4. Фактори впливу на діяльність змі

Світовий досвід функціонування демократичних «інформацій­них» суспільств та проведений аналіз беззастережно вказує на пря­мий зв’язок між ЗМІ та станом інформаційної безпеки держави. За­значимо, що вплив ЗМІ на інформаційний простір прямо залежить від низки обставин, які визначають ефективність впливу ЗМІ:

• технічного рівня розвитку інформаційних та телерадіомереж;

• конкурентоспроможності вітчизняного інформаційного продукту;

• існування широкого вибору між альтернативними каналами отримання інформації (різні ЗМІ - різні власники);

• законодавчого забезпечення діяльності галузі (юридичні гаран­тії свободи слова, встановлення обмежень щодо розповсюджен­ня інформації з обмеженим доступом, закріплення відповідаль­ності за поширення недостовірної інформації, обов’язкове ви­світлення діяльності державних органів тощо);

• рівня сформованості інститутів громадянського суспільства, які захищають національні інтереси (включно з діяльністю само­стійних центрів інформаційного впливу, які представлятимусь інтереси держави);

• зкоординованості діяльності усіх державних органів, які контр­олюють, ліцензують, здійснюють моніторинг ЗМІ тощо.

Поряд з цим існує інший вектор впливу на стан інформаційної безпеки суспільства. Це вплив на діяльність самих ЗМІ. Проведений аналіз свідчить про низку факторів, які впливають на галузь. Особли­ву увагу, на нашу думку, необхідно приділити чотирьом з них.

Перший — це вплив нормативно-правового регулювання діяль­ності ЗМІ. Нормами національного законодавства встановлюються правовий статус, обмеження у діяльності ЗМІ, особливості ліцензу­вання, відповідальності, а також особливий порядок діяльності, на­приклад, протягом виборчого процесу.

Водночас значна кількість нормативних актів, які регулюють діяльність ЗМІ та інших суб’єктів в інформаційній сфері України, є недосконалими, часто залишаються неузгодженими між собою або ж містять положення, що виключають одне одного. Як приклад можна назвати невизначеність правового статусу Інтернет-видань та їх спів­робітників у чинному законодавстві.

Тому в умовах зростання відвертої заангажованості ЗМІ політич- . ними, економічними, фінансовими та кримінальними структурами І перед вітчизняним законодавцем невідворотно постало питання про необхідність раціонального законодавчого врегулювання діяльності за­собів масової інформації. Проте необхідно уникнути двох крайнощів - надмірного адміністрування та «свободи без кордонів». Для цього слід сформувати чітку громадську позицію щодо зменшення впливу існую­чих негативних факторів на загальну ситуацію в країні.

Засоби й технології впливу на сферу мас-медіа в демократично­му суспільстві не повинні вичерпуватися правовим регулюванням ді- | яльності ЗМІ. Правове (державне) регулювання спирається лише на ворми регламентування діяльності ЗМІ, що встановлюються й охоро­няються державою. При цьому формальні правила не можуть врахо­вувати всіх традицій та особливостей вітчизняної журналістики.

Другий - це комерціалізація діяльності ЗМІ, тобто їх спря­мованість, в першу чергу, на отримання прибутку (а зовсім не на об єктивне інформування суспільства), що часто пояснюється за­конами розвитку економіки та необхідністю вільної конкуренції на Чедіа-ринку. З огляду на особливості психології людини через ЗМІ найкраще продаються насильство, секс, розважальні програми, які несуть мінімум змістового навантаження. Це також можуть бути ма­теріали, підготовлені на замовлення, цикли передач і статей, спря­гані на створення або підтримку позитивного іміджу владних чи бізнес-структур, а інколи навіть іноземних суб’єктів

.Таким чином, економічні чинники у поєднанні з диктатом з боку власників ЗМІ часто призводять до того, що їхнім працівникам часто важко відстояти свою позицію. Обслуговуючи інтереси конкретних комерційних структур та з метою збереження або збільшення обся­гів тиражу, ЗМІ поширюють насамперед інформацію, яка привертає увагу найбільшого числа громадян, навіть якщо вона відноситься до розряду скандальної чи низькосортної.

