакі б і 8 серпня 1945 р. було психологічною атакою американців на стра­тегічному рівні - боротьбою за місце у світовій політиці повоєнного періоду, початком періоду демонстрації сили у «холодній війні*. Іс­торичні аналогії подібних дій для досягнення моральної переваги іс­нували раніше і відомі як «дипломатія канонерок».

Отже, аналіз ведення пропаганди США, Англією та Японією в роки Другої світової війни свідчить про те, що різні протиборчі сто­рони по-різному вирішували завдання психологічного впливу. Якщо США і Англія під час організації ІПВ свої основні зусилля зосеред­жували на вдосконаленні форм і способів пропаганди на війська та населення противника, то Японія формувала, головним чином, серед військовослужбовців своїх збройних силах стійкого захисника своєї Держави, образ камікадзе.

Найбільших успіхів в організації та веденні ІПВ на війська та на­селення противника досягли англійці. Саме вони перші серед анти­гітлерівської коаліції піднесли цей вид діяльності в ранг державної політики, скоординували її за метою, об’єктами і технологіями.

Основними формами ІПП були друкована і радіопропаганда

2. .Інформаційно-психологічне протиборство у роки «холодної війни» (1946—1991)

   1. Психологічні операції США у війнах і збройних конфліктах (1946-1991)

Найбільш масштабний в історії комплекс заходів ІПВ був здійсне­ний за часів «холодної війни». Як писав у 1946 р. один із «архітекто­рів» американської зовнішньої політики, директор ЦРУ (1953-1961) А. Ф. Даллес, «людський мозок, свідомість людей здатні змінювати­ся. Посіявши хаос, ми непомітно підмінимо їхні цінності на облуд­ні та змусимо їх вірити у фальшиві цінності. Як7 Ми знайдемо своїх однодумців, союзників у самій Росії, Україні, Білорусії, Прибалтиці, Закавказзі, Середній Азії і далі - скрізь».

Досвід психологічних операцій (ПсО), набутий США під час Дру­гої світової війни, був використаний для ІПВ на війська та населення противника в локальних війнах і збройних конфліктах. При цьому велика увага приділялася питанням підвищення готовності сил і за­собів ПсО, удосконаленню їх організаційно-штатної структури і так­тики дій, підвищенню рівня технічної оснащеності. На підставі при­йнятого у 1947 році «Закону про національну безпеку» 15 вересня 1948 р. була створена служба помічника міністра оборони для інфор мування громадськості.

У 1949 році була прийнята настанова ГМ-33-5 «Ведення операдііі психологічної війни». У цьому документі зазначалося, що найважли­вішим засобом ведення ПсО є пропаганда — як система заходів з поши­рення політичної інформації. Там само наводилася її класифікація за джерелом («біла», «сіра,» і «чорна») і змістом (політична і воєнна).

До початку війни у Кореї, у червні 1950 р., єдиним оперативним підрозділом ПсВ у СВ США був загін тактичної інформації, створений у 1947 р. у Форт-Райлі (штат Канзас). Восени 1950 р. загін був пере­творений на 1-шу роту гучномовлення та видання листівок, налрМ' лену до Кореї, де як підрозділ тактичної пропаганди 8-ї армії вона перебувала до кінця війни.

Перші випробування нових концепцій і поглядів на ведення пси­хологічної війни пройшли під час війни у Кореї (1950-1953), де аме­риканцям довелося долати не тільки рішучий збройний, а й активний 232 ідеологічний опір. На стратегічному рівні психологічне забезпечення застосування військ (сил) велося з метою приховати справжні причи­ни розв’язання війни: вторгнення прикривалось необхідністю вжити заходів у відповідь на «агресивні дії» з боку Північної Кореї. Крім того, насаджувалась думка, що дії американських збройних сил - це легітимна оборонна операція під егідою Організації Об’єднаних На­цій.

Для ведення психологічної війни у Кореї були переформовані апарат і структура відповідних підрозділів. При відділі психологіч­ної війни штабу збройних сил США на Далекому Сході була створена група радіомовлення і видання листівок, яка мала у складі штаб і три роти - штабну, репродукції і радіомовлення, завданням яких було вирішення стратегічних завдань. Для вирішення тактичних завдань була сформована рота гучномовних станцій і видання листівок. Крім того, восени 1950 р. зі Сполучених Штатів до Кореї був перекинутий тактичний загін.

Як свідчать матеріали і публікації з цієї проблематики, осно­вними формами ведення психологічної війни в Кореї були друкована пропаганда, усне мовлення і радіопропаганда. Меншою мірою вико­ристовувалася наочна агітація. 1-ша група радіомовлення і видання листівок щотижня випускала в середньому 20 млн листівок, а 1-ша рота гучномовних установок і видання листівок 8-ї армії - 3,5 млн. Тільки за перші три дні бойових дій американська сторона розповсю­дила 100 млн примірників.

Радіопропаганда велася як мобільними військовими радіостан­ціями, так і через цивільні передавачі. З цією метою використову­валося 19 радіостанцій у містах Сеул, Тегу, Пусан, Токіо. Програми радіомовлення займали більшедвох годин на добу. Усна пропаганда здійснювалася за допомогою гучномовців, які монтували на різнома­нітних бойових машинах, у тому числі на танках.

Війна у Кореї стала поштовхом для формування нової організації апарату психологічної війни США. Вперше до складу штатних сил і засобів американських ПсО були введені підрозділи, призначені для ведення стратегічної пропаганди.

Відповідно до затвердженої структури, при відділі психологіч­ної війни штабу ЗС США на Далекому Сході у липні 1951 р. у Форт- Райлі була створена 1-ша група радіомовлення та видання листівок, яка була призначена для ведення повномасштабної стратегічної про­паганди в інтересах безпосередньої підтримки воєнних операцій. Ця пропаганда ставила за мету вирішення довгострокових завдань та

233

була спрямована на особовий склад противника і населення в окупо­ваних ним районах. Технічні можливості 1-ї групи радіомовлення та видання листівок дозволяли випускати газети та листівки, оператив­но здійснювати маневр засобами і нарощувати можливості радіомов­лення. Група мала мережу радіостанцій, відомих під назвою «Голос об’єднаних націй», а також можливість випускати майже 200 млн листівок на тиждень, які розповсюджувалися авіацією та спеціально призначеними для цього артилерійськими засобами.

Надалі в міністерстві оборони був створений координаційний ко­мітет психологічної війни, який працював у тісній взаємодії з комі­тетом начальників штабів. Він пов’язував усі психологічні акції з во­єнними заходами, а також узгоджував психологічні акції ВПС, BMC і сухопутних військ.

У підлеглих міністерству оборони видах збройних сил - ВПС, BMC і СВ - були створені власні органи, призначені для ведення психологічної війни, зокрема для здійснення військової розвідки; політико-ідеологічної, моральної та психологічної обробки цивільно­го населення і населення окупованих районів; політико-ідеологічної, моральної і психологічної обробки солдат, сержантів і офіцерів ЗС США; здійснення диверсій та актів саботажу.

У 1953 році була створена і направлена в Корею рота для ведення роз’яснювальної роботи серед населення, яка поклала початок фор­муванню служби ЗС США по роботі з цивільним населенням.

Завдання розвідувальних органів ЗС США з ведення психоло­гічної війни полягали у визначенні об’єктів пропаганди, вербуванні агентів у збройних силах противника, зборі за їх допомогою розвід­увальної інформації, розповсюдженні чуток тощо. Під час виконан­ня цих завдань розвідувальні органи працювали у тісній взаємодії з управлінням психологічної війни. Аналогічним чином взаємодія здійснювалась у дивізіях і корпусах.

Практика використання підрозділів як стратегічної, так і тактич­ної пропаганди продемонструвала можливості ПсВ, що стало причиною створення у 1952 році Центру психологічної війни. У 1956 році центр ПсВ був перейменований у Центр спеціальних операцій. У 1957 році термін * психологічна війна» був замінений на «психологічні операції* як визнання того, що їх проведення не вимагає стану війни та що вони можуть бути спрямовані як на військовослужбовців, так і на цивільне населення.

Особливістю війни у Кореї є те, що вона, по суті, була першою «ідеологічною війною» Сполучених Штатів. У подібних конфліктах

234 успіх ведення психологічної війни є дуже актуальним. Фактично, обидві сторони, що воювали, боролись за перемогу своїх ідеологій.

Органи американської преси почали бити на сполох з приводу морального стану американських солдатів. Так, у 1952 році газета .Нью-Йорк Тайме» повідомила, що за перше півріччя війни у Кореї ізЗС США дезертувало 47 тис. осіб. Протягом наступних півтора року кількість дезертирів продовжувала триматись на рівні 18-20 тис. кожні шість місяців.

Крім того, війну в Кореї можна вважати однією з перших спроб проведення миротворчих операцій із залученням авторитету ООН в інтересах досягнення політичних, економічних, ідеологічних і воєн­них інтересів США.

У березні 1955 р. Міністерство оборони США ввело у дію доопра­цьовану настанову ГМ 33-5 «Ведення психологічної війни». Наста­нова містила офіційне тлумачення американської концепції психо­логічної війни: «Психологічна війна включає заходи, за допомогою яких передаються ідеї та інформація для здійснення впливу на свідо­мість, почуття і дії противника».

У1956 році управління психологічної війни, яке існувало під час війни у Кореї, було перейменоване на управління спеціальних мето­дів війнн. Це стало початком формування нових особливостей аме­риканського ІПВ, суттєвої зміни теоретичних поглядів на ведення психологічної війни загалом. Розширились функції підривної діяль­ності, пропагандистські прийоми впливу доповнювалися диверсійно- терористичними операціями, шпигунством, заходами спеціально ор­ганізованих груп у тилу противника.

І Таким чином в американському ІПВ почали з’являтися нові, не- ’РЧШційні форми та методи, які надавали йому більш всеохоплюю- ^,ого> глобального характеру.

На думку одного із провідних спеціалістів апарату міністерства оборони СШ А, який займався проведенням психологічних і спеціаль-

операцій у Південно-Східній Азії у 1953—1973 роках. А. Педдока, Апробування концепції спеціальних методів вшни стосується періоду ві­киуВ’єтнамі.

Під час війни у В’єтнамі в американській армії були створені нові Формування для проведення психологічних операцій — групи психо­логічних операцій. Група складалася з чотирьох батальйонів «психо­логічної війни», до складу яких входили штаб з штабною ротою, роти Рйдіомовлення, роти друкованої пропаганди, а також спеціальний

235 — .

підрозділ з роботи серед населення окупованих районів противника або залежної країни. Загальна чисельність батальйону становила 50 офіцерів і 300 сержантів, солдатів і цивільних спеціалістів.

На початку війни у рамках інформаційного агентства (ЮСІА) був створений об’єднаний відділ зв’язків із громадськістю. До його функ­цій входила централізація планування, керівництва та контролю над усіма психологічними операціями у В’єтнамі.

У 1965 році американське командування прийняло рішення про формування батальйону ПсО. До 1967 року чотири роти цього баталь­йону (6, 7, 8 і 10-та) розміщувались у кожній корпусній тактичній зоні та брали участь у проведенні психологічних операцій, на почат­ку війни вони були розширені до батальйонів і об’єднані у 4-ту групу ПсО у Сайгоні.

