2. Дезінформація й підкуп виборців як прийоми чорного піару у виборчих кампаніях

Зупинимося на деяких більш витончених прийомах дезінформації, які застосовувалися в російській і українській виборчих кампаніях.

Висування двійників. Для цього треба знайти в окрузі людину з та­ким самим прізвищем, ім’ям та по батькові, як і в кандидата-«ворога* і вмовити цю людину висунути свою кандидатуру. Розрахунок будуєть­ся на тім, що частина прихильників небажаного кандидата помилить­ся і проголосує за підставну особу. З аналогічною метою іноді створю­ють суспільно-політичні організації з назвами дуже схожими на назви конкуруючих організацій (відомий, наприклад, випадок, коли напе­редодні виборів в одному з великих регіонів було зареєстровано «Рух «Яблуко») і висувають підставних осіб від їхнього імені.

Варто підкреслити, що висування підставних осіб не завжди є «брудною» технологією. Наприклад, досить часто популярні керівни- кирегіонів використовують таких осіб для підстрахування: висувають свідомо непрохідного кандидата на той випадок, якщо конкуренти спробують зірвати вибори через одночасне зняття своїх кандидатур.

Імітація підтримки від статусних людей. Якщо під час кампа­нії раптом з’являються листівки типу «Підтримую таку особу, В. Пу- тів», то не завадить поцікавитися, хто такий цей В. Путін — прем’єр Росії чи його однофамілець, який живе в сусідньому будинку.

Іноді описаний прийом використовується з точністю до навпаки: підтримка існує реально, але носить незаконний характер. Напри­клад, у 1997 році у Москві в окрузі, де переобирався голова Москов­ської Думи, з’явилися щити з його фотографією в обіймах Ю. Луж­кова і підписом: «Найкращий голова Думи з усіх, кого я знав. Корінний москвич Ю. Лужков». Коли розлютовані конкуренти звернулися із протестом у виборчу комісію (за законом мер не мав права підтримувати жодного з кандидатів), їм роз’яснили: «Фото­графія зроблена задовго до виборів, а щодо підпису, то ви доведіть. Що «москвич Ю. Лужков* - мер міста, а не однофамілець мера

.Імітація дій від імені конкурента. Характерними прикладами таких дій є:

• дзвінки виборцям від імені конкурента вночі;

• приклеювання листівок на підтримку конкурента на стекла приватних автомобілів (так, щоб їх було дуже важко віддерти);

• «антиадресна* агітація (наприклад, «ультраліберальна* про­паганда від імені конкурента у кварталах з малозабезпеченим населенням або ура-патріотична серед інтелігенції);

• дії, які повинні налякати виборців. Наприклад, на виборах гу­бернатора Красноярського краю в 1998 році нібито від імені А. Лебедя по селах запустили людей, які почали переписувати домашню худобу і птахів. Опісля по їхніх слідах була запущена інша команда агітаторів, яка роз’ясняла, що А. Лебідь готує ма­сові конфіскації майна сільських жителів.

Імітація небажаної підтримки конкурентів. Організовується серія масових заходів, на якій про свою підтримку конкурента заяв­ляють бомжі, фашисти, сексуальні меншини тощо. Такими «фокуса­ми* не гидували навіть кремлівські політтехнологи. Під час прези­дентських виборів 2000 року ЗМ1 регулярно повідомляли про мітинги московських повій на підтримку Ю. Скуратова. А незадовго до дня голосування телебачення показало збори геїв і лесбіянок на підтрим­ку П. Явлінського.

Підкуп виборців можна також віднести до сфери чорного піару- Він далеко не такий небезпечний, як дезінформація, оскільки не по­збавляє виборців волі свідомого вибору. Водночас підкуп зазвичай не такий ефективний, як дехто вважає: немає жодних гарантій, що виборець, одержавши що-небудь від кандидата, відразу ж стане його прихильником. Якщо уважно розглянути кампанії, виграні нібито тільки за допомогою підкупу, в більшості випадків виявляється, що перемога «покупця голосів* стала наслідком стратегічно правильної постановки кампанії, а не голої гри на матеріальному інтересі.

Найбільш яскравий приклад - оптова покупка Р. Абрамовичем Чу­котки. При цьому Р. Абрамович абсолютно не приховував, щовінрО' бить. Навпаки виборцям відкрито говорилося: «Усі про вас забули, про* світу ніякого немає, а з Р. Абрамовича ви хоч щось одержите*. Так щоу виборців не могло бути жодних сумнівів, що їх саме підкуповують.

Оскільки закон забороняє прямий підкуп виборців під час вибо­рів, його звичайно здійснюють у формі різних гуманітарних програмі реалізованих від імені кандидата до початку кампанії, або ж від імені «друзів* кандидата під час кампанії.

47

2Перед «покупцем голосів» традиційно постають дві проблеми: як обійти закон і як гарантувати, що виборець, якому заплатили, дійсно проголосує за потрібного кандидата. Наприклад, досить популярні дві схеми підкупу виборців:

• Підкуп через найм на роботу. Штаб кандидата укладає з ви­борцем трудову угоду: наймає його як агітатора. Відразу ж піс­ля укладення угоди виборцеві виплачується невеликий аванс. Решта грошей йому обіцяють заплатити як преміальні за «гар­ну роботу». При цьому робота буде вважатися «гарною», якщо кандидат-наймач переможе на виборах.