Тому при застосуванні ринкового (економічного) регулювання ді- яльності ЗМІ слід обов’язково враховувати, що вільна конкуренція не завжди гарантує реальний плюралізм думок. Іншими словами, ринкова конкуренція створює ринкову цензуру.

Третій - це залежність від власника, в яку попадають ЗМІ, що пройшли процес акціонування. Внаслідок ринкових перетворень в ін­формаційній сфері майже всі вони представляють інтереси або окре­мих фінансово-політичних груп, або іноземних замовників. До цьо­го необхідно додати, що часто власниками ЗМІ виступають іноземні юридичні або фізичні особи.

Проблема редакційної залежності від власника ЗМІ не є виключ­но українським надбанням. Її розв’язанню на правовому рівні при­свячено Рекомендацію Комітету Міністрів Ради Європи «Про заходи забезпечення прозорості засобів масової інформації», прийняту 22 листопада 1994 р. (далі - Рекомендація), в якій ідеться про друковані засоби масової інформації.

Перший принцип Рекомендації присвячено доступу громадськос­ті до інформації про ЗМІ. В ньому зазначено, що члени суспільства на справедливих і неупереджених підставах повинні мати доступ до визначених основних даних про ЗМІ для того, щоб вони могли сфор­мувати власну думку щодо оцінки відомостей, ідей і думок, які по­ширюються засобами масової інформації.

У зв’язку з цим Рекомендація також розглядає основні види да­них, надання яких повинно гарантувати прозорість друкованих ЗМІ. Так, відповідно до 6-го принципу цієї Рекомендації, інформацію, яка підлягає оприлюдненню, на нашу думку, можна поділити на п’ять основних категорій:

• відомості, що характеризують осіб або органи, які беруть участь У видавничій структурі підприємства друку, а також ступінь участі цих осіб і органів у цій структурі;

• відомості про інтереси друкованого видання;

• відомості про осіб або органи (крім тих, хто безпосередньо за­йнятий у структурі видання), стосовно яких існує ймовірність,

що вони можуть впливати на редакційну політику видань, яки­ми керують;

• відомості про редакційну політику або політичну орієнтацію га­зет чи інших видань;

• відомості про фінансові результати діяльності видавничої струк­тури і про поширення її продукції.

У вітчизняних умовах інформація про власника ЗМІ може бути віднесена до комерційної таємниці. Це дозволяє власникам прихова­но впливати на редакційну політику та безперешкодно розміщувати у виданнях інформацію замовного характеру. Водночас Цивільний кодекс України, визначаючи перелік майнових прав, пов’язаних з правом інтелектуальної власності щодо комерційної таємниці (статті 505-508 ЦК України), не встановлює правовий режим комерційної таємниці, порядок віднесення інформації до комерційної таємниці, підстави виникнення права суб’єктів на комерційну таємницю, поря­док доступу до комерційної таємниці.

З одного боку, держава захищає права суб’єктів господарювання на інформацію, а з іншого - надає представникам багатьох органів державної виконавчої влади право доступу до інформації, що захища­ється. За підрахунками фахівців більше ніж ЗО міністерств, відомств та державних комітетів наділені правом контролю за окремими сфе­рами діяльності підприємств. Вони виконують покладені на них за­вдання і функції на підставі спеціальних законів, що регламентують їх правовий статус та які з точки зору правового захисту комерційної таємниці вступають у протиріччя із законами, що містять норми, пов’язані із захистом комерційної таємниці підприємства.

Право на доступ до інформації, у тому числі комерційної таєм­ниці, суб’єктів господарювання, передбачене у спеціальних зако­нах, зокрема законах України «Про міліцію», «Про Службу безпеки України», «Про Державну податкову службу», «Про організаційно- правові засади боротьби з організованою злочинністю», «Про дер­жавну статистику», «Про аудиторську діяльність», «Про Державну контрольно-ревізійну службу» тощо.