Під час війни у В’єтнамі американці все більше почали практику­вати широкомасштабне звернення до всього населення країни проти­вника. До цього пропагандистський вплив здійснювався переважно на особовий склад збройних сил, який брав безпосередню участь у ве­денні бойових дій, та на населення прифронтової смуги.

Характерною особливістю американської пропаганди під час ві­йни у В’єтнамі стало те, що вона була переважно «чорна» та «сіра». За даними американських дослідників, тільки 6 % усієї пропаганди можна було віднести до «білої», де чітко простежувалось джерело. Для ведення «чорної» пропаганди на територію В’єтнаму був переки­нутий спеціальний підрозділ під назвою «Група спостереження та ви­вчення» . Проведені ними операції мали кодову назву «Операції 33» і були настільки таємними, що про їх існування знали лише декілька американських офіцерів, які знаходилися у регіоні. На проведення подібних операцій міністерство оборони щорічно виділяло близько 3,7 млн дол. Однією з форм прихованих ПсО ЗС США у В’єтнамі було ♦чорне радіо».

Радіомовлення проводилось зі спеціально обладнаних літаків ЕС- 121 «Супер Констелейшен», які входили до складу 193-ї тактичної ес­кадрильї РЕВ під кодовою назвою «Корнет Соло», яка залучалася до участі у таємному проекті «Дженні», який був складовою частиною операції «Диверсійна чутка». Цікава форма ІПВ, який здійснювався на в єтнамців за допомогою ВПС США, застосовувалась у рамках про­екту «Коротка розмова», в якому були задіяні літаки 5-ї ескадрильї 14-го авіаційного крила. Ескадрилья складалась із 16 літаків типу 4-10 і чотирьох літаків С-47, обладнаних гучномовцями потужністю З тис. Вт і пристроями для скидання листівок.

23

6Тільки за перші шість місяців 1966 року ескадрилья розповсюди­ла більше 508 млн листівок. Серед найбільш широкомасштабних опе­рацій можна відзначити операцію «Тет» 1966 року. Тет - велике наці­ональне свято в’єтнамців. Зважаючи на природне бажання в’єтнамців бути в цей час вдома із сім'ями, тільки протягом січня було скинуто близько 103 млн листівок і проведено біля 380 год усного мовлення з борту літаків.

У В’єтнамі отримали подальший розвиток елементи мистецтва ІПП. У практику ведення ПсО увійшло здійснення впливу на насе­лення всієї країни - об’єкта впливу, з’явився новий стратегічний спо­сіб впливу - телебачення. Для потреб ведення психологічної війни практикувалося розповсюдження серед населення засобів пропаган­ди-телевізорів (3,5 тис. штук), радіоприймачів.

Для поліпшення можливостей прослуховування радіопередач місцевим мешканцям (у переважній більшості малоосвіченими) у де­яких районах скидались невеликі транзисторні радіоприймачі з кіль­кома фіксованими частотами. Велика увага приділялась пропаганді серед населення у зоні бойових дій. З цією метою створювались спеці­альні озброєні пропагандистські групи, які закидались у провінції.

З метою впливу на населення організовувалась роздача однофун- тових пакетів із рисом, цигарками, жуйками, цукерками, а також зубною пастою, іграшками. Як правило, на упаковках (обгортках) містились короткі пропагандистські тексти.

Широке розповсюдження отримала виплата грошової винаго­роди у великих розмірах за здану зброю (до 11 тис. дол.), передану розвідувальну інформацію, доставку перебіжчика (24 дол. за сол­дата, 2 100 дол. за політкомісара).

Після в’єтнамської війни фахівці США в галузі проведення ПсО Дійшли висновку, що операції можуть бути успішними тільки в тому випадку, коли мають тотальний характер, плануються заздалегідь і проводяться комплексно, спрямовані не тільки проти противника, ^ме й проти населення і збройних сил нейтральних або дружньо на­лаштованих до противника держав.

У 1979 році з’явився новий статут, який визначив концепцію, принципи організації та ведення психологічних операцій у збройних ^силах США - РМ 33-1 « Психологічні операції». Він трактував завдан- ^{Ня Пснх}°логічних операцій таким чином:

~ зниження морально-бойового потенціалу противника;

спонукання до зд і в полон

;~ сприяння у захопленні в найкоротший час населених пунктів;

• висування ультиматуму і передача закликів до капітуляції;

• проведення аналітичної роботи з розкриття вразливих місць противника, підготовка і доведення відповідної інформації д₀ командирів тактичної ланки, а також осіб і груп, які виконують завдання в районі бойових дій;

• формування доброзичливого ставлення до керівництва й особо­вого складу збройних сил США і країн-союзниць;

• створення обстановки невпевненості та занепокоєння серед осо­бового складу противника;

• надання допомоги командуванню у здійсненні контролю за во­роже настроєним населенням у зоні бойових дій;

• забезпечення підтримки цивільним населенням заходів США з досягнення своїх цілей;

• контрпропаганда і випередження у проведенні психологічних операцій;

• дезінформація противника.

Згідно з офіційними документами армії СТП А того часу, безпосе­реднє виконання завдань з організації психологічного впливу на вій­ська і населення противника було покладено на спеціальні частинні підрозділи (групи, батальйони, роти) психологічних операцій. Вище керівництво операціями на театрі воєнних дій було покладено на від­діл психологічних операцій при штабі головнокомандувача, що пови­нен був організовувати весь комплекс пропаганди на противника від­повідно до військово-політичних завдань, які вирішував уряд США.

Залежно від поставлених завдань штатно-організаційна структу­ра груп, батальйонів і рот могла змінюватися: до них могли входити різні (за видом і кількістю) підрозділи.

Призначення батальйонів було таке:

• батальйон загальної підтримки, оснащений сучасною технікою, розгортається у зоні комунікацій і виконує комплекс робіт з об­робки, класифікації інформації та підготовки матеріалів про­паганди. Щодобово батальйон здатний видавати до 25 млн лис­тівок, готувати радіопрограми із загальною тривалістю звучан­ня до 8 год;

’ батальйон для роботи з військовополоненими входить до бри­гади охорони військовополонених. Складається зі штабу, під* розділів пропаганди, аудіовізуальних засобів, друкарні (потуж^- ність - до 4,8 млн листівок на добу) і кіноустановки

• ;батальйон для роботи з населенням окупованих територій при­значений для проведення ідеологічної обробки місцевого насе­лення. До завдань батальйону входить також збір інформації про настрої, наміри і бажання мешканців;

• батальйон безпосередньої підтримки входить до корпусу. У його складі від 2 до 5 рот безпосередньої підтримки;

• батальйон консолідуючої пропаганди призначений для роботи в місцях дислокації американських і союзних їм військ. Має у своєму складі штаб і до 5 рот, до яких входять радіо- і теле- редакції, підрозділи експлуатації місцевих радіостанцій, теле­станцій, друкарень і кінотеатрів.

За підрахунками спеціалістів, витрати американської армії на те, щоб убити одного в’єтнамця, склали, в середньому, 400 тис. дол., втой час як переконати його перейти на бік США -125 дол.

З початком 1980-х років, завдяки новим тенденціям, які з’явля­лися в американській політиці, роль ПсО почала зростати.

В ході конфлікту на Гренаді. Під час агресії США проти Гренади у 1982 році участь брали підрозділи ПсО всіх видів ЗС США. їх осно­ву складав 1-й батальйон ПсО у складі 4 гр. ПсО та роти для роботи з місцевим населенням.

Під час вторгнення підрозділи ПсО, що брали участь у цій акції, організували комплексний ІПВ на місцеве населення та військовос­лужбовців протиборчої сторони. Серед мешканців острова розповсю­джувалась газета «Голос Гренади».

Підрозділ сил спеціального призначення у числі перших об’єктів захопив радіостанцію «Вільна Гренада», вона негайно була перейме­нована у «Радіо острова прянощів*. Пізніше підрозділи ПсО СВ роз­горнули приватний передавач потужністю 50 кВт, який забезпечував Радіомовлення на весь острів. Окрім цього, також використовувались короткохвильові армійські радіопередавачі. Через ці радіостанції спеціалісти із складу 1-го батальйону ПсО організували ведення ра- Діопропаганди серед кубинських робітників і гренадських військо­вослужбовців. Безперервно передавалися звернення американського командування до місцевого населення і солдатів про марність опору- ^ цілому, особовий склад підрозділів ПсО здійснював радіомовлення ¹¹⁰11 годин на добу. Для психологічної обробки населення використо- ^вУВалнся також гучномовні станції.

Під час гренадських подій США доклали чимало зусиль для фор­мування міжнародної суспільної думки. Розповсюдження дезінфор-

23

9маційних матеріалів широкого провадилось через американське теле­бачення: готувались спеціальні програми з метою переконати людей у «справедливому» характері війни з боку США. У період інтервенції проти Гренади для пропаганди «визвольної» місії Сполучених Шта­тів були задіяні потужний радіопередавач «Голос Америки», філіал західнонімецької радіостанції «Німецька хвиля» (о. Монтсеррат), а також телевізійна мережа ЮСІА «Євронет», яка за допомогою супут­ників США зв’язувала Гренаду із західноєвропейськими країнами. Методика здійснення впливу на світову громадськість включала на­бір пропагандистських прийомів змішаної правди та напівправди.

Міністр оборони США К. Уайнбергер прийняв рішення про роз­робку загального плану ПсО, який мав стати основою для перебудови всієї системи ПсО ЗС США. План передбачав більше 200 заходів, при­значених для реорганізації всієї системи ПсО, на виконання яких від­водилось декілька років. Документ містив низку важливих аспектів.

По-перше, необхідно було виробити всеоб’єднуючу доктрину, яка б визначила сутність, зміст і напрямки ПсО, способи їх координації та проведення у мирний час, загрозливий період і під час війни. У підсумку така доктрина могла стати основою для реорганізації ПсО. Окрім того, вона повинна була сформулювати функції ПсО як своєрід­ного фактора примноження бойового потенціалу військ у всіх видах воєнних дій, створити основи для планування та проведення ПсО, ви­значити завдання кожного компонента служби ПсО. У лютому 1987 р. таку доктрину затвердив комітет начальників штабів (КНШ).

По-друге, розробку доктрини слід було проводити паралельно з принциповими змінами у плануванні ПсО. В апараті міністра оборо­ни був створений відділ ПсО. Невеликий апарат ПсО при КНШ був перетворений в управління, а його штат значно збільшений. У штабі СВ, де останнім часом знаходився лише один офіцер ПсО, було ство­рене управління ПсО і відділ для роботи з цивільним населенням. З метою підсилення штабних органів керівництва психологічними опе­раціями було створено управління ПсО при Південному командуван­ні ЗС США.

По-третс, в тях умовах американські військові організували під­готовку висококваліфікованих спеціалістів цієї справи із числа офі­церського складу. У зв’язку з цим зусилля зосереджувалися на не­обхідності регулярного інформування вищого командного складу т® штабів ЗС представниками служби ПсО з таких питань.

У навчальних програмах військових навчальних закладів видів збройних сил був збільшений обсяг курсу ПсО. Командування внДІ^в

240

ЗС переглянуло програми навчання офіцерського, сержантського та рядового складу з метою підвищення їхнього професіоналізму. Апа­рат міністра оборони розробив спеціальний програмний матеріал з ПсО для видів ЗС. Це були перші, але важливі кроки у зміні попере­днього курсу в цій галузі.

