2. Характеристика окремих видів змі

1. Друковані змі

Преса поступається в оперативності телебаченню і, тим більше, радіо. Тому, як правило, радіо першим повідомляє, що власне відбу­лося, хоча і в дуже стислій формі. Дещо відстаючи за часом, телеба­чення демонструє, як саме це відбулося. І тільки на наступний деиь, ⁶ то й пізніше читач отримує газету, в якій прочитає коментар, чому сталася саме така подія (щоправда автор статті попередньо також и ухав радіо і бачив телесюжет).

Аналітичність - основна перевага преси. Якщо телебачення пра- Цюе «для всіх», радіо — для «поспішаючих і лінивих», то газета — ви-

43

1Частино З

ЗЖ“Ж ”

ключно «для розумних*, або для бажаючих виглядати такими: газе­ти та журнали переважно читають люди з вищою освітою. Це дуже важлива характерна риса преси, оскільки, як зазначає О. Литвинен- ко, «з точки зору планування інформаційних впливів на суспільство саме прошарок інтелектуалів є найважливішою проміжною ціллю*. Аналітичність преси має зворотну сторону: газета поступається і ра­діо, і телебаченню в емоційності повідомлення, а тому поступається в маиіпулятнвних можливостях, оскільки об’єктом маніпуляції є не­свідоме та емоційне.

Незважаючи на те, що в Україні регулярно читає газети лише п’ята частина суспільства, їх роль залишається важливою. Друкова­ні видання були й залишаються для політичних сил та їх лідерів аль­тернативою більш дорогому телеефіру. Преса має також низку інших переваг. До надрукованого можна повернутися, подумати над ним. Можна передати газету іншим, а потім обговорити прочитане, можна також робити вирізки; оформлення підписки на друкований ЗМІ за­безпечує майже 100 % прочитання матеріалу.

Кількісні показники теле-, радіомовлення, випуску газет та жур­налів мають сталу тенденцію до зростання. Проте тиражі періодич­них видань все ще залишаються меншими за показники періоду до проголошення незалежності. Падіння тиражів друкованих ЗМІ зде­більшого спричинено низькою платоспроможністю населення та від­носно високою вартістю видань. Остання, в свою чергу, зумовлюється високими цінами на папір та несприятливою податковою політикою в галузі видавничої діяльності.

Масив друкованих періодичних видань характеризується домі­нуванням російськомовної преси. Ще більшою мірою це стосується видавництва художньої літератури.

За цільовим призначенням в Україні зареєстровано: загальнополі­тичних та інформаційних видань - по 22 % від загальної кількості, ре­кламних - 15 %, для дозвілля - 5,8 %, виробничо-практичних - 4,7 %,

офіційних —3,9%. Лише 3,7 % становлять науковій релігійні видання,

3,2 % — для дітей і юнацтва, 2,6 % — навчальні. Невеликий відсоток на­укових, дитячих та навчальних видань свідчить про незабезпеченість наукових і освітніх потреб українських громадян, про недостатність інформаційного забезпечення розвитку науки та освіти.

Переважна частина (55,3 %) засновників друкованих ЗМІ - пе окремі громадяни та комерційні структури, отже, частка недержав­ної преси в Україні є досить високою. Водночас лише 8,9 % друко­ваних видань засновано державними органами. При цьому необхідно

432враховувати, що відповідальні працівники державних засобів масової інформації України, зокрема телебачення і радіомовлення, прирівня­ні в своїх посадах до відповідних посад в органах державної влади. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 377 від 15 бе­резня 1999 р. посада, наприклад, головного редактора засобу масо­вої інформації, заснованого Верховною Радою України або Кабінетом Міністрів України, відповідає посаді заступника голови Верховної Ради або віце-прем’єр-міністра України. Це означає, що їм виплачу­ється надбавка до посадового окладу за ранг державного службовця, гарантуються пристойне медичне забезпечення, високий рівень пен­сій. Такий стан справ певною мірою обмежує діяльність журналіста, редактора стосовно надання об’єктивної і неупередженої інформації про діяльність державних органів - засновників ЗМІ.