Саме тому н нзка дослід ників справедливо пропонують обов’язково оприлюднювати інформацію про власників ЗМІ та іншнх осіб, які мо­жуть впливати на його діяльність, під час державної реєстрації або подання документів для отримання ліцензії на мовлення (не рідше ніж один раз на рік та обов’язково перед виборами), а також укладати Редакційні угоди між власником ЗМІ та його колективом, у яких роз­кривати принципи редакційної політики

.У редакційній угоді доцільним є закріплення права виконавчо­го органу ЗМІ самостійно наймати редакторів на конкретний термін. Окремо слід чітко визначити перелік підстав, на основі яких редак­тора може бути звільнено (наприклад, прогули, падіння рейтингу та прибутковості ЗМІ тощо). У випадку порушення редакційної угоди сторони мають право на звернення до суду.

Окремим фактором впливу на діяльність ЗМІ є загроза моно­полізації цієї сфери. Злиття ЗМІ та виникнення монополістичних об’єднань у сфері їх діяльності призводить до:

• використання таких об’єднань для інформаційного впливу на суспільство з метою формування переконання в його членів про доцільність або необхідність тих чи інших перетворень у сус­пільній, політичній чи економічній сферах країни в інтересах власників ЗМІ;

• обмеження різноманіття можливостей отримання інформації;

• здійснення впливу на свободу дій політичних партій;

• вигідного впливу на діяльність великих і малих видавництв.

Четвертий фактор — адміністративний тиск з боку держави.

Значна частина проблем, пов’язаних із діяльністю ЗМІ, має етичний відтінок і не вирішується правовими чи адміністративними засобами.

Так, у січні 2005 р. одним із перших розпоряджень державно­го секретаря України О. Зінченка стало розформування Головного управління інформаційної політики адміністрації Президента Укра­їни, яке до того невдало пробувало формувати державну ідеологію адміністративними методами, зокрема через так звані «темники». Але вже у вересні 2005 р. помаранчеву команду розколола небувала криза, рейтинг політиків-революціонерів стрімко впав, а у березні 2006 р. «помаранчеві» бездарно програли вибори. Підкреслимо, що сам термін «темники» є своєрідним брендом з негативною окраскою, який був придуманий та використаний саме з метою інформаційного впливу протягом виборчої кампанії.

Зазначимо для об’єктивності, що «темники» — це загальноприй­нята практика навіть у демократичних країнах. Відомий український журналіст І. Слісаренко, наприклад, вважає, що «темники» - це ^не накази від когось ззовні, а лише елементи діловодства усередині пев­ної організації. Вони потрібні лише для того, щоб якийсь менеджер середньої ланки не забув, що і як було домовлено висвітлювати. № лише інструмент налагодження адміністративного контролю усеред­ині прийнятої системи взаємин. Зазначеною організацією може бути

444

і держава, яка інформує ЗМІ про події, що відбувається. Тоді держава виступає активним гравцем в інформаційному протистоянні. Розпо­всюдження грамотно, якісно та яскраво підготовлених повідомлень про результати діяльності влади, в яких проведено чіткий зв’язок з актуальними суспільно-політичними подіями, є логічним кроком ду­маючої влади.

У демократичних країнах самі повідомлення мають інформацій­ний (необов’язковий характер) і називають прес-релізами. Вони над­звичайно затребувані самими ЗМІ, часто через обмеженість власних можливостей отримання інформації, нестачу часу, а деколи через ба­нальну лінь. Інша справа, що в умовах свободи слова неприпустимою є практика поширення обов’язкової до висвітлення інформації, що мало місце в Україні до кінця 2004 року і викликало бурхливий спро­тив журналістського середовища.

У Великобританії до вироблення прес-релізів безпосередньо за­лучаються співробітники розвідувального співтовариства, право­охоронних органів та члени Кабінету Міністрів, які приймають реко­мендації разом із редакторами та власниками найпотужніших ЗМІ в рамках діяльності DPBAC (Defence. Press and Broadcasting Advisory Committee) - спеціально створеного консультативного комітету з обо­рони, преси і теле-, радіомовлення.