Таким чином, у розвитку теорії локальних війн ПсО розглядались як помножувач бойового потенціалу військ у всіх видах бойових дій. Ці теоретичні положення були підтверджені на практиці підрозділа­ми ПсО під час вторгнення ЗС США у Панамі/ (операція «Справедли­ва справа» угрудні 1989р. -січні 1990 р.), коли, на відміну від інших локальних конфліктів за участю США, спеціальні війська діяли за попередньо розробленим планом, який фактично був додатком до за­гального плану бойової операції. Американці змушені були вдатися до потужного інформаційно-психологічного тиску, використовуючи, в першу чергу, сили і засоби ПсО.

Заздалегідь створений спеціальний контингент журналістів пе­рекинули в Панаму. Служба зв’язків з громадськістю (ЗГ) декілька разів на добу влаштовувала для них брифінги, на яких повідомляла з потрібним акцентом про хід подій у Панамі. Для ведення усної про­паганди американці створили 21 групу гучномовлення. Ці групи зна­ходилися майже у кожній роті, задіяній в операції.

На відміну від інших локальних конфліктів за участю Сполуче­них Штатів, у панамській інтервенції спеціальні війська армії США діяли за заздалегідь розробленим планом. Фактично це був додаток до загального плану операції, в якому визначалися сили, засоби, термі­ни передачі матеріалів цивільним ЗМІ тощо. Перед початком бойових дій у Панамі спеціалісти ПсО були орієнтовані на дезінформаційну роботу і «підбурюючі* дії. Суто пропагандистському аспекту діяль­ності підрозділів ПсО спочатку відводилась другорядна роль.

У Панамі фахівці з ПсО, з роботи із цивільним населенням і зв язках з громадськістю тісно взаємодіяли і виконували по суті одне завдання, яке можна охарактеризувати таким чином: боротьба за по­зитивну суспільну думку, без чого перемога у збройному зіткненні, яке підпадає під поняття «конфлікт низької інтенсивності», немож­лива.

У Польовому статуті армії США FM 33-1 «Психологічні операції» (1987) викладена американська концепція «конфліктів низької ін- тенснвності», головна сутність якої полягає в тому, що успіх не може визначатись суто військовим поняттям виграного 6l-}o, а воєнна пере-

241

мога розглядається лише як останній аргумент у досягненні загаль- ної перемоги. Таким чином, психологічним операціям у конфліктах низької інтенсивності відводиться провідна роль.

Відповідно до прийнятої концепції, органи зв’язків із громад, ськістю, діючи в інтересах проведення ПсО, основну увагу приділяли підтримці міцних контактів із пресою та телебаченням — головними джерелами інформації для населення США і Панами. Г енерал Нор’єга постав у США на сторінках преси та екранах телевізорів у вкрай не­привабливому вигляді, що посприяло висуненню проти нього судом штату Флорида 13 звинувачень, у тому числі щодо торгівлі наркоти­ками та вимагань. Уже під час операції більшість газет обійшла фо­токартка кабінету Нор’єгп, стіни якого прикрашав великих розмірів портрет Адольфа Гітлера. Особливістю ІПВ в ході застосування ЗС США під час війни у Панамі стало те, що вперше була випробувана нова системи взаємодії апарату ЗГ із цивільними та військовими ЗМІ. Для цього попередньо було створено спеціально підібраний та проін­структований контингент журналістів та фоторепортерів, які перед початком бойових дій були перекинуті на відповідні об’єкти у Пана­му. Командування таким чином прагнуло із самого початку обмеж­ити доступ у зону бойових дій небажаним журналістам.

Так, органи ЗГ ЗС США, враховуючи уроки в’єтнамської війни, під час панамської операції забезпечили постійно діючий інформа­ційний «місток» між Пентагоном та громадськістю перш за все через цивільні ЗМІ, з метою зміцнення довіри американських громадян до військових дій. Цим самим вони змогли успішно протистояти впливу на громадськість інформації з нейтральних джерел — журналістів, по­літиків і громадських діячів, які по-своєму висвітлювали хід подій.

Досвід ІПП, набутий під час війни у Панамі, був застосований у період підготовки та проведення бойових операцій в зоні Перської за­токи.

Основні завдання з організації та здійснення ІПВ під час під­готовки та проведення операцій «Щит пустелі» та «Буря в пустелі» були покладені на 4-ту групу ПсО армії США у складі 8-ї оперативної групи ПсО та 96-го батальйону для роботи з цивільним населенням.

За декілька місяців до іракського вторгнення у Кувейт спеціаліс­ти із 4-ї групи ПсО перебували в регіоні, працювали у посольствах і представництвах США в Ірані, Кувейті, Йорданії, Джібуті, Ємені й Пакистані, при місії військових радників США у Саудівській Ара­вії як спостерігачі у складі багатонаціональних сил на Синайському

242півострові. Досвід, отриманий спеціалістами ПсО у етнокультурній, мовній і воєнній галузях, став безцінним під час проведення широко­масштабних ПсО у Перській затоці.

Перед 8-ю оперативною групою (ОГ) ПсО на театрі воєнних дій (ТВД) були поставлені такі завдання:

На першому етапі - продемонструвати рішучість США, консолі­дацію країн коаліції у їх підтримці дій США, звести нанівець регіо­нальну підтримку воєнних дій та забезпечити тісну взаємодію багато­національних сил (БНС).

На другом етапі - консолідувати оборонні зусилля США та їх со­юзників. а також переконати Ірак припинити бойові дії.

На третьому етапі - забезпечити наступальні дії коаліційних військ, а також підтримку і розуміння дій БНС на місцевому, регіо­нальному та міжнародному рівнях.

Психологічні операції ЗС США у Перській затоці проводилися за двома основними напрямами. Перший стосувався зовнішньополі­тичної сфери. Метою операцій цього напряму було забезпечення під­тримки контрзаходів проти Іраку, а також зміцнення позицій аяти- іракської коаліції. Другий напрям торкався безпосередньо військової сфери. Заходи, які проводилися у цьому напрямі, були спрямовані на зниження морально-психологічного стану (МПС) населення та особо­вого складу збройних сил Іраку, що врешті-решт впливало на їх боєз­датність.

Психологічна війна у регіоні велася на трьох рівнях:

• на стратегічному рівні заходи проводилися з метою досягнення довготривалих цілей, які повинні були створити сприятливі умови для ведення бойових дій; об’єктом ІПВ на цьому рівні стала вся світова громадськість;

• на оперативному рівні вирішувалися завдання ближньої пер­спективи, які забезпечували проведення великих воєнних опе­рацій; об’єктом впливу на цьому рівні був особовий склад ЗС Іраку та населення регіону;

~ на тактичному рівні робота проводилася в інтересах командирів тактичної ланки, де об’єктом впливу були угруповання проти­вника.

Основними каналами, через які проводилися ПсО під час кон­флікту, були національні та світові ЗМІ; федеральні відомства (ЦРУ, ивуково-дослідні інститути тощо); збройні сили (розвідувальне управ­ління міністерства оборони ЗС США, формування ПсО та ін.)

.З початком бойових дій 17 січня 1991 р. інтенсивність та ефек­тивність ІПВ неймовірно зросла. Пізніше коаліція відкрила «другий фронт» у проведенні психологічної боротьби з метою здійснення пси­хологічного впливу на міста та військові об’єкти північного Іраку.

Під час ведення бойових дій основними завданнями ПсО були такі: дезінформація командування ЗС Іраку та світової громадськості стосовно планів воєнних дій; підрив довіри населення Іраку до пре­зидента С. Хусейна; підтримка руху опору в Кувейті та надання до­помоги опозиційним силам у самому Іраку; демонстрація безперспек­тивності опору багатонаціональним силам.

Основними формами ІПВ були радіо- і телебачення, усна та дру­кована пропаганда. Для забезпечення цілодобового мовлення на те­риторії Саудівської Аравії були встановлені ретранслятори, які за­безпечували передачу матеріалів радіостанцій «Голос Америки» та Бі-Бі-Сі. Було збільшено ефірний час передач арабською мовою. Ко­мандування БНС за допомогою кочівників та авіації розповсюдило серед іракських військовослужбовців і населення близько 150 тисяч транзисторних радіоприймачів з фіксованими частотами.

Активно використовувалася відеопропаганда шляхом широкого розповсюдження касет у Йорданії та інших сусідніх із Іраком країнах з метою подальшого їх розповсюдження на територіях Іраку та Ку­вейту. У фільмах широко рекламували могутність американських ЗС та їх озброєння, показували високий вишкіл військовослужбовців, критикували режим С. Хусейна.

Для здійснення впливу на особовий склад збройних сил та на­селення Іраку була активно розгорнута друкована пропаганда із за­лученням іракської опозиції. Ефективність такої агітації високо оцінювалася противником. За словами командира однієї з іракських дивізій, «листівки за своєю силою впливу на моральний дух солда­тів поступалися лише повітряним бомбардуванням». 70% іракських військовослужбовців, які знаходились у полоні, під час опитування підтвердили, що саме листівки вплинули на їхнє рішення дезерти­рувати або здатися у полон. І це незважаючи на наказ розстрілювати кожного, у кого буде знайдена листівка противника.

З початком наземної операції і під час бойових дій широко вико­ристовувалося усне мовлення через мобільні гучномовні станції (ГС), які встановлювали на автомобілі високої прохідності або на вертольо­ти. В окремих випадках за допомогою ГС проводились сеанси психо­логічного тиску шляхом безперервної трансляції на іракські позиції музики важкого року

.Гучномовні станції використовувалися також для введення в оману противники стосовно переміщення частин БНС та їх дислока­ції. Звукова імітація пересування колон гусеничної та колісної тех­ніки була особливо ефективною в умовах повної відсутності у розпо­рядженні іракського командування авіаційних та інших ефективних засобів ведення розвідки.

Розповсюдженим способом ІПВ на Ірак стало оперативне наповне­ння міжнародного ринку товарами з антиіракською символікою. На­приклад, трикотажні вироби із зображенням ракети із написами «При­віт Саддаму від морської піхоти США», «До зустрічі у Багдаді* і т. п.

Загалом США зуміли нав’язати міжнародним ЗМІ свій погляд на хід подій, спираючись на домінуюче положення інформаційних агентств, які надавали світу до 70 % міжнародної інформації, а та­кож завдяки тому, що військова цензура не пропускала інших мате­ріалів.

Для контролю за роботою іноземних кореспондентів, акредито­ваних при штабі об’єднаного центрального командування (ОЦК) ЗС США, було створене спеціальне інформаційне бюро, на яке поклада­лась вся повнота відповідальності за забезпечення збереження та цен­зури інформації про діяльність БНС у зоні Перської затоки. До складу бюро увійшли представники усіх видів ЗС США, уповноважені під­тримувати офіційні контакти з журналістами у межах своєї компе­тенції.

Щоб переконати світову спільноту в необхідності вжиття заходів американським військово-політичним керівництвом, розповсюджу­валися чутки про наявність в Іраку великої кількості хімічної зброї, я також планів з її застосування, завищувались дані про чисельність іракського угруповання тощо. Впроваджені заходи дали відчутні ре­зультати: до початку операції «Буря в пустелі» за підтримку війни ви­ступило більше 82 % населення США.

Щоб ввести в оману іракське керівництво щодо терміну початку операції БНС, Пентагон і державний департамент робили численні заяви про «неготовність перекинутих до Саудівської Аравії амери­канських військ». Напередодні операції «Буря в пустелі», перед са­мим початком бойових дій сухопутних військ у пресу «просочились» Дані про відстрочку початку повітряних нападів ще на ЗО діб; про «не­доцільність проведення наступальної операції» тощо.

Заходи з дезінформації проводилися комплексно у політичній, ^оно.лічнш і військовій сферах за активного використання ЗМІ

245

Чостмно 2

шляхом організації регулярних «витоків* таємних відомостей і роз­повсюдження »особистих думок» високопоставлених представників американської адміністрації та військово-політичного керівництва США.

На початку 1991 р. дезінформація стала надходити через мережі зв’язку тактичної ланки ЗС США. Ці дії стали частиною заходів аме­риканського командування з приховування реального характеру та змісту діяльності з’єднань і частин під час оперативного розгортання військ, які прибули у Саудівську Аравію.

Загалом аналіз практичної реалізації планів дезінформації під час операції «Буря в пустелі» дозволив дійти висновку, що керівни­цтво ЗС США вважало дезінформацію найважливішим видом бойово­го забезпечення, здатним значною мірою вплинути на хід і наслідки кампанії в зоні Перської затоки. Американське військове керівни­цтво надавало великого значення використанню ЗМІ у власних інтер­есах і розглядало їх як один із основних інструментів забезпечення ефективної реалізації плану стратегічної дезінформації.

Проаналізувавши діяльність оперативної групи ПсО під час про­ведення операцій «Щит пустелі», «Буря в пустелі» та «Визволення міста», слід зазначити таке:

1. Найбільш масштабними формами ІПВ у цих операціях була дру­кована й усна пропаганда. Засобами друкованої пропаганди було ви­готовлено та розповсюджено 22 млн 342 тис. листівок, із них: 342 тис. прим. - на морі, спеціальними агентами і за допомогою повітряних куль,

7. млн прим. - висотними літаками МС-130, 3,3 млн прим. - за допо­могою авіабомб М 129А1 із винищувачів-бомбардувальників Р-16. Під час ведення усної пропаганди із використанням засобів гучномовлення тисячі іракських військовослужбовців здалися у полон ще до початку вогневого удару військ коаліції.

2. Важливе значення, особливо на стратегічному рівні, зокрема і з метою дезінформації, надавалось радіомовленню. Програми радіос­танції «Голос Затоки» транслювалися 18 год на добу протягом 40 днів двома наземними і одним передавачем із літака на території Туреччи­ни. Матеріали для передач готувалися в об’єднаній редакції розробки пропагандистських матеріалів, до складу якої входили Саудівські, американські, єгипетські, кувейтські та британські спеціалісти ПсО. В цей період було підготовлено 3 250 випусків новин, 13 інтерв’ю з іракськими військовополоненими, 40 прес-релізів та інтерв’ю, 189 пропагандистських матеріалів. Радіопрограма «Зраджений Ірак*, спрямована на підрив авторитету С. Хусейна, транслювалася на радіо

24

6із літаків ЕС-130 Е, а декілька копій на аудіокасетах вдалося розпо­всюдити навіть у Багдаді.

3. Військовослужбовці підрозділів ПсО надавали допомогу в робо­ті з полоненИіМИ у двох таборах військовополонених, а також на трьох корпусних і численних дивізійних пунктах збору полонених.

Отже, операції американських військ та їх союзників у Перській затоці у 1990-1991 роках стали першим досвідом комплексного ІПВ широкомасштабних бойових дій військ з участю світових ЗМІ, ци­вільних і військових структур різних рівнів. Координація та взаємо­дія всіх структур, які залучалися до проведення психологічних опе­рацій, активна підтримка з боку ЗМІ дозволили досягти монополії на інформацію в регіоні.

2. Спеціальна пропаганда СРСР в Афганістані у 1979-1989 роках

Перші радянські військові підрозділи з'явилися на території Аф­ганістану у першій половині 1979 року, а у вересні був введений «об­межений контингент радянських військ», що разом з іншими помил­ками і прорахунками радянського керівництва призвело до тривалої, виснажливої, руйнівної війни, зі всіма лихами, які вона спричинила.

Досвід спецпропагандистської діяльності радянських збройних сил у Республіці Афганістан ще до сьогодні не отримав належного осмислення й адекватної оцінки. Значною мірою це сталося через традиційну на той час неуважність і поверхове ставлення до інформа­ційно-психологічної зброї, ігнорування спецпропаган’іі високими Урядовими і військовими посадовцями, а також недостатній рівень підготовки командирів і штабів в аспекті організації інформаційно- психологічної боротьби в бойових умовах.

З історичної ретроспективи сьогодні видно, що виведення радян­ських військ з Афганістану було зумовлене, з одного боку, загальною поразкою Радянського Союзу в «холодній війні», а з другого — абсо­лютною непідготовленістю вищого військово-політичного керівни­цтва, всіх державних структур, включаючи Збройні сили СРСР, до подібних операцій, до дій у нестандартних ситуаціях інформаційно-

психологічного протиборства.

На всіх рівнях посилались на те, що спецпропаганда - це полі­тична робота серед військ і населення противника у бойових умовах

.У мирний час спецпропаганда не проводилась, а тільки вивчала ймо­вірного противника й готувалась до дій у бойових умовах.

Зрозуміти афганську військову кампанію, оцінити дії воєначаль­ників та особового складу, роль і місце СП можна тільки через загаль­ну оцінку «холодної» війни, яку не сприймали всерйоз, як справжню війну ні партійно-політичне, ані військове керівництво країни. До­гматизм мислення вищих партійно-державних керівників, у тому числі й військових, не дозволив їм вчасно розпізнати сутність «холод­ної війни» як війни нового типу. Що стосується готовності апарату і формувань СП до розгортання політичної роботи в Афганістані, то вона теж виявилася невисокою.

Досвід СП в Афганістані з усією очевидністю засвідчив, що пере­бування її апарату й формувань у складі політорганів є непродуктив­ним і невиправданим. Начальники політорганів найчастіше не зна­ли, що таке спецпропаганда, і були не здатні поставити завдання з її організації та ведення.

Труднощі з розгортанням СП в Афганістані були пов’язані не тільки з дефіцитом досвідчених офіцерів і сучасної техніки, але й з недосконалістю її нормативної бази, з відсутністю ряду найважливі­ших теоретичних положень. Посібник із спецпропаганди, затвердже­ний у 1960 р., визначав її призначення як ведення політичної роботи серед військ і населення противника в бойових умовах. Афганістан же був дружньою, союзницькою країною і ніяк не «вписувався» в цю «формулу».

Установка для спецпропаганди на роботу винятково у бойових умовах була не тільки неправильною, але і злочинною. Орієнтація СП на підготовку до роботи в бойових умовах майже повністю виводила цей механізм із протиборства в «холодній війні», в якій ідеологічна боротьба, психологічна стратегія, соціальні дії, таємні операції були головною і досить ефективною зброєю США. Зневажлива ставлення до спецпропаганди переконливо свідчить, що вище керівництво СРСР не мало ані стратегії «холодної» війни, ані планів її ведення.

Певним проривом в організації СП в Афганістані стало створен­ня спочатку позаштатних бойових агітаційно-пропагандистських за­гонів (БАПЗ) багатоцільового призначення (перший із них був сфор­мований у 108-й мед і провів перший успішний рейд улітку 1981 Р- протягом ЗО діб на піку дорожньої війни), а потім і штатних загоні® пропаганди й агітації (ЗПА). Кожен загін мав броньовану й полегше­ну гучномовні станції, похідний автоклуб, меднчну машину, бойову 24

8охорону. Як правило, в ЗПА працювали афганські офіцери, місцеві керівники, мулли, концертні групи. Нерідко до них підключалися розвідники, сапери, радники. Вони могли проводити комплексні про­пагандистські заходи, одночасно надаючи всілякі види допомоги - від медичної й продовольчої до розмінування й буріння колодязів. До 1988 року їх кількість збільшилася до 13. Загони перетворилися на основний засіб спецпропагандистської діяльності в Афганістані. Пла­нуванням їх дій займалися штаби.

Новою віхою для спецпропаганди в Афганістані стала поява в 40- ій армії середньохвильової радіостанції «Буря» і створення спільної радянсько-афганської редакції «Афган гак» («Голос афганця»).

Аналіз підготовки і проведення спеціальної пропаганди в Аф­ганістані у 1979-1989 роках засвідчив, що і далі вдосконалювались форми і способи застосування сил і засобів спецпропаганди, які ви­користовувались у період Другої світової війни, особливо на її'завер­шальному етапі. Характерною особливістю цього етапу розвитку СП була поява нових за змістом термінів: спецпропагандистське забезпе­чення бойових дій, ідеологічні (агітаційні) рейди, ідеологічні акції, комплексні дії формувань спецпропаганди й військ, спецпропагая- дистські операції. Ці види спецпропагандистської діяльності відріз­няються один від одного завданнями, що виконувались, силами та засобами, формами, методами, прийомами роботи, територіальним охопленням та іншими характеристиками. При цьому поєднувались відкриті, напіввідкриті й закриті форми і способи цієї діяльності.

Можна виділити три основні етапи спецпропаганди в Афганістані:

1. до літа 1980 року переважало роз’яснення причин уведення радянських військ в Афганістан; в агітаційно-пропагандистських до­кументах і матеріалах найбільше уваги приділялось саме цьому ас­пекту;

2. до кінця 1986 року найголовнішими були питання стабілізації ситуації, розширення і зміцнення влади на місцях, забезпечення бо­йових дій;

3. з 1987 року і до лютого 1989 р. основним напрямком було РВД яснення політики національного примирення, мотивів, принци­пів і цілей її здійснення, а також обґрунтування необхідності майбут­нього виведення радянських військ.

У змісті спецпропаганди було чимало цікавих знахідок, але й чимало помилок, пов’язаних насамперед із пропагандою ідей, що не відповідають життєвому досвіду і настановам тих, до кого зверталися Радянські спецпропагандисти.

Вперше в СРСР були впроваджені спецпропагандистські операції, які стали невід’ємною частиною бойових дій. Вони стали найбільш ви­правданим та ефективним видом спецпропагандистської діяльності, коли важливі політичні цілі досягаються цілеспрямованим, потуж­ним. тривалим, різностороннім психологічним впливом на супротивну сторону, а військова сила використовується як один із найсильніших засобів впливу на об’єкт спецпропаганди. В Афганістані застосовували­ся різноманітні прийоми, форми й методи, вперше з’явилося поняття «види спецпропагандистської діяльності» за аналогією з видами бойо­вої діяльності, що є виправданим з огляду на складний, комплексний характер проведених заходів. До них можна віднести планування і здійснення комплексних заходів із залученням політичних, економіч­них. ідеологічних, спеціальних і військових засобів (але без переваж­ного застосування військової сили) із звільнення певних територій, за­лучення на свій бік вороже налаштованих племен тощо.

Так, за весь період перебування радянських військ в Афганістані було підготовлено й видано 233 найменування листівок, загальним тиражем 28 млн примірників, проведено майже 3,5 тисяч сеансів ра­діомовлення, загальним обсягом близько 4 тис. год. З урахуванням чисельності населення Афганістану (близько 19 млн осіб) в середньо­му за 10 років війни на кожну людину припадало по три листівки і одній передачі радіомовлення на добу по всій країні.

