2. Інформаційно-психологічне протиборство за часів українського козацтва

Славетну сторінку в розвиток інформаційно-психологічного про­тиборства вписали й козаки України завдяки досить високому рівню військового мистецтва, одним із елементів якого було використання «військових хитрощів».

Із джерел воєнного мистецтва українського козацтва історія ІПП збагачується специфічними тактичними прийомами, що ма­ють національний характер та вживаються як елемент військово- психологічного супроводу бойових дій, належать до сфери «військо­вих хитрощів» на полі бою і в районах бойових дій.

Так, запорожці надзвичайно багато увагн приділяли формуван­ню громадської думки про справедливість їх отаманів та дисципліно­ваність запорізького війська. Кожний випадок злочину стосовно міс­цевого населення суворо карався у присутності потерпілих. У період бойових дій було категорично заборонено вживання спиртного, кон­такти з жінками та провокації із поборами, а тнм більше грабунками населення. Стосовно противника проводилась пропаганда людяного ставлення до військовополонених і роз’яснення умов переходу до лав запорізького війська як окремих вояків, так і цілих підрозділів. Без­посередньою пропагандою інтересів запорожців займались кобзарі, які в емоційно доступній формі здійснювали, вживаючи сучасну тер­мінологію, «заходи консолідуючої пропаганди».

Поширеною формою морального впливу на війська та населення противника було писання листів образливого характеру, які дискре­дитували керівництво противника. Запоріжці писали листи не тіль­ки турецькому султану, але й польському королю, російському царю, римському Понтифіку. Нічого не відомо про отримання листів адре-

196сетами та відповіді на них, але в результаті подібних заходів значно зменшувалась довіра до командування противника серед його рядових вояків. Подібні заходи позитивно впливали на формування високого морально-психологічного стану власних військ та населення країни.

Черкаський і канівський староста Остафій Дашкович (1508- 1535) підготував перший український військовий трактат 1533 року, який було представлено польському королю Сигізмунду І як «Про­ект оборони України та створення регулярної прикордонної служби о. Дашкович, крім усього, знав мову татар і, часто буваючи на розвід­ках, лишався невпізнаним у їх таборі. Татари вважали його за свого, а завдяки здобутим відомостям він розбивав їх наголову.

Гетьман Дмитро Байда-Вишневецький увійшов до історії не лише як талановитий воєначальник. Велику спритність виявив Вишне- вецький у 1553 р., коли разом із нечисленним підрозділом козацько­го війська (як свідчать документи «з усісю свосю ротою, себто з усім козацтвом і хлопством, яке тримав коло себе») здійснив похід до са­мого Царгорода (Константинополя), де намагався дипломатично до­мовитися з турецьким султаном про припинення нападів турецьких орд на Україну. Чим закінчилися переговори, історії не відомо, однак є свідчення, що Вишневецькнй виїхав з турецької столиці з великими почестями й особистими дарунками від султана. Уже у 60-ті роки XVI ст. в народній думі, вписаній до рукопису Матвія Пійонтка, професо­ра Краківської академії, знаходимо вказівки на використання психо­логічних прийомів у міжнародних контактах:

В Царгороді на риночку Ой п’є Байда мед-горілочку;

Ой п’є Байда - та не день не два.

Не одну нічку та годиночку.

Цар турецький до нього присилає,

Байду к себе підмовляє:

«Ой ти, Байдо, ти славнесенький!

Візьми в мене ти царівноньку.

Будеш паном на всю Вкраїноньку!»

Уже тоді надзвичайну увагу Д- Вишневецький звертав на морально-психологічні чинники оцінки боєздатності військ проти­вника. Про це свідчить думка самого Байди: «Цар кримський (хан Девлет-Гірей) з усіма людьми кримськими підступив під моє місто на Хортицький острів і приступом брав 24 дні. І Божим милосердям... відбився і побив у царя багатьох людей кращих, і пішов цар від мене з великим соромом»

.Особа іншого видатного козака Северина Наливайка була оповита легендами ще за його життя. Майбутній український гетьман народився в першій половині 60-х років XVI ст. В Острозькій академії здобув по­важну на той час освіту. «Бавився з молодих літ за багатьох гетьманії козацьких багато, на багатьох місцях в землях неприятельських хлібом козацьким», - згадус сам Наливайко про роки своєї молодості. У вересні 1594 р. він здобуває одну з наймогутніших фортець на Придністров’ї- м. Тячин. Під час походу козацьке військо спалило м. Яси, де захопи­ло багато зброї та провіанту. Головне, що це спричинило зміщення ту­рецького ставленика з посади молдавського голови і тим самим сприяло здійсненню психологічного тиску стратегічного рівня на урядові коле Туреччини. Психологічні тактичні прийоми описані у розповіді слуць- кого старости М. Халецького про штурм козаками Наливайка укріплень білоруського Могильова восени 1595 р. Спочатку Наливайко обстрілю­вав замок із гармат. Після цього козаки підкотили під одну вежу два вози пороху, продовжуючи гарматну стрільбу та демонструючи намір їх підпалити. Побачивши це, більшість міщан, які обороняли мури, просто повтікали з місця зі страху, а українські козаки без перешкод захопили одне з найбільших тогочасних міст Великого князівства Литовського. Литовські війська через деякий час намагалися відвоювати місто, але козаки самі залишили його, організувавши рухомий табір: «Досить по­тужно з густою стрільбою той Наливайко відходить, ні одного з людей своїх до битви не відпускаючи, за ним литовці нічого йому вчинити не можуть, а він людям нашим дуже шкодить*. Успішні дії проти пере­важаючих сил ворога забезпечувалися добре організованою розвідкою і контррозвідкою, умінням збирати й аналізувати інформацію, розповсю­джувати дезінформацію. За словами тогочасних шпигунів, Наливайко «жодному полковнику не звіряється, що за годину мас учинити*. Сая Северин на питання про його майбутні плани відповідав: «Давно би я по світу не ходив, якби хто відав, куди я маю обернутися».

У період визвольної війни Богдана Хмельницького серед так зва­них «військових хитрощів» також були тактичні прийоми, які мають безпосереднє відношення до тактики психологічної боротьби. Гнат Хоткевич описує такий випадок: «Два тижні тяг Хмельницький пере­говори, але татар не було, прийшов лиш малий їх відділ. Тоді Хмель­ницький пускається на воєнну хитрість: посилає переодягненого по­пом козака так, аби його могли схопити поляки, і от сей піп на муках зізнає, що Хмельницький присяг платити ханові щороку велику Д⁸' нину, а за те хан прислав Хмельницькому 40 тисяч татар. А на ранок Хмельницький велів частині козаків замотати голови чалмами і змі- 19

8шавшись з татарами відділу Карабіш-мурзи з криком «Алла-аллаІ» повалити до табору. Се мало творити ілюзію приходу 40-тисячної та­тарської армії. Штука вдалась. На свої очі поляки побачили, що піп говорив правду, - і страх напав на польське військо». Але, певне, не так страх, як дезорганізація.

Зрозуміло, що термін «психологічна боротьба* тоді не викорис- товувся, а було прийнято поняття «військові хитрощі». Але разом з тим для козаків психологічний тиск на противника завжди був скла­довим елементом у структурі боротьби з ворогом.