На нашу думку, завдяки некомпетентності колишніх працівників Адміністрації Президента України, через грубий адміністративний та фінансовий тиск було надовго поховано можливість використан­ня офіційних прес-релізів як засобу інформування громадськості про державну діяльність, формування позитивного зовнішньополітично­го та внутрішньополітичного іміджу. Однак це була, нехай незграбна, але спроба впливати на інформаційне середовище для забезпечення державних інтересів.

Окрім зазначених вище правових, організаційних та інших про­блем у діяльності засобів масової інформації на стратегічний розви­ток сфери ЗМІ впливають й суто технічні проблеми.

Серед них насамперед слід виділити використання застарілих технологій, таких, наприклад, як проводове радіо. Жодним чином не заперечуючи його важливої соціальної ролі в суспільстві (радіомов­лення у сільській місцевості здійснюється переважно через проводове Радіо), визнаємо, що технологічно — це позавчорашній день вітчизня­ного телерадіопростору.

Суттєвий вплив справляє також відставання у розвитку таких но­вітніх засобів комунікації, як Інтернет, супутникове мовлення тощо

445

внаслідок відсутності в державі необхідних для цього ресурсів. По­дальший розвиток кабельного мовлення в Україні стримується влас­тивим галузі монополізмом, вилученням місцевих програм на ко­ристь іноземного мовника.

Зрештою, чи не найактуальнішим сьогодні є питання переходу на цифровий формат мовлення. Тільки у цьому слід шукати шлях, не­хай і тимчасового, але вирішення проблеми вичерпності радіочастот­ного ресурсу, проблеми технічної якості мовлення тощо.

ЗМІ є найзручнішим та найрозповсюдженішим каналом поши­рення інформації у сучасному світі. Сучасний стан інформаційних технологій зробив можливим одночасне сприйняття однакової інфор­мації в режимі on-line.

Українське законодавство визнає ЗМІ: телебачення, радіомовлен­ня та пресу. За всіма ознаками до цього переліку слід додати Інтернет, однак на рівні законодавства цього не зроблено. Кожен із цих видів ЗМІ має власні особливості сприйняття споживачами.

Найпоширенішим та найефективнішим засобом маніпулятивно- го впливу є телебачення. Разом з цим стрімкий розвиток Інтернет та його можливості з передачі текстової й аудіовізуальної інформації до­зволяє прогнозувати вихід Інтернет на провідні позиції серед ЗМІ.

У своїй діяльності ЗМІ повною мірою користуються свободою слова, як одним із базових здобутків демократичного устрою. Зазна­чена свобода повинна урівноважуватися свободою вибору споживача інформації та правовою відповідальністю за зловживання свободою слова. Свобода слова не є абсолютною. Державний та громадський контроль за діяльністю ЗМІ у тій чи іншій формі існує навіть у краї­нах - колисках демократи.

Факторами, що найбільше впливають на діяльність ЗМІ, на су­часному етапі є: правова регламентація їх статусу, комерційний ха­рактер їх діяльності, політика власників та вплив з боку держави. Останні два фактори може бути використано в інтересах забезпечення інформаційної безпеки держави.

Можемо констатувати, що ЗМІ є не просто суб’єктами впливу на масову свідомість, але й ключовим інструментом, за допомогою якого проходить безпосереднє її формування. Засоби масовоі інформації, по­винні виконувати функції посередника між джерелами інформації^_ °Р" ганами державної влади, громадськими організаціями, політичними партіями, та її споживачами - громадянами.

На наш погляд, на сучасному етапі в нашій країні не існує ЗМІ в повному розумінні, а існують засоби масової пропаганди й агітації» за

446ДОПОМОГОЮ ЯКИХ ТІ ЧИ ІНШІ ПОЛІТИЧНІ силн формують суспільну дум­ку. Тому зростає значення узагальнення й впровадження на законо­давчому та практичному рівнях сучасних підходів до забезпечення незалежності ЗМІ, обмеження впливу на них олігархічних і кланових структур, з одного боку, та протидії залежності ЗМІ - з іншого.

При цьому можна виділити два основних напрями такої діяльнос­ті: створення й підтримка громадських ЗМІ та зміцнення фінансової, організаційної й ідеологічної незалежності державних і комерційних ЗМІ. В рамках цих двох напрямів найбільш доцільним є реалізація таких завдань:

1. прийняти Концепцію національної інформаційної політики України та спрямований на реалізацію її положень Інформаційний кодекс України, який є базовим нормативним актом, що регулювати­ме діяльність в інформаційній сфері України;

2. законодавчо закріпити заходи щодо запобігання монопольній концентрації ЗМІ (в тому числі прихованій) шляхом покладення на друковані та електронні ЗМІ зобов’язання надавати інформацію про власників ЗМІ та осіб, які можуть вплнватн на їхню діяльність під час державної реєстрації або подання документів для отримання лі­цензії на мовлення (не рідше одного разу на рік та обов’язково перед початком виборчого процесу);

3. розробити та ухвалити зміни до Закону України «Про інформа­цію*, «Про телебачення і радіомовлення*, «Про друковані засоби ма­сової інформації (пресу) в Україні», які б зобов'язали власників ЗМІ будь-якої форми власності обов’язково узгоджувати з редакційними колективами принципи редакційної політики та підписувати з ними Редакційні угоди;

4. створити єдиний державний реєстр власників ЗМІ;

5. створити в Україні систему громадського телебачення та раді­омовлення, забезпечити прозорий контроль за його бюджетом та ре­дакторською політикою;

6. ухвалити концепцію роздержавлення ЗМІ, якою передбачити заборону надалі органам державної влади та місцевого самоврядуван- ^вя. підприємствам із бюджетним фінансуванням бути засновниками ЗМІ (крім інформаційних видань та веб-сайтів в Інтернеті);

7. постійно удосконалювати індустрію інформаційних послуг та інфраструктуру єдиного інформаційного простору України.

На завершення підкреслимо, що діяльність із забезпечення ін­формаційної безпеки держави ЗМІ слід розглядати не лише з погляду необхідності протидії їх можливій прот иправній діяльності, ал вн-

447користання їх можливостей для формування національного інформа­ційного простору, який адекватно відображатиме національні інтер­еси України.

5. Діяльність неурядових організацій у контексті інформаційної безпеки

Особливо підкреслимо місце неурядових організацій (НО), оскіль­ки задекларованою метою є формування громадської думки із про­блемних питань розвитку суспільства. НО функціонують переважно як незалежні аналітичні центри юридично є неприбутковими громад­ськими організаціями, які здійснюють діяльність на основі Закону України «Про об’єднання громадян».

Згідно з цим Законом, НО як усі зареєстровані об’єднання грома­дян для здійснення цілей і завдань, визначених у статутних докумен­тах, користуються правом:

• виступати учасниками цивільно-правових відносин, набувпти майнові й немайнові права;

• представляти і захищати свої законні інтереси та законні інте­реси своїх членів (учасників) у державних та громадських ор­ганах;

• брати участь у політичній діяльності, проводити масові заходи (збори, мітинги, демонстрації тощо);

• ідейно, організаційно та матеріально підтримувати інші об'єднання громадян, надавати допомогу в їх створенні;

• створювати установи та організації;

• одержувати від органів державної влади і управління та органів місцевого самоврядування інформацію, необхідну для реаліза­ції своїх цілей і завдань;

• вносити пропозиції до органів влади і управління;

• розповсюджувати інформацію і пропагувати свої ідеї та цілі;

• засновувати засоби масової інформації.

В Україні немає юридичного терміна, який визначає поняття «неурядовий аналітичний центр» чи «неурядова організація». Фор^_ мально останніми є будь-які організації, зареєстровані відповідно до законів «Про об'єднання громадян», «Про політичні партії в Укрві^- ні», «Про професійні спілки, їх права та гарантії їх діяльності». Тому існує потреба у визначенні поняття неприбуткової НО. Відповідний законопроект вже декілька років розглядається Верховною Радою.

44

8Ті-оретично під НО необхідно розуміти, по-перше - громадську, по-друге - незалежну, по-третє - неприбуткову (некомерційну), по- четверте - дослідницьку організацію, що вивчає переважно соціально- політичні проблеми національного рівня. Головною функцією неуря­дових аналітичних центрів є «громадське» лобіювання, здійснення впливу на владу шляхом подання обґрунтованих пропозицій, крити­ки, рішень.

У світі налічується близько 4 500 НО, з яких близько третини пра­цюють у США. При цьому ніхто в Сполучених Штатах не збирається боротися з їхнім впливом силами держави. Навпаки така їх кількість забезпечує надзвичайну якість і конкурентоспроможність аналітич­ної продукції та сприяє інтересам захисту інформаційного простору. Продукція закордонних центрів інформаційного впливу не знаходить споживача, є неактуальною, оскільки власний інформаційний ринок перенасичений.

НО володіє такими характерними рисами:

1. Це неприбуткова громадська організація, яка може бути заре­єстрована відповідно до Закону України «Про об’єднання громадян», бути структурним елементом політичної партії чи мати інші органі­заційні форми.

2. Це організація, яка займається дослідницькою та аналітичною діяльністю. Головний напрямок досліджень - актуальні проблеми суспільно-політичного та економічного характеру.

3. Діяльність НО фінансується переважно за рахунок грантів іно­земних структур. (Навіть незалежні експерти зазначають, що біль­шість неурядових аналітичних центрів залежить від зарубіжного фінансування. Таким чином визначаються напрями досліджень та отримувач результату).

4. Більшість співробітників-експертів організації пройшли ста­жування за кордоном (вільно володіють іноземними мовами).

5. НО займає активну інформативну позицію: має власні друкова­ні чи інтернет-видання, висвітлює свою діяльність у ЗМІ, проводить та бере участь у конференціях, семінарах, круглих столах тощо.

Неприбутковість НО означає, що її діяльність не спрямована на одержання прибутку, але передбачає надходження коштів для по­криття витрат, пов’язаних із веденням статутної діяльності. Зазна­чимо, що наведене визначення дещо суперечить українському по­датковому законодавству, яке всі кошти, отримані НО, розглядає як прибуток

.Діяльність НО особливо активізується під час проведення вибор. чнх кампаній, коли увагу громадськості та ЗМІ прикуто до будь-якої аналітичної чи навіть просто суспільно значимої політичної інфор. мації з будь-яких джерел- При цьому не має істотного значення на­віть той факт, який рейтинг популярності чи довіри має той чи інший суб’єкт у населення (споживача інформації).

Необхідно зважати також і на самостійний вплив на громад­ськість сторонніх центрів впливу, що безпосередньо не пов'язані з по­літичною системою України: іноземних держав, транснаціональних корпорацій, вітчизняних промислово-фінансових груп.

Так, екс-президент США Вілл Клінтон на зустрічі з функціоне­рами американської організації «Дім свободи», яка відбулася в 1995 році в м. Вашингтоні, зазначив, що діяльність американських неуря­дових аналітичних центрів була і залишається важливим та ефектив­ним знаряддям реалізації зовнішньополітичних планів США. Просу­вання американських цінностей до інших держав і сприяння захисту інтересів США є взаємозалежними елементами єдиної політики.

Діяльність такнх НО може опосередковано фінансуватися Держ­департаментом США шляхом надання грантів. Функціонериамерв- канських НО, отримуючи інформацію щодо процесів у нашій державі від осіб із числа активістів вітчизняних НО, надсилають відповідні звіти до своїх офісів у Вашингтоні, які інформують Держдепартамент США, забезпечуючи останній всебічною інформацією.

НО збирають та реалізовують інформацію на користь інших дер­жав. Він не стверджує, що ці організації не переймаються процесами становлення демократії в Україні. Одночасно підкреслює, що пер важно зазначена діяльність провадиться цілком легально, проте не заперечує і факт використання деяких з них в іноземних інтересах. Це загальновживана практика. Доцільно створити світову мережу ві­тчизняних НОза кордоном, наприклад, «Українці без кордонів».

Роль неурядових аналітичних центрів як генераторів нових ідей та альтернативних підходів є особливо важливою на перехід них етапах, коли відбуваються глибокі внутрішні трансформації У всіх сферах суспільного життя. Неурядові аналітичні центри є також інструментом громадського контролю, вони впливають і на визна­чення цілей та цінностей суспільства. їх потенціал як посередника та ефективного каналу зв’язку між інтелектуальним середовищем і Д®Р" жавннми органами та суспільством важко переоцінити.

Однак, попри окремі позитивні приклади, ступінь залучення ве- залежних експертів до пошуку шляхів вирішення проблем розвитку

45

0суспільства ще не відповідає рівню розвинутих демократичних країн. Водночас останніми роками роль неурядових аналітичних центрів у процесах, що відбуваються в Україні, значно зросла. Від їх прогре­сивного розвитку, здатності пропонувати якісні аналітичні розробки, від рівня впливу на політичний процес і суспільну свідомість, спро­можності здійснювати ефективний контроль за діями влади залежить успішність розбудови громадянського суспільства та правової держа­ви в Україні.

НО — це важливий елемент громадянського суспільства, не слід вбачати в них виключно опозицію, яка спить і бачить, як би «допо­могти* іноземним замовникам чи продати держтаємницю. Пропону­ючи альтернативні рішення, вони здійснюють громадське лобіюван- ня, вплив на владу з метою підвищення якості державної політики. Неурядові аналітичні центри — це ще й важливий інструмент гро­мадського контролю за діями влади. Велика їхня роль і у визначенні цілей та цінностей суспільства, формуванні громадської думки з ак­туальних для країни питань.

З точки зору забезпечення налагодження ефективної діяльності урядових структур України доцільним виглядає використання по­тенціалу НО в інтересах держави: пряме замовлення необхідних до­сліджень з його оплатою бюджетними коштами.

Далі, з погляду забезпечення державної безпеки, у випадку якщо існують аргументовані підозри до діяльності НО на користь, напри­клад, іноземних спецслужб чн про пряме представництво інтересів інших держав, конструктивні контакти з цими суб’єктами можуть виступати легальним каналом отримання інформації про специфіку їх роботи. Шляхом аналізу результатів роботи аналітичного центру за визначеною тематикою можемо дійтн висновків про джерела, якість та кількість інформації, що обробляється центром, його можливості, вплив тощо. Слід зазначити, що великий відсоток спеціалістів НО, які пройшли стажування (підготовку) за кордоном не може не викли­кати занепокоєння. НО можуть бути зручним інструментом у руках як зовнішніх, так і внутрішніх замовників.

Щодо зарубіжного фінансування діяльності НО необхідно відзна­чити, що вони часто дійсно існують на зарубіжні кошти, що виділя­ються у вигляді грантів. Крім цього, аналітичні центри використову­ють приватні пожертви (внески), коштн, отримані від реалізації своєї продукції, і дуже рідко мають бюджетне фінансування.

Разом з цим не потрібно забувати, що головний грантоотриму- ^в«ч У нас — .іержава, у цьому ні в кого не повинно бути сумнів'.. За-

451 "п ~ з

рубіжну допомогу беруть всі й майже на все — на реформу в армії, на обстеження складів із боєприпасами, на ліквідацію озброєння та військової техніки, на підготовку й утримання миротворчих підроз- ділів, на створення системи експортного контролю за продажем зброї, на реформування правоохоронних органів і спецслужб, на контроль за станом енергетичних об’єктів, їхню модернізацію, на технічне від­новлення прикордонної та митної служб, на комп’ютеризацію банків­ської, податкової та бюджетної систем, на закриття шахт, на аграрну реформу, на створення інформаційних мереж у центральних органах влади, на підготовку та експертизу нормативно-правових актів, на навчання чиновииків, на оптимізацію документообігу в держструк- турах, на вдосконалення системи державного планування, на впро­вадження нових технологій, навчальних програм, медичних препа­ратів тощо.

Гроші отримують майже всі міністерства та відомства. Йдеться про сотні мільйонів щорічно, а загалом за роки незалежності — це мі­льярди доларів. Як бачимо, закордонна допомога використовується державою в сферах, що мають прямий стосунок до питань національ­ної безпеки.

Допомога ця у ряді випадків обставляється додатковими умова­ми, досить жорсткими, а іноді й попросту принизливими. Закордон­них донорів зрозуміти можна - вонн просто так грошима не смітять і не особливо довіряють нашій державі. Левова частка закордонної допомоги розподіляється в Україні за участю державних структур і здебільшого ними ж споживається.

На відміну від державних структур, НО гранти офіційно пред­ставляють без додаткових умов. Погоджуються лише тема, бюджет і терміни. Спонсори знайомляться з отриманими результатами вже після їхнього оприлюднення. Однак необхідно погодитися, що еле­мент замовлення полягає у самому визначенні теми дослідження, опитування, наукової проблеми тощо.

Діяльність НО необхідно ґрунтовно вивчати тому, що вони мо­жуть використовуватись іноземними державами, транснаціональ­ними корпораціями (зокрема, шляхом створення підконтрольних лобістських груп в органах влади, управління, ЗМІ, політичних пар­тіях, громадських та релігійних організаціях) для вигідного інозем­ного впливу на шкоду інтересам України.

А. М. Кузьменко у навчальному посібнику «Информационно-пси­хологическая безопасность в эпоху глобализации», С. Г. Кара-Мурзе у книгах «Правда про “помаранчеву революцію”», «Революції на екс-

452 порт» та інші науковці розкривали особливості використання НО для усунення недружніх до США керівників та урядів.

Тому заслуговують на увагу практичні рекомендації щодо реаліза­ції зовнішньої політики США у цьому напрямі, які викладені Д. Шер­пом, академіком фонду і.м. Ейнштейна у книзі «Від диктатури до демократії». Ця книга перевидавалась багатьма мовами. В ній опису­ються ненасильницькі методи повалення диктатур. Вона була вперше опублікована в Бангкоці в 1993 році американською НО «Комітет з відновлення демократії у Бірмі». Ідеї цієї книги неодноразово вико­ристовувались опозиційними рухами для повалення «тоталітарних режимів».

Варто зазначити, що не тільки США, але і РФ, ФРН, Франція та ін. держави активно використовують у своїх цілях НО. На жаль, ді­яльність російських НО та місцевих громадських проросійських орга­нізацій на теренах колишнього СРСР (зокрема в Україні) досліджена у недостатньому обсязі. Наприклад, в Україні існує широка мережа місцевих громадських організацій російсько-шовіністичної спрямо­ваності, які, як правило, мають у своїй назві такі слова, як «русь­кий», «слов’янський», «євразійський», а іноді «православний».

Визнаючи значну позитивну роль у діяльності іноземних НО. слід розкрити можливі негативні наслідки від їх діяльності:

1. Розроблення механізму іноземного втручання у внутрішні та зоввішні справи нашої держави.

2. Збір з легальних позицій різнопланової інформації (про соціально-політичне життя, економічний та оборонний потенціал України тощо).

3. Здійснення СЮ та АІА проти України шляхом розповсюджен­ня відповідної інформації, спрямованої на дискредитацію окремих державних діячів, підрив внутрішньої стабільності та міжнародного авторитету України.

4. Створення умов для виїзду закордон провідних українських вчених та талановитої молоді.

5. Використання спецслужбами іноземних держав для проведен­ая розвідувально-підривних заходів.

6. Розпалювання конфліктів на національному, релігійному, со­ціальному ґрунті та провокування масових заворушень.

7. Територіальні претензії до України.

8- Підтримка автономістських ідей і сепаратистських сил частини вселення України, надання їм мо ьної та матеріальної допомоги.

45