Аналіз спецпропагандистської діяльності в Афганістані дає під­стави дійти висновку, що ІПВ загалом отримав безперечний розви­ток. Водночас досвід показує шляхи подальшого вдосконалення цієї роботи.

Організація і ведення такого роду роботи не повинні обмежува­тися управлінням спецпропаганди або навіть ГПУ РА і ВМФ, як це практикувалося раніше, а мають бути поставлені на державний рі­вень. Затверджувати плани великих інформаційно-психологічних акцій, операцій повинна Ставка Верховного Головнокомандувача або Рада оборони, вони ж повинні контролювати виконання цих планів. Для планування і безпосереднього керівництва такими акціями, опе­раціями на період їх проведення можуть бути створені робочі групи і підгрупи занапрямами роботи, в які повинні бути включені представ­ники всіх міністерств і відомств, що беруть участь у їх проведенні.

Інформаційно-психологічні акції, операції, які треба планувати на державному рівні, повинні мати довготривалу практичну мету» на їх виконання необхідно направляти скоординовану діяльність всіх міністерств і відомств, керованих з єдиного центру.

250

Література до розділу 2

1. Інформаційна безпека держави у контексті протидії інформацій­ним війнам: Навчальний посібник / Рось А. О., Явтушенко А. М., Жарков Я. М. та ін. / За ред. В. Б. Толубка. - К., 2004. - 176 с.

2. Інформаційна боротьба: теоретичні та воєнно-прикладні аспек­ти: Навчальний посібник. / Рось А. О., Явтушенко А. М., Жарков Я. М. та ін. / За ред. В. Б. Толубка. - К., 2003. - 218 с.

3. СунъЦзы. О войне // Конрад Н. И. Синология. - М., 1994. - 417 с.

4. Волковский Н. Л. История информационных войн» В 2 ч. - СПб., 2003. -Ч. 1.-502 с.

5. Беглов С. И. Внешнеполитическая пропаганда. Очерк теории и практики: Учебное пособие. - М., 1980. - 366 с.

6. Волковский Н. Л. История информационных войн: В 2 ч. - СПб., 2003. -Ч. 1.-502 с.

7. Дубровин Н. Отечественная война в письмах современников (1812— 1815). - СПб., 1882. - С. 486.

8. Гуревич Л. С. Буржуазная пропаганда в поисках теоретического обоснования. - М., 1994. - 274 с.

9. Дашичев В. И. Банкротство стратегии германского фашизма. - М., 1973.-Т. 1.-С. 294-295.

10. Информационный бюллетень ГлавПУ РККА. - М., 1944. - Л» 16 (286). - 32 с.

11. Жарков Я. М. Інформаційно-психологічний вплив на війська та населення противника (1939 - 2000 pp.): Дис. ... канд. іст. наук: 20.02.22: Нац. Академія оборони України. — К., 2007. — 206 с.

12. Субтелъний О. Україна: Історія. - К., 1991. - 512 с.

13. Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. - Л.,

1993. -С. 126.

14. Бурцев М. И. Воспоминания первого начальника службы // Ин- форм. сб. по зарубежным странам и армиям / Под ред. Костюхина А. А. - М., 2000. - № 5 (128). - 66 с.

15. Берников Н. Н. Оружием правды. - М., 1971. - 415 с.

16. Касюк А. Я. Развитие теории и искусства ведения психологи­ческой борьбы в войнах XX века: Дис. ... д-ра ист. наук. - М.,

1993. - 560 с.

17. Chronology war in the Gulf // Military Review. - 1991. - Septem­ber. - P. 77.

Опыт работы // Бюлетень. — № 26 (160). — М., 1946. — 54 с

18. .Лактионов В. И. Основы теории и практики психологических операций. - М., 2000. - 723 с.

19. Конопатов C. H., Юдт В. В. Традиционный смысл понятия «вой­на» устарел // Воен. мысль. — 2001. — № 1. — С. 53—57.

20. Лайнбарджер П. Психологическая война. - М., 1962. - 350 с.

21. Зазворка Г. Психологическая война НАТО. - М., 1963. - 314 с.

22. Токов Е„ КасюкА. Психологические операции вооруженных сит США в войнах и конфликтах XX века // Зарубежное воен. обозре­ние. - 1997. - № 6. - С. 12-17.

23. Krieg der Ideen: Der US Propagandafeldzug in Vietnam. - Boulder, 1981.-S. 7,42.

24. Кондратов C. О. Органы психологических операций НАТО. - М., 1990.-27 с.

25. Крысько В. Г. Секреты психологической войны (цели, задачи, методы, формы, опыт) / Под общ. ред. А. Е. Тараса. - Минск, 1999.

• 448 с.

26. КосикА. А. Палагута Л. В. Некоторые аспекты проведения пси­хологических операций в период вторжения вооруженных сил США в Панаму // Вестник спецпропагандиста. - 1991. - Л"» 1. - С. 25-28.

27. Война в Персидском заливе. - М : Воениздат, 1993. - 287 с.

28. Шершнев Л. И. Спецпропаганда в Афганистане (1979-1989 гг.): уроки и выводы // Информ. сб. / Под ред. Костюхина А. А. - М. - 2000. - № 5 (57) - 66 с.

Опыт применения Советских войск в республике Афганистан: Сб. матер, научно-практ. конф. - М., 1990. - 159 с

.РОЗДІЛ з ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ США ЩОДО ПРОВЕДЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНО- ПСИХОЛОГІЧНОГО ПРОТИБОРСТВА

Результати проведених фахівцями різних наукових напрямів до­слідження проблем, пов’язаних з визначенням особливостей доктрн- нальних основ розвідувальної стратегії і тактики США як суб’єкта розвідувальної діяльності у нинішньому статусі «єдиної світової су­пердержави», дають можливість зробити наукове узагальнення осно­вних теоретико-філософських, політико-ідеологічних і деяких опе­ративних аспектів сучасної розвідувальної діяльності США. Зокрема це стосується діяльності підрозділів політичної розвідки, які не лише найтісніше пов’язані з інформаційно-психологічним протиборством, а й е безпосередніми головними організаторами і виконавцями най­більш складних, ризикованих і відповідальних СЮ і АІА щодо іно­земних партнерів, конкурентів, супротивників чи ворогів Сполу­чених Штатів Америки. Особлива увага спеціалістів, які вивчають проблеми безпекознавства у сфері забезпечення інформаційної без­пеки, має бути привернута до оперативної (нелегальної, таємної) і легальної, тобто політико-дипломатичної діяльності американ­ських спецслужб, нерозвідувальних державних і неурядових струк- Щр, які спрямовують свої зусилля на надання приховано вигідного QUA впливу в межах проведення таємних операцій розвідувально- підривного характеру щодо « недружніх » урядів, політичних сил і ру­хів іноземних держав.

Ступінь «недружності» донедавна визначалася за критеріями, які остаточно сформувалися в адміністрації американського президента Дж. Буша-молодшого за безпосередньою участю його однопартійця Д*- Маккейна, лідера Республіканської партії, кандидата в Прези­дент« США у 2008 році, ідеологічного натхненника, головного орга

-нізатора і фінансиста нещодавньої серії «кольорових» революцій на посткомуністичному просторі (Сербія, Грузія, Україна, Киргизстан, Узбекистан) і спеціальних передвиборних піар-кампаній щодо при­ведення до влади у Прибалтійських країнах на посади перших осіб держави агентів впливу із числа громадян США (Литва та Естонія) і Канади (Латвія).

Після подій 11 вересня 2001 р. адміністрація Дж. Буша-молодшого активізувала відродження і впровадження у зовнішню політику США сучасних уявлень правого крила американських ліберал-демократів і консерваторів про поняття «імперія» та «імперіалізм*. Зазначені поняття як головні наукові постулати покладені в основу нової ім­періалістичної програми — неоконсервативного «Проекту за нове американське століття». Саме з урахуванням стратегії розвитку американського суспільства нині відбувається і в майбутньому спо­стерігатимуться тактичні особливості реалізації відповідної практи­ки інформаційного забезпечення урядових заходів у американській зовнішній політиці.

Сучасні процеси глобалізації формують сприятливе середовище для організації і проведення ІПП. Важливою рисою сучасної інфор маційної експансії провідних учасників геополітичної і геострате- гічної конкуренції є так званий інформаційний неоколоніалізм, який розділяє всі держави та регіони світу на: 1) суб'єкти, які домінують в інформаційному просторі та є джерелами експансії, і 2) суб'єкти, які не володіють необхідними інформаційними ресурсами, технологіями та розвинутою інформаційно-телекомунікаційною інфраструктурою, ітому вони стають інформаційно залежними від суб’єктів-домінантів- Одним із головних лідерів серед розвинених держав світу є США.

Інформаційно-психологічний неоколоніалізм є агресивною іде­ологією досягнення геополітичної і геостратегічної переваги, ставить за мету змінити структури глобального інформаційно-психологічного простору і припускає необхідність залучення і застосування всього арсеналу сил, засобів і методів ІВ для досягнення геополітичних, гео- економічних, геостратегічних, геоінформаційних тощо переваг, до­мінування і панування у світі).

З цього виходить, що глобалізація формує і розширює глобальну інформаційну сферу, стираючи державні, національні кордони і різні бар'єри, що дозволяє розгортати великомасштабні СЮ та ІВ не тільки в окремих державах-супротивниках, айв інформаційних простора* цілих регіонів земної кулі.

254

1. Особливості взаємозв’язку сучасної доктрини інформаційно-психологічної війни США і процесів глобалізації 3.1.1. Особливості чинників впливу на формування концептуальних основ і сутності «інформаційного неоколоніалізму» американського зразка

У сучасних доктринах провідних країн світу простори інформаційно-психологічного протиборства умовно поділяються так: 1) провідні держави-конкуренти Західної Європи (Франція і Німеччина) і решта Європейського Союзу; 2) посткомуністичний простір держав Балкан, Центральної і Східної Європи; 3) пострадян­ський простір держав Прибалтики та СНД, насамперед Росії, Бєлару- сі, України, Грузії, Азербайджану, Узбекистану, Киргизстану і Ка­захстану; 4) контрольовані нелояльними до СІЛА, Ізраїлю і держав НАТО правлячими режимами держави Близького Сходу, Централь­ної і Південно-Східної Азії; 5) інформаційний простір комуністич­ного Китаю та держав Далекого Сходу і АСЕАН (потенціали великої китайської громади Гонконгу, Сінгапуру, а також китайські анклави в Таїланді, Малайзії, Індонезії та на Філіппінах, некитайські за похо­дженням меншини Сінгапуру, Синьдзяню і Тибету), які розглядають­ся ЦК КПК і Держрадою КНР як реальний плацдарм для здійснення протидії світовій імперіалістичній експансії Америки.

Результати досліджень також свідчать про докорінні зміни в так­тиці застосування в інформаційному протиборстві сил і засобів та залу­чення новітніх наукових досягнень. У сучасних умовах у зазначеному протиборстві можуть брати участь не лише державні органи законодав­чої і виконавчої влади та окремі спеціалізовані виконавчі структури (розвідувальні, контррозвідувальні, інформаційно-пропагандистські служби і навіть розвідувально-диверсійні підрозділи військ спеці­ального призначення), а й інші нерозвідувальні державні, неурядові громадські або приватні організації як суто національні, так і транс­національні, зокрема різні екстремістські, терористичні та інші ра­дикальні угруповання.

За таких умов державні спеціальні служби найчастіше викону­ють організаційно-координаційну функцію. Перекладаючи реаліза­цію практичних заходів на неурядові структури, спецслужби таким

255

чином виводять з-під міжнародно-правової відповідальності, а в разі політичної доцільності виступають як захисники «народної ініціати­ви боротьби за поширення демократії, повалення тоталітарних режи­мів, захисту прав і свобод людини » тощо.

Спостерігається тенденція виділення як окремих самостійних суб’єктів інформаційно-психологічного протиборства низки провід­них американських, ізраїльських, британських, меншою мірою ні­мецьких і французьких, а також російських транснаціональних кор­порацій, які намагаються вийти з-під контролю держави (зокрема «імперії» Березовського, Гусинського, Хадарковського). На сучасно­му етапі процесу глобалізації для реалізації власних корпоративних інтересів нинішні ТНК намагаються використовувати потенціали су­часних держав, насамперед власних національних.

Останніми роками набула поширення наукова гіпотеза про нама­гання сучасних ТНК домогтися через ІПП з урядами держав визнання ними транснаціональних господарських об’єднань суб’єктами між­народного публічного права. Таке визнання має на меті досягнення необмеженого владного статусу «суверена», який нині є монополією лише держав.

З цією метою ТНК намагаються впливати на формування правля­чих еліт сучасних держав, впроваджуючи в урядові структури власну агентуру впливу з числа так званої «компрадорської буржуазії», на­самперед фінансово-банківської, або здійснюючи вербування провід­них політичних, громадських діячів і авторитетних вчених держав, залучаючи їх до діяльності в закритих транснаціональних елітарних організаціях, утворених на принципах масонського руху.

Одночасно поширюються ідеї формування так званих економіко- політичних міждержавних об’єднань на зразок Європейського союзу та Північноамериканського союзу (США, Канада, Мексика).

У нинішніх умовах намагання з боку ідеологів, які забезпечують реалізацію корпоративних інтересів ТНК, спрямувати зусилля на­родів земної кулі на поступове зниження ролі держав у суспільних відносинах звести їхню роль до мінімуму. Таким чином усунути дер­жави як чинник, що заважає нинішнім ТНК отримувати надприбут­ки та керувати всесвітніми процесами через так звану наддержавну структуру «світовий уряд», який покликаний захищати корпоратив­ні інтереси ТНК.

У кожній з таких організацій залежно від масштабів їх діяльнос­ті та можливостей (не в останню чергу фінансових) може бути власна концепція інформаційної війни (ІВ).

25

6Концепція інформаційної війни - це система поглядів на специ­фіку організації, управління, стратегію і тактику реалізації окре­мих комплексних легальних і конспіративних заходів, таємних операцій, актів інформаційно-психологічної агресії; на специфіку ви користання в них всього арсеналу сил, засобів та методів вигідного інформаційно-психологічного впливу і тиску на супротивника для досягнення запланованих тактичних і стратегічних цілей.

Незважаючи на сучасні тенденції, реальність свідчить, що най­більшими можливостями для організації та проведення IB поки що вотодіе саме спеціально утворена суспільно-політична владна органі­зація суспільства - держава-суверен в особі системи органів влади та державного управління.

Слід зазначити, що нині у більшості розвинутих країн світу вже сформувалися власні системи поглядів щодо використання IB як ін­струменту зовнішньої політики. Кожна з таких теоретичних систем (концепцій) досить індивідуальна та має національні особливості, на­прями і пріоритети інформаційної політики цих держав. У сучасних умовах інформаційне суспільство ще. не винайшло і не розробило ефек­тивного способу універсальної протидії IB: виявлення, попередження та придушення її джерел; використання сил, засобів і методів ІПВ.

2. Гносеологічні корені основ теорії формування всесвітньої гегемоністської політики інформаційного неоколоніалізму США

Формуючи у своїх наукових працях ідеологічні постулати доктри­ни інформаційного неоколоніалізму, американські дослідники Девід Харві («Новий імперіалізм») і Ханна Арендт («Джерела тоталітариз­му») розкривають сучасне уявлення про наявність взаємозв’язку між імперіалізмом і капіталістичним розвитком суспільства. Зокрема, особливий інтерес становлять: по-перше, положення про «просторове закріплення влади» («spatial fix») і, по-друге, «накопичення капіта­лу і влади знов народжуваною геополітичною силою через вилучення зазначених елементів потенціалу сили світового рівня у наявного ді­ючого геополітичного лідера» («accumulation by dispossession» ).

Емпіричним шляхом у своєму науковому дослідженні «Довге Двадцяте століття» Джованні Арріджі знайшов підтвердження тео­ретичним винаходам Д. Харві та X. Арендт і дійшов висновків про те, що протягом тривалої еволюції експансія світового капіталізму

257

ґрунтувалася на регулярній появі нових молодих утворень, більш енергетично і фінансово могутніх, ніж домінуючі у той час провідні капіталістичні організації, які згодом усувалися молодими.

Висловлена дослідниками наукова ідея полягає в тому, що:

1. «безупинне накопичення влади...» необхідне для захисту не­впинного накопичення капіталу»;

2. «процес, за допомогою якого окремі капіталістичні держави в результаті свого розвитку доходять до потреби накопичення «над­лишкових грошей» (тобто більшого обсягу капіталу, який можна 6 знову прибутково інвестувати усередині національної держави), по­роджує потреби в накопиченні сили для того, щоб зуміти захистити зростаючу власність від внутрішніх конкурентів»;

3. «в епоху глобалізації відбувається процес, за допомогою якого окремі капіталістичні держави доходять до накопичення «надлиш­кових грошей», які можна б знову прибутково інвестувати не тільки усередині національної держави, а й на зовнішніх ринках. У зв’язкуз цим виникають аналогічні потреби в накопиченні сили для того, щоб зуміти захистити зростаючу власність за кордоном. З цього погляду імперіалізм капіталістичного типу являє собою політику, спрямова­ну на пошук вигідних зовнішніх виходів для надлишкового капіталу і на посилення самої держави на геополітичному і геоекономічному просторі»;

4. у попередній період розвитку глобалізації зазначений процес (за допомогою якого усе сильніші капіталістичні організації ставали рушійною силою експансії системи накопичення і панування) спо­конвічно охоплював безліч держав.

З цього погляду виходить, що імперіалізм капіталістичного типу відбиває боротьбу, під час якої капіталістичні держави вико­ристовували насильницькі засоби, намагаючись повернути на свою користь просторові зрушення, викликані «безупинним» накопичен­ням капіталу і влади, тобто здійснювалася територіальна експан­сія із застосуванням військової сили та спецслужб. Зазначені екс­пансії здійснювалися у формі «класичної війни», а з другої половини XX ст. все більше доповнювалися елементами ІВ.

У результаті військово-політичної експансії здійснювалося і про­довжує здійснюватися фізичне ослаблення конкурентів, за допомо­гою завдання їм матеріального збитку і знищення активної частини їх населення, а також посилення агресором свого матеріального до­бробуту за рахунок вилучень і контрибуцій, тобто привласнення ма­теріальних та інших благ супротивника.

258

Як показав Фернан Бродель, «фінансовий капіталізм» або те, що Джованні Арріджі називає «фінансіалізацією», «не був немовлям 1900-хроків». Скоріше «в минулому в Генуї або в Амстердамі (після сильного зростання торгового капіталізму і накопичення капіталів, які перевищували нормальні інвестиційні можливості) він уже вмів опанувати ринок і якимсь часом панувати над усім діловим світом».

Зазначене твердження має двояке значення для визначення су­часних цілей.

По-перше, тут йдеться про те, що у всесвітньо-історичному ракур­сі фінансіалізація (здатність фінансового капіталу «опанувати рин­ком і якийсь час панувати над усім діловим світом») веде до повторю­ваного перенакопичення капіталу.

По-друге, тенденція до повторюваного перенакопичення і фінан- сіалізації капіталу виявилася набагато раніше, ніж виник зв’язок між капіталізмом (соціально-господарською діяльністю з метою отри­мання прибутку і надприбутку) та індустріалізмом (домінуванням промислово-виробничих відносин у соціально-господарській сфері).

Матеріальна і фінансова експансії — це процеси системного накопичення капіталу, влади, панування, глибина охоплення яких зростала протягом багатьох століть і які споконвічно охоплювали безліч всіляких урядових і ділових структур.

Джованні Арріджі визнав важливість питань природи і протиріч американського просторового закріплення та спробував відповісти на Ці питання. Він дає відповідь иа риторичне запитання, чому «заля­кування американського народу» прекрасно спрацювало під час вста­новлення американської гегемонії за Гаррі Трумена, а тепер воно веде Що гегемонію до занепаду.

З огляду на існуючі реалії і масштаби нинішніх фінансово- економічних проблем в американському суспільстві неважко уявити Реальність більш швидкого і повного провалу нового неоконсерватив- ®>го імперського проекту, який ще й не розпочався по-справжньому. Проект, з яким зовсім нещодавно (з 1998 року) так красномовно і з мггимізмом знайомив світову громадськість Збігнев Бжезинський че­рез свою наукову працю «Велика шахівниця (Панування Америки та игеостратегічні імперативи)».

Насправді зазначена праця справила вирішальний вплив на фор­мування американської зовнішньої політики на період закріплення У свідомості світової громадськості певного стереотипу мислення і ^заперечного сприйняття Сполучених Штатів Америки як найроз-

259виненої, нейефективної і єдиної світової супердержави, яка оперує в однополюсному світі. А в американської політичної еліти та у різних верств населення зазначена праця сформувала впевненість в «істо­ричній винятковості і світовій месіанській ролі американської нації в перетворенні способу життя народів земної кулі за американською моделлю». Була висунута хибна теза: «Народи світу живуть погано тому, що не сповідують американські цінності...». Саме це перетво­рило нині американських ультраправих із антикомуністичних контр­революціонерів у «геополітичних» революціонерів, метою яких є по­ширення американського способу життя і організації суспільства, а також «навчання» народів світу «основам американської демократії для аборигенів». Цілком ймовірно, що претензії неоконсервативноі частини американської політичної еліти на глобальне панування мо­жуть ввійти в історію як одна з нереалізованих геополітичних ідей.

Як свідчать наявні матеріали, кінцева мета учасників цієї гло­бальної конкуренції (США та КНР) - досягнення одноосібного сві­тового лідерства із залученням до своїх лав інших народів, на цій основі сформувати нові безальтернативні одна одній світові імперії

• «американську» або «конфуціанську». Зазначене ідеологічне кон­курування вже активно відбувається в умовах нового етапу всесвітніх інформаційно-психологічних воєні глобальної фінансово-економічної кризи для знищення своїх опонентів.

У цій ситуації китайські лідери достатньо відповідально став­ляться до забезпечення захисту не лише китайської, а й інших націй, об’єднаних у цивілізаційне співтовариство на основі ідеологічних та інших цінностей конфуціанства. Одночасно американська правляча еліта запроваджувала непосильні для американської нації велико­масштабні геополітичні проекти глобального контролю і панування. Висловлювалась слушна думка про те, що тотальний контроль гло­бальних процесів на світовій арені, миттєве реагування на них через виконання ролі «світового жандарма» є головним чинником посла­блення і руйнування провідної геополітичної потужності. Нинішні проблеми в США підтверджують правильність розрахунків і прогно­зів китайських фахівців.

Причини такого нинішнього стану справ зі світовою гегемонією США необхідно шукати в тих соціальних, економічних, політичних і військово-стратегічних обставинах, які спонукали американське керівництво до прийняття цього геополітичного курсу без належної підготовки.

До недавнього часу багато держав у цьому регіоні вважали аме­риканський захист основою протидії реальній чи потенційній загрозі власній безпеці з боку КНР. Нині Китай перестав вважатися серйоз­ною загрозою, і навіть якщо така загроза знову виникне, пропонова­ний американцями захист буде вважатися ненадійним і неадекватним за витратами. Крім цього, здатність самих Сполучених Штатів стягу­вати платню за захист зі своїх східно-азіатських клієнтів помітно об­межилася внаслідок зростання залежності США від східноазіатських грошей і скорочення залежності країн Східної Азії від американсько­го ринку. Саме це сталося внаслідок посилення Китаю як найбільшо­го і найбільш прибуткового ринку, що досить швидко зростає.

Майкл Лінд стверджує, що «Сполучені Штати виявилися дер­жавою, без якої можна обійтися...»: «Не так давно нічого не можна було зробити без Сполучених Штатів. Проте нині розбудова більшос­ті міжнародних інститутів, які мають певне довгострокове значення в глобальній дипломатії та торгівлі, відбувається без американської участі... Європа, Китай, Росія. Латинська Америка та інші регіони і країни спокійно вживають заходів, здатних послабити американ­ський вплив».

Розвінчання міфу про «затребувану націю» не означає, що Спо­лучені Штати не можуть розпочати провокаційні дії, здатні розпали­ти конфлікт із Китаєм у регіональному, а, можливо, і глобальному масштабі за найбільш несприятливим варіантом. Проте, зазначене вище також не означає, що в якийсь момент Сполучені Штати і Єв­ропа не зможуть об’єднати свої зусилля у своєрідному «ультраімпе- ріалістичному» проекті, який Харві вважає єдиною реалістичною альтернативою «грубому мілітаристському імперіалізму» американ­ських неоконсерваторів. Зазначений несприятливий сценарій має на­укове визначення - наступна «світова війна».

Пентагоном розробляються та здійснюються таємні плани про надання ЗМІспрямованих «інформаційних новин», тенденційно піді­браних і навіть сфальсифікованих. Зазначені заходи здійснюються в Рамках нових зусиль американської адміністрації спрямованих на те, Щоб ефективно впливати на суспільну світову думку та політиків як V Дружніх, так і в недружніх державах. Для цього у 2002 році навіть створене Управління стратегічного впливу (УСВ; Office of Strategic Influence), керівники якого пропонують розширити межі завдань і на союзні країни Близького Сходу, Азії та Західної Європи. Саме на за­бачене Управління Пентагоном покладаються завдання щодо прове-

261деввя «таємних операцій» в інформаційно-психологічній сфері, які традиційно здійснювались цивільними спеціальними відомствами, зокрема державним департаментом США.

Найбільшою загрозою для США зараз є не ісламістський фуа- даменталізм, а самовпевненість сучасної американської влади, яка після розвалу «радянської імперії» розбудовує власну світову «аме­риканську імперію», нав’язуючи народам світу модель «американ­ського ліберального способу життя». Саме з цією метою велика увага приділяється значному розвитку відповідного апарату і фінансуван­ня на реалізацію заходів щодо просування американської зовнішньої політики через інформаційно-психологічну сферу.

2. Організаційно-правові аспекти державної політики США у сфері інформаційно-психологічного протиборства

Дослідження свідчать, що у США чітко прослідковуються два основних рівні реалізації концепції ІВ: державний і військовий.

1. Мета інформаційної війни на державному рівні:

1) доступ до закритих інформаційних ресурсів держаїи- конкурента та змушення її керівництва до прийняття вигідних для Вашингтона рішень; 2) захист власннх ресурсів. За першим напрям ком - робота щодо проникнення в системи державного управління ймовірних супротивників США - проводиться ЦРУ, РУМО, Розвід увальною службою держдепартаменту. ФБР та іншими американ­ськими спеціальними службами в суворій таємності. За другим - У системі державного управління США розроблена і виконується єдина програма захисту інформації, в основу якої закладено принцип цен­тралізованого управління та контролю спеціальними державними ор­ганами за потоком інформації, яка прямо чи побічно зачіпає інтереси країни. Координатором цього напряму діяльності призначено ФБР-

На початку 1990-х років після оцінки результатів війни в райо­ні Перської затоки американське військово-політичне керівниці®⁰ схвалило рішення: доповнити програму захисту інформації заходами щодо проникнення в системи державного управління потенційних супротивників та економічних конкурентів США, що і було реалізо­вано у формі концепції інформаційної війни ЦРУ, РУМО і ФБР під

26

2керівництвом Центральної розвідки. Американські військові вже давно проводять ІВ проти урядів ворожих держав, наприклад, розки­даючи листівки та проводячи радіо- і телетрансляції на Афганістан, коли він ще був під владою талібів.

Основними напрямами реалізації концепції ІВ на державному рівні (директива МО США Т8 3600.1) є 1) легальні політичні, ди­пломатичні та економічні акції; 2) підривні та деморалізуючі про­пагандистські дії (як через канали агентурної розвідки, так спе­ціальних ідеологічно-інформаційних центрів і ЗМІ); 3) сприяння (у межах спеціальних агентурно-оперативних операцій) опозицій­ним і дисидентським рухам; 4) надання всебічно прихованого (із застосуванням агентурною розвідкою спеціально створеної мережі агентів впливу в державі-об’єкті розвідувальних спрямувань) та відкритого (спецслужбами через довірених осіб із числа впливових політиків, громадських діячів, дипломатів, представників ділових кіл, державних чиновників власної держави) впливу на політичне та культурне життя із завданням розвалу національно-державних основ суспільства; 5) проникнення в систему державного управлін­ня іноземних партнерів (одне з найголовніших завдань Департа­менту спеціальних операцій ЦРУ і РУМО); 6) проведення СЮ; 7) захист національних інформаційних систем (ФБР, АНБ, військова контррозвідка).

2. Військовий рівень реалізації концепції інфор­маційної війни передбачає комплекс заходів Міністерства оборони, РУМО, Управління стратегічного впливу і військових штабів, спрямованих на досягнення інформаційного панування над супротивником у збройному конфлікті та на захист власних систем Управління від аналогічних дій сторони, що протидіє ФБР.

У Директиві Комітету начальників штабів (КНШ) «Бороть ба із системами управління» (березнь 1993 р.) підкреслюється, що боротьба із системами управління є самостійним видом оперативно- ^ забезпечення, що включає п'ять основних елементів: психологіч- ^ВУ боротьбу, введення супротивника в оману, протидію розвідці су­противника, радіоелектронну боротьбу і фізичне знищення пунктів Управління супротивника та його систем зв’язку- Кожний з цих еле­ментів досить детально теоретично розроблений і застосований вій­ськами в їхній діяльності. Зміст нової концепції полягає в їхньому

Чосгино 2

_а -

комплексному, цілеспрямованому і скоординованому використанні з метою впливу на процеси в оцінюванні обстановки та прийняття вигідних рішень командуванням супротивного угруповання для аме­риканських військ. Окрім того, знижувати ефективність функціо­нування чи знищувати систему управління та зв’язку супротивника, щоб завойовувати й утримувати інформаційну перевагу.

Удосконалюючи форми та способи ІВ, американське військове ко­мандування ввело поняття «інформаційні операції», закріплене в но­вому статуті армії СПІА РМ100-6. Під час їхнього проведення ставить­ся завдання: повною мірою використовувати можливості всіх наявних засобів і всіх видів зброї (інформаційної, агентурно-оперативної, кла­сичної, ядерної тощо) для установлення всебічного контролю над сис­темами управління супротивника і, за потребою, негайного та повного їх руйнування. При цьому реалізуються такі принципи інформацій­ної війни, як обезголовлення (ліквідація головної ланки управління), першочерговість, оперативність, попередження дій супротивника та інтенсивність дій.

З виходом зазначеної Директиви КНШ у збройних силах США почалася активна реорганізація існуючих і створення нових організаційно-штатних структур, призначених для вирішення за­вдань планування, моделювання та здійснення дій щодо боротьби із системами управління в стратегічній та оперативно-тактичній лан­ках збройних сил.

Вирішальним чинником для успішного вирішення завдань у бо­ротьбі із системами управління є розвідувальне і контррозвідуваль- не забезпечення, яким американські експерти приділяють особливу роль в інформаційно-психологічному протиборстві.

Так, на випадок виникнення конфліктних ситуацій Страте­гічною військовою розвідкою (РУМО) і Управлінням стратегічного впливу МО США підготовлено план можливих дій щодо «поширен­ня серед населення ворожих Сполученим Штатам держав дезінфор­мації та спрямованих документальних даних із метою провокування вигідних для США змін у правлячих колах і у суспільних процесах Держави». Це є перша спроба об’єднати прикладну психологію з мо­жливостями сучасної комп’ютерної техніки, що знаменує собою «настання нової ери в здійсненні наступальних інформаційних опе­рацій». При цьому визнається, що розвідка використовує мережу І* тернеш в інтересах виконання програми щодо управління людським сприйняттям інформації загалом та людською свідомістю зокрема-

26

4Слід зазначити, що ІВ не можна зводити лише до «комп’ютерної війни», спроб супротивника впливати на системи державного і вій­ськового управління тільки засобами програмно-математичного впливу. ІВ містить у собі більш широкий комплекс відомих і нетра­диційних заходів щодо впливу на супротивника не як на щось ціле, сукупне, а для диференційованого, цілеспрямованого впливу на окре­мі його складові: політичні, ідеологічні, соціальні, релігійні, етнічні, декласовані, маргінальні тощо.

Наприклад, нечисленне, але добре фінансоване Управління стра­тегічного впливу, створене незабаром після нападу терористів 11 верес­ня 2001 р., стало відповіддю на заклопотаність, що існувала в амери­канській адміністрації з приводу того, що Сполучені Штати втрачають суспільну підтримку у війні з тероризмом за океаном, зокрема в іслам­ських державах. Як частину зусиль на протидію до висловлювань та- лібів, Усами бен Ладена та їх прихильників державний департамент США вже найняв на роботу колишнього менеджера рекламної фірми, поставивши його на чолі відділу суспільної інформації, а Білий дім (резиденція президента США у Вашингтоні) створив «оперативний зал* суспільної інформації з метою координувати розснлку поточної інформації по США і зарубіжжю.

Про У правління стратегічного впливу поки що відомо вкрай мало. Бюджет УСВ не розкривається. Відомо, що Управління фінансується за рахунок частки затвердженого конгресом спеціального багатоміль­йонного бюджету, виділеного Пентагону в жовтні 2001 р. у межах до­даткових асигнувань на надзвичайні витрати в сумі 10 млрд дол. Нове Управління очолив бригадний генерал ВВС СІНА Сімон Уорден. Від­разу ж розпочалася розсилка засекречених пропозицій, в яких міс­титься заклик до проведення активних кампаній з використанням не тільки іноземних ЗМІ та Інтернету, а й таємних операцій. Нове Управління «збирає в міністерстві оборони всі інструменти впливу на іноземну аудиторію», — заявив на одній з конференцій заступник на­чальника Управління з оперативної роботи Томас Тіммс, армійський полковник і фахівець із психологічних операцій.

Керівництво нового управління передбачає «просування інфор­маційних новин» до іноземних ЗМІ за допомогою зовнішніх фірм, які можуть бути й без явних зв’язків із Пентагоном. Генерал Уорден має ¹¹⁸ увазі більш широкі завдання управління — від проведення «чор- ®их» інформаційних кампаній, що використовують дезінформацію ^Та інші таємні акції, до «білої» інформації, яка поширюється через

26

5 Г ^

систему зв’язків із громадськістю, що ґрунтується на правдивих збір­никах новин. Для втаємничення авторства під час розсилки спеці- альних повідомлень, у яких містяться вигідні американській стороні думки чи компрометуюча уряди недружніх держав інформація, зво­ротна адреса помічається як «dot-com», а не «dot-mil» (назва в Інтер- неті військового відомства США).

Крім того, на допомогу новому Управлінню Пентагон найняв міжнародну консалтингову фірму «Rendon Group» із штаб-квар­тирою у Вашингтоні, яку очолює Дж. Рендон, колишній помічник у проведенні виборчої кампанії президента Д. Картера. Зазначена фір­ма, якій виплачується 100 тис. дол. на місяць, вже давно співпрацює з ЦРУ США, королівською родиною Кувейту та Іракським національ­ним конгресом, опозиційним угрупованням, яке прагнуло скинути президента С. Хусейна.

Прихильники нового Управління стверджують, що воно забез­печить необхідну координацію зусиль військових із надання впливу на ставлення до Сполучених Штатів за кордоном, особливо в момент, коли Вашингтон переносить війну з тероризмом за межі Афганістану до Іраку та Ірану. Однак нове У правління вже спровокувало також го­стрі дебати в Пентагоні, де ряд високопоставлених осіб запитує, чи не є завдання нового Управління надмірно широким і таким, що навіть межує з незаконними діями. Так, дезінформація, підкинута інозем­ним ЗМІ, приміром, «Reuters* чи «Agence France-Presse*, може бути, зрештою, передрукована чи передана в ефір американськими інфор­маційними агентствами. А за заковом Пентагону і ЦРУ США заборо­нено вести спеціальну пропаганду на території Сполучених Штатів. Окрім того, такі заходи можуть підірвати довіру до інформації, яка офіційно розповсюджується відповідними підрозділами Міністерства оборони. Одночасно критики зазначають, що уряди союзних держав навряд чи будуть задоволені спробами американських військових впливати на їхні ЗМІ.

3. Особливості класифікації різновидів інформаційної війни

Автори американської концепції ІВ розробили спеціальну її кла­сифікацію. Так, у навчальних програмах Університету національної оборони США виділяються такі форми ІВ: 1) радіоелектронна бороть­ба (РЕБ); 2) психологічна війна; 3) війна з використанням засобів

26

6розвідки, насамперед таємних вербувальних операцій щодо агентури впливу У вищих управлінських ланках держави-об’єкта розвідуваль­них спрямувань; 4) війна з використанням потенціалу хакерів; 5) кі­бернетична війна ФБР.

З.2.З.І. Радіоелектронна боротьба у певному сенсі завжди була інформаційною війною. Створення перешкод радіолокаційним засо­бам супротивника позбавляло його інформації про реальну ситуацію, пов’язану з бойовими діями авіації й напрямками удару балістич­них ракет. Радіолокаційна розвідка та засоби підтримки військових з’єднань і частин мають завдання одержувати інформацію про міс­ця розташування станцій радіолокаційних систем супротивника, щоби завдати удару по них. Створення перешкод системам зв’язку супротивника порушує їх нормальне функціонування, знижує ефек­тивність і надійність, а перехоплення інформації сприяє розкриттю планів супротивника. Але останні досягнення в електронній війні, в інформаційних технологіях (застосування розподілених обчислю­вальних мереж і систем, псевдовипадкова перебудова несучої частоти в каналах зв’язку, широкополосна модуляція, багатостанційний до­ступ із кодовим поділом, методи коректив помилок і стиску інформа­ції) ускладнюють як створення перешкод радіоелектронним засобам супротивника, так і перехоплення його інформації.

Операціям РЕБ щодо ушкодження нормальної роботи систем і мереж супротивника мають передувати розвідка та інформаційно- аналітична оцінка їх структури та значення. Виявляються найбільш важливі та вразливі вузли мереж зв’язку, що можуть вплинути на функціонування всієї системи. Замість фізичного руйнування таких вузлів буває доцільніше погіршити якість їхнього функціонування.

Так, виведення з ладу найбільш захищених наземних ліній про­відного зв’язку супротивника змусить його перейти на радіозв’язок, канали якого легше контролювати чи вести передачу зі зниженою ШВИДКІСТЮ, ЩО збільшить термін, необхідний для ухвалення рішен­ня щодо дій у відповідь.

Так було в період воєнних дій проти Іраку в зоні Перської затоки. З самого початку війни і бойових операцій авіацією союзники розпо­чали систематичне руйнування засобів командування та оператив­ко управління збройних сил Іраку. Більшість вузлів зв’язку було виведено з ладу, що часто порушувало зв’язок вищого командування Раку з підлеглими військовими з’єднаннями та частинами по зви­чних каналах. Тому воно було змушене використовувати системи Радіозв язку нафтових компаній, навіть мережу Інтернет

.Збройні сили Іраку навчалися та готувалися до ведення традицій- ної війни часів Другої світової і не були готові протистояти ІВ.

2. Психологічна війна. Під час воєнної кампанії американ­цями був врахований минулий досвід щодо заходів психологічного впливу на супротивника у зоні Перської затоки в 1991 році. Коаліція держав, що діяла проти Іраку, хоча і була представлена лише сим­волічними збройними силами, стала прикладом класичної СЮ, яка мала засвідчити С. Хусейну, що існує широкий міжнародний консен­сус проти вторгнення Іраку в Кувейт, і натиснути на нього. Зіграла свою роль і дезінформація, розповсюджувана з літаків, супутників та ЗМІ. Вона спотворювала спрямовані інформаційні потоки на Ірак і викликала почуття жаху в його населення. Важливий психологічний вплив зробили проведені ВМС США облудні операції, які імітували висадження морських піхотинців. Як наслідок — менше 20 тис. вій­ськових моряків і морських піхотинців союзників стримували близь­ко 120-тисячний контингент солдатів Іраку, що очікували в окопах атаки морської піхоти США, яка так і не відбулася.

Аналогічна тактика скоординованого проведення наземних військових дій зі спеціальними інформаційними операціями спос­терігалася і під час останньої військової кампанії США проти Іраку. В дію вступала американська авіація і ракетні підрозділи з високо­точною зброєю, розташовані за межами Іраку на кораблях ВМС США у Перській затоці, що не дозволяло іракцям діяти ефективно у відпо­відь. Поряд із фізичною шкодою техніці та живій силі чинився вели­кий моральний тиск, що значно деморалізувало не лише особовий, а й командний склад іракської армії. Одночасно через викриті канали зв’язку іракських збройних сил і заслану в мережу управління вій­ськами агентуру впливу оперативні групи РУМО встановлювали пря­мі контакти з окремими командувачами бригад, дивізій, укріплених районів певних фронтів та здійснювали їх індивідуальну ідеологіч­ну і психологічну обробку. Значна кількість командувачів іракської армії, підданих спецслужбами США психологічній обробці, мораль­но зламалися і почали здаватися разом із підлеглими підрозділами американцям, розраховуючи на милість переможців.

2. Війна з використанням засобів розвідки. Враховуючи здобутий у бойових операціях в Югославії, Афганістані, Сомалі, Іра­ку досвід, Міністерство оборони США має намір також використову­вати в інтересах психологічної війни міжнародну мережу Інтернет. Мережа може бути використана як система раннього політичного

268

попередження, яка не дозволить правильно оцінити ситуацію в тому чи іншому регіоні. Розвідувальні органи США .можуть контролювати трафіки цієї мережі, щоб отримувати інформацію, яку можна вико­ристати для проведення операцій ІВ в окремих регіонах. Через мере­жу Інтернет можна передавати інформацію співчуваючим групам у таких регіонах, які можуть самостійно проводити ті чи інші операції, що виключатиме необхідність направлення сюди спеціальних зброй­них сил США.

В ІВ з використанням засобів розвідки широко застосовуються різні системи та датчики для спостереження і контролю обстановки иа полі бойових дій. У сучасних арміях розробляють схеми викорис­тання інформації від датчиків у реальному чи близькому до реально­го часу для управління бойовими діями та наведення зброї на ціль. Поєднання більшої кількості таких датчиків у єдину мережу створює оптимальні можливості для взаємодії родів військ і навіть збройних гал різних країн.

4. В інформаційній війні широко використовується по­тенціал хакерів. Дії першої хвилі хакерів (переважно аматорів) можна вважати не дуже шкідливими, хоча в пресі їм приписувалися події, у яких вони не брали участі. Пізніше з’явилися кваліфікова­ні та висококваліфіковані хакери, які діють із злочинними наміра­ми (пошук інформації для продажу, одержання доступу до секретної інформації тощо). Як правило, вони використовують слабкі місця в системі безпеки комп’ютерних мереж.

Для визначення уразливості військових обчислювальних систем і мереж управління інформаційних систем МО США провело протя­гом двох років перевірку 8 932 таких систем із застосуванням методів і засобів, використовуваних хакерами-любителями.

Спроби проникнення в 7 860 систем виявилися успішними, і тіль­ки в 390 випадках хакери були викриті законними користувачами. Таким чином, 88 % військових комп’ютерних систем виявилися не- захищеними від зовнішнього проникнення, 99 % незаконних про­никнень не були викриті та лише про 5 % вторгнень було повідомлено Офіційно.

Зростаюче число вторгнень у корпоративні, фінансові та військо- ^ві ^Формаційні системи США свідчить про те, що хакери, злочинні Угруповання та іноземні розвідувальні служби вважають ці системи важливою мішенню.

Добре спланована та успішно проведена атака хакерів може ви­кликати істотні короткочасні «ефекти», такі як порушення роботи

269

телефонної мережі та банківських систем і навіть систем управління промисловістю чи відключення систем енергопостачання та блоку­вання систем управління повітряним рухом. Найбільшу небезпеку в діях хакерів та інших злочинних елементів становить можливість упровадження ними комп’ютерних вірусів у програмні засоби, які керують життєво важливими системами. Такі віруси можуть почати діяти в заздалегідь установлений час чи дату.

5. Кібернетична війна — війна у віртуальному просторі з використанням кібернетичних засобів. Вона є специфічною, вищою формою ІВ, що включає в себе всі інші її форми, але не передбачає ве­дення звичайних воєнних дій. Кібернетична війна відбувається з ви­користанням моделей та імітації подій і процесів, що відбуваються в об’єктивній реальності.

Близьке до реальності кібернетичне моделювання бойової обста­новки дозволяє не тільки заощаджувати кошти на навчання і трену­вання особового складу збройних сил, а й випробовувати нові сценарії бойових дій та тактичні прийоми без людських і матеріальних втрат.

Теоретично за допомогою моделювання та імітації бойових дій у кібернетичному просторі можна довести, що одна зі сторін, яка бере участь у конфлікті, зазнає неминучої поразки. Це може означати, що для неї відпадає необхідність ведення фактичних бойових дій.