Природно, насправді реальної роботи від такого «агітатора» ніхто ие вимагає. Ціль схеми - створити у виборця матеріальну зацікавле­ність у перемозі кандидата.

• *Лохотрон». Дуже дорога й рідко застосовувана технологія. Для організації «лохотронао необхідно попередньо зареєстру­вати якусь громадську організацію. Коли починається виборча кампанія, зазначена організація заявляє, що вона не буде під­тримувати жодного з кандидатів, але буде боротися за підви­щення активності виборців на виборах. В ім’я цієї шляхетної мети вона повідомляє про проведення безпрограшної лотереї в день голосування прямо на виборчих дільницях. Кожний ви­борець, який прийшов на вибори, зможе виграти невеликий приз: ручку, календарик тощо. А щоб ще більше «підвищити активність», на кожній ділянці буде розіграний один головний приз - автомобіль «Жигулі». Однак у його розіграші зможуть брати участь тільки ті виборці, які зможуть угадати переможця на виборах.

Після того як про організацію «лохотрона» довідаються всі жи­телі округу, починається другий етап операції. Через всі можливі ін­формаційні канали виборцям починають повідомляти, що за даними аналітиків і соціологів на виборах лідирує такий-то кандидат (хто при цьому лідирує насправді, не має значення).

Кульмінація настає в день голосування. Поруч із кожною ділянкою ставиться автомобіль, що може дістатися будь-якому виборцеві, — варто лише вгадатн переможця виборів. А оскільки ім’я майбутнього пере­можця вже передвіщене «всіма аналітиками й соціологами», то бажа­ючий зіграти в «лохотрон» виборець зробить, швидше за все, ставку саме на нього. І щоб ставка не пропала, виборець і проголосує саме за того кандидата, на якого він поставив

.Проте чорний піар і «брудні» технології далеко не так страшні, як про них говорять. За оцінками різних експертів, використання супротивником иайиебезпечнішого сполучення «брудних* методів (дезінформація у посдианні з інформаційною блокадою, підкріплені адміністративним ресурсом) рівносильно його перевазі (у середвьо- му) приблизно в 10 % голосів. «Брудні* технології рідко заСезпе- чують перемогу самі по собі« якщо вони не підкріплені правильною стратегією и тактикою кампанії їхнього кандидата. Так, иа виборах у Верховну Раду України (вересень 2007 року) зустрічалося немало випадків чорного піару. Наприклад, обвинувачення в ізраїльському громадянстві на адресу екс-глави МВС, першого номера блоку «Наша Україна - Народна самооборона* Юрія Луценка. Друкувалися лис­тівки з його фотографією на тлі зірки Давида. Або ж поява наклейок, стилізованих під логотип програми Блоку Юлії Тимошенко «Україн­ський прорив». Але на цих наклейках був написаний «Український иарив*, ними заклеювали оригінальні плакати БЮТ. Проте на хід ви­борів подібні акції вплинули мало.

Нинішнє засилля «брудних» методів у російських і українських кампаніях - тимчасове явище, що неминуче буде входити в при­йнятні рамки в міру того, як виборці отримають досвід. Цей процес можна прискорити, якщо регулярно й докладно доводити до широкої громадськості всі «брудні* прийоми, які були використані в кожній великій кампанії.

Література до розділу 2

1. Бредмайер К. Черная риторика: Власть и магия слова. - М.: Аль­пина Бизнес Букс, 2006. - 248 с.

2. Гринберг Т. Э. Политические технологии: ПР и реклама: Учебное пособие для студентов вузов. - М.: Аспект Пресс, 2005. - 317 с.

3. Интервью А. Вуймы «Черный ПР — это идеальный способ конку­рентной борьбы *. - Деловой квпртал. - 2007. -17 вер. - № 34 (606). Эл. адрес: http://www.dkvartal.ru/magazlnes/dk.

4. Костюк К. Н. Политическая мораль и политическая этика в Рос­сии // Вопр. философии. - 2000. - № 2. - С. 32-47.

5. Лисовский С. Ф.. Евстафьев В. А. Избирательные технологи: Исто­рия, теория, практика. - М.: Рус. панорама, 2001. - 454 с.

47

6. 4Малкин £.. Сучков Е. Основы избирательных технологий и пар­тийного строительства. - М.: Рус. панорпмп, 2003. - 480 с.

7. Связи с общественностью в политике и государственном управ лении / Под общ ред. В. С. Комаровского. - М.: Изд-во РАГС, 2001. - 520 с.

8. Синельникова Л. Н. Современный «черный пиар» как маннпуля- тивный дискурс // Жизиь текста или Текст жизви. - Луганск: Знание, 2005. - Т. 3. - С. 182-188.

9. Таранов П. С. Приемы влияния на людей. - М.: Дело, 1607. - 296с.

10. Чумиков А. Н. Связи с общественностью: Учебное пособие. - М., 2001.-